4. Фактори формування і розвитку соціально- трудових відносин

Процес формування соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості факторів, значущість яких обумовлюється історичним, економічним, соціокультурним і по­літичним контекстом. До основних факторів можна віднести осо­бливості соціальної політики, глобалізацію економіки, розвиток суспільної праці і виробництва.

Соціальна політика розумі­ється як стратегічний соціально-економічний напрямок, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, що забезпечує гідний рівень та умови їхнього життя і праці, їх соціальну захи­щеність. Остання передбачає законодавчо або іншим способом установлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомоги, що являють собою різні системи заходів, які диференціюються, у першу чергу, за адресною спрямованістю:

• соціальний захист - система заходів, що забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного насе­лення і соціально вразливих верств працездатного на­селення;

• соціальна підтримка - система заходів, що стосується в основному економічно активного населення, становить со­бою створення умов, які дозволяють забезпечити соціаль­ну захищеність найманих робітників;

• соціальна допомога - заходи, що стосуються всього насе­лення і є допомогою, як правило, короткочасного характе­ру, що надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.

Головна мета соціальної політики - підвищення рівня і яко­сті життя громадян України на основі стимулювання трудової та господарської активності населення, надання кожній праце­здатній людині можливостей для того, щоб своєю працею і напо­легливістю забезпечувати добробут родини, формувати заощаджен­ня та ефективно їх інвестувати.

Соціальна політика фактично є синтезом кількох важливих напрямків державної політики, зокрема, у таких с ферах:

• праці, соціально-трудових відносин;

• доходів населення;

• зайнятості і регулювання ринку праці;

• соціальній;

• міграційної політики;

• житлової політики;

• демографічної політики;

• екологічної політики.

Слід відзначити, що соціально- трудові відносини в Україні в умовах переориєнтації економіки на принципи ринкового господарювання набувають найважливішої з погляду політичного і соціального розвитку суспільства ознаки - ступеня комерціалізації.

Саме з огляду на це формується взаємозв'язок соціально- трудових відносин і ринку праці. Іншими словами, тут виникає питання про межі впливу принципів ринкової окономіки на характер соціально-трудових відносин. Питання про ці межі визначається низкою факторів. По-перше, це загальновідома проблемність взаємозв'язку ринкових механізмів з майбутніми поколіннями, що не можуть брати участі в ринковому обміні, у суспільному виборі, у формуванні суспільної думки. По-друге, це тенденція зміни якості людини, її ціннісної орієнтації та мотива­ції, її творчого потенціалу, що приводять до орієнтації людини в трудовій поведінці на якість праці, гуманізовані; характер соці ально-трудових відносин, обсяги і якість вільного часу, тобто «не ринкові» блага. По-третє, уже сьогодні деякі елементи соціально- трудових відносин набувають змісту і характеру «неринкових». Наприклад, це ціла низка зобов'язань України, прийнятих нею на себе в рамках світового співтовариства: професійна орієнта­ція і консультація, працевлаштування громадян, професійна реа­білітація інвалідів; професійна підготовка і перепідготовка жінок, що виходять з відпустки по догляду за малолітніми діть­ми тощо.

У цілому історичний досвід доводить, що ступінь комерціаліза­ції соціально-трудових відносин дещо нижчий у державах з високорозвиненою економікою, ніж у слаборозвинених і державах, що розвиваються, тому що економічні можливості перших дозво­ляють їм перенести критерії соціальної захищеності людини в більш широкий спектр соціально-трудових відносин.

Глобалізація еко­номіки являє собою процес формування системи міжнародно­го поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, бурхливого зростання сві­тової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, швидких технологічних змін і є фактором, який закономірно регулює соціально-трудові відносини в сучасному світі

Негативні наслідки глобалізації підтримують стійкий інтерес до використання в соціально-трудових відносинах політики трудового протекціонізму - захисту національних ринків праці. Трудовий протекціонізм - це завжди синтез і наслідок політичного, економічного, технологічного, фінансового і товарного протекціо­нізму. До його методів належать, наприклад, такі відомі регуля­тори, як квотування і ліцензування імпорту, вибір шляхів техно­логічного розвитку, цілеспрямована експертиза міжнародних технологічних та економічних проектів, регулювання валютних курсів та інші, які, у кінцевому рахунку, спрямовані на захист робо­чих місць на національному ринку праці. Однак на ринку праці використовуються також специфічні методи захисту: адміністра­тивне обмеження припливу іноземної робочої сили, регулювання ціни робочої сили на національному ринку праці тощо. У минулому протекціоністські заходи оборонного характеру, спрямовані на захист інтересів трудящих і підприємців, широко застосо­вувалися промислово розвиненими країнами перед загрозою.

Розвиток праці і виробництва- це об'єктивні закономірності розвитку суспільної праці, що протягом історичної перспективи використовуються в таких фор­мах: поділ і кооперація праці (у предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), фостання продук­тивності праці, заміщення праці капіталом.

Поділ і кооперація праці є об'єктивними структуротвірними факторами в соціально-трудових відносинах, тому що конкретно виявляються у формуванні сфер і видів зайнятості, галузей, професій і спеціальностей. Поділ і кооперація праці визначають міс­це кожного працівника в процесі праці, його функції, обов'язки, а також вимоги до якості праці і робочої сили. Ступінь поділу і кооперація праці визначають ступінь складності елементного складу і різноманіття взаємозв'язків у системі соціально-трудових відносин.

Вплив поділу праці на соціально-трудові відносини в останнє десятиліття більш жорстко визначається специфікою нових технологій. Сучасні технології у виробництві та управлінні втрача­ють роль визначального фактора обмеження функцій людини та її поля прийняття рішень. Скоріше навпаки, свобода дій при розподілі праці та послідовності виконання робіт обумовлена саме технічними рішеннями, і з розвитком комп'ютерних технологій вона ще більш зростає.

Слід зазначити, що поділ і кооперація праці, структуруючи робочу силу, диференціюючи доходи і, головне, формуючи владні структури, визначають характер легітимності соціально-трудових відносин.

Найважливішою системною закономірністю розвитку суспільної праці, що впливає на соціально-трудові відносини, є процес заміщення праці капіталом під впливом зростання продуктив­ності в результаті досягнень науково-технічного прогресу, фінан­сових факторів, особливостей національного розвитку. Важливи­ми факторами, які визначають стан соціально-трудових відносин, є роль і місце, що належать підприємствам (організаціям) у сис­темі соціально-трудових відносин суспільства, а також особливо­сті підприємства (галузева належність, організаційна форма, цикл розвитку, розмір тощо).

Ця залежність в українській економіці сьогодні відіграє визначальну роль, оскільки в нових умовах господарювання підприємства перетворюються на суб'єкти господарювання, що беруть на себе повну відповідальність за задоволення попиту на вироблені товари й послуги та ефективне вирішення всіх питань у трудовій сфері і виробничо-господарській діяльності. Розвива­ються нові організаційні форми підприємств та їх об'єднань - промислові групи, концерни, асоціації, набирає сили процес утво­рення малих і середніх підприємств.

Разом з тим процес формування соціально-трудових відно­син на підприємствах будь-якого типу та організаційної форми характеризується певною єдністю, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від таких факторів:

• основних характеристик соціально-трудових відносин (ос­новних правових рамок, загальноекономічних умов, струк­тури і розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурно- го середовища, основних технічних параметрів продукції та устаткування);

• концепції та стратегії розвитку організації (взаємозалеж­ності між кадровою та іншими політиками організації);

• системи робочих місць на підприємстві (побудови робіт, нормування, визначення змісту роботи, робочого часу та умов праці, профілів вимог на робочих місцях та ін.);

• кадрової політики організації (планування і залучення персоналу, заповнення робочих місць, оцінки роботи, ква­ліфікаційного зростання, оплати праці, мотивації, соціаль­них пільг, компенсаційних виплат, участі в прибутках, уча­сті в капіталі);

• трудової поведінки (настанов, мотивів, групових та індиві­дуальних норм трудової поведінки, конфліктності, професійної соціалізації).