1. Метод коригування базової чисельності:

де Чзаг – загальна чисельність промислово-виробничого персоналу;

Чб– чисельність промислового персоналу за базовий період;

і — коефіцієнт зміни обсягів виробництва розрахункового періоду відносно базового;

∆Ч — сумарні зміни чисельності за пофакторним розрахунком можливої зміни продуктивності праці.

2. Метод розрахунків на основі повної трудомісткості виготовлення продукції. Такий метод с точнішим і виражається формулою:

де Σtі - повна трудомісткість виробничої програми розрахунко­вого періоду (охоплює технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом);

Тр.п. — розрахунковий єфективний фонд робочого часу одного працівника;

Кв.п.— коефіцієнт виконання нормативів.

3. Метод підсумовування. Такий метод на сьогодні найпоширені­ший. Його формула така:

Чзаг = Чв + Чн.н. + Чдоп. + Чслуж

де Чн — чисельність працівників, зайнятих на роботах, які нормуються;

Чн.н.— чисельність працівників, зайнятих на роботах, які не норму­ються;

Чдоп — чисельність працівників (переважно допоміжних), для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати тру­домісткість;

Чслуж — чисельність службовців, ІТП, управлінського персоналу.

Чисельність працівників, зайнятих на роботах, які нормуються, визначається так:

де tі — планова трудомісткість одиниці і-то виду виробу; mі — кількість виробів і-го виду;

п — кількість видів виготовлених виробів.

Здебільшого так визначається чисельність основних виробничіх працівників.

Чисельність обслуговуючого персоналу (контроль технологічно­го процесу; управління апаратами та їх обслуговування), праця яко­го не нормується, обчислюється за формулою

Чн.н. = monзв / Чяо

Де mo - кількість об'єктів (агрегатів), що обслуговуються;

Nзм - кількість змін роботи на добу;

Кяо - коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову, розраховується за фактичними даними:

де f- відсоток невиходів робітників на роботу за розрахунковий період;

Ноб— норма обслуговування на одного працівника (кількість аг­регатів чи устаткування).

Чисельність допоміжних працівників, до яких належать в основ­ному охорона, прибиральники, працівники з техніки безпеки тощо, розраховується так:

Чдоп = nр.м.nзмКяо

Де nрм – чисельність робочих місць.

Чисельність службовців, інженерно-технічного персоналу та керівників можна визначити трьома методами:

1. Розраховується за кожною функцією методом прямого норму­вання, якщо дані щодо трудомісткості є вірогідними.

2. Використовується кореляційна залежність:

Чслуж = а0 + а1Х1 + а2х 2 +... + аnхn

де а0, а1...аn— кількісний вплив різноманітних факторів на форму­вання чисельності персоналу;

Х1, х2...хn— чисельність персоналу з урахуванням впливу різно­манітних факторів.

3. Для формування чисельності працівників цієї категорії корис­туються типовим штатним розписом, який розробляється міністер­ствами відповідних галузей.

На цьому формування персоналу підприємства не закічнується. Треба в певний час прослідкувати за правильним та ефективним використанням трудових ресурсів підприємства, результативністю їх трудової діяльності.

До показників, які характеризують використання робочої сили на рівні підприємства, належать:

• продуктивність праці (визначається відношенням виробленого вало­вого продукту у вартісному виразі до середньорічної кількості працюючих);

• рівень використання фонду робочого часу;

• стан дисципліни та плинності кадрів;

• кількість і питома вага працівників, зайнятих ручною працею;

• якісна відповідність працюючих вимогам виробництва та зайня­тим посадам;

• відносна та абсолютна кількість працівників, вивільнених з вироб­ництва.

Під вивільненням робочої сили розуміють зменшення кількості робітників на тих чи інших ділянках виробництва внаслідок впроваджен­ня нових технологій, покращання організації виробництва, праці та уп­равління.

Основою вивільнення робочої сили є підвищення продуктивності праці, більш ефективне використання трудових ресурсів.

Вивільнення робочої сили може бути двох видів: відносне та абсо­лютне.

Відносне (умовне) вивільнення робітників може мати місце як при випереджувальному, так і при однаковому зростанні продуктивності праці в порівнянні зі зростанням обсягів виробництва.

Воно відповідає економії витрат живої праці в розрахунку на одини­цю продукції (робіт) та визначається за формулою:

де Ч — кількість відносно вивільнених робітників, чол.;

Чб — кількість робітників у базовому періоді, чол.;

Чп - кількість робітників з урахуванням проведених (намічених до проведення) організаційно-технічних заходів, чол.;

К— темп зростання обсягів продукції (робіт) у наступному періоді, %.

Абсолютне вивільнення робітників означає реальне зменшення чи­сельності персоналу на тих чи інших ділянках виробництва. При цьому кількість вивільнених у більшості випадків не співпадає з кількістю ско­рочених, оскільки частина вивільнених робітників може бути переведе­на на вільні робочі місця у межах даного структурного підрозділу. У тако­му випадку розміри вивільнення перевищують масштаби скорочення.

Показники результативності, якості і складності праці характеризу­ють найбільш суттєві результати трудової діяльності. До них належать: продуктивність праці, співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної тати, середньорічна заробітна плата працівників, за­гальні втрати робочого часу в розрахунку на одного працівника та плинність кадрів.

Розмір та динаміка середньорічної заробітної плати характеризують грошовий еквівалент вартості робочої сили і, певною мірою, рівень жит­тя працівників.

До показників якості праці відносять: соціально-психологічний клімат у колективі, наявність робочої атмосфери, дизайн, чистоту при­міщень.

Така система показників дозволяє оцінити основні параметри орга­нізації використання.