1. Поняття, сутість та функції нормування праці

Нормування праці – це вид діяльності і управління виробництвом та персоналом, задачами якого є встановлення необхідних витрат та результатів праці, що знаходять визнання на: ринках праці, товарів та послуг, а також відповідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю і технічними характеристиками виробничого обладнання організації. Вирішуються ці задачі за допомогою встановлення норм витрат праці на виготовлення одиниці продукції або виготовлення певної кількості продукції в одиницю часу.

На 1995 рік в економіці України стали констатувати наявність руйнівних процесів у системі нормування праці. Визнавалося, що на обстежених Міністерством праці підприємствах нормування праці було залишено на розсуд керівників підприємств. На більшості зазначених підприємств норми праці не переглядалися більше і 0 років, а на окремі роботи вони і взагалі були відсутні.

За таких умов 20 березня 1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про заходи щодо поліпшення нормування праці в народному господарстві». Незабаром, 19 квітня 1995 р. Колегія Міністерства праці України ухвалила Рекомендації щодо нормування праці в народному господарства. 7 липня 1995 р. наказом Міністерства статистики України затверджена Інструкція про складання підприємствами звіту про виконання норм виробітку та стан нормування праці за формою № 4–ПВ. Так була сформована чинна в наш час в Україні система правового регулювання нормування праці.

Органом функціонального управління у сфері нормування праці є Міністерство праці та соціальної політики України. У прий­нятому Президентом України Указі "Про утворення Міністерства праці та соціальної політики України" за цим Міністерством визнане право брати участь у реалізації державної політики у сфері нормування праці. З урахуванням цього п. З Положення про Міністерство праці та соціальної політики України серед головних завдань Мінпраці називає розробку та здійснення заходів, які мають за мету вдосконалення нормування праці, розробку та затвердження міжгалузевих і галузевих норм і нормативів праці. Право цього Міністерства брати участь у реалізації державної політики у сфері нормування праці, виконанні завдання здійснення заходів з метою вдосконалення нормування праці означає і право видання нормативних актів з названих питань. У складі Міністерства праці та соціальної політики У країни створено Національний центр продук­тивності, до завдань якого входить вдосконалення системи норму­вання праці, впорядкування всієї сукупності нормативних матеріалів з нормування праці.

Норми праці – це родове поняття, яке охоплює такі норми, які покликані в кінцевому рахунку (хоча б і непрямо) впливати на інтенсивність праці працівників. У законодавстві іноді робляться спроби поширити поняття норм праці на робочий час. Так, у частині першій ст. 3 Закону "Про оплату праці" поняття норми праці вживається в широкому розумінні, охоплює і тривалість роботи і інтенсивність праці. У цьому є певна певна логіка. Справді, хіба правило про сорокагодинний робочий тиждень не є нормою праці (нормою робочого часу)? Позитивна відповідь на це питання є очевидною. Але застосування поняття норм праці за межами інституту нормування праці є, на нашу думку, не завжди виправданим, оскільки заплутує сформовану в законодавстві термінологію, і зрештою ускладнює застосування відповідних правових норм.

У ринковій економіці підвищується значення нормування праці як основи її організації та суттєвого важеля економічного механізму, що визначає ефективність діяльності підприємства.

Для забезпечення певної ефективності виробництва дуже важливо оптимізувати витрачання всіх видів ресурсів, що використовуються для цього: живої праці, сировини і матеріалів, палива й енергії, інструментів тощо. Першим кроком до такої оптимізації є нормування, тобто обґрунтоване визначення кількості конкретних ресурсів, об'єктивно потрібної для ведення економічно ефективного виробництва при досягнутому рівні розвитку продуктивних сил суспільства.

Отже, йдеться про певну об'єктивну міру витрачення ресурсів на одиницю продукту, що виробляється. Будь-який надлишок у витрачанні ресурсів негайно збільшить собівартість продукції і пім самим зменшить прибуток підприємства.

Як відомо, ефективність виробництва в умовах ринкової економіки визначається як відношення якості товару до витрат, що пов'язані з його виробництвом та обігом. Якість визначається певним набором кількісних характеристик. Отже, підвищення якості може бути досягнуто за рахунок покращенню цих характеристик шляхом додаткових витрат. Але це буде впливати на загальну ефективність виробництва даного товару.

Будь-який надлишок у витрачанні ресурсів на підвищення якості товару буде негативно впливати на показник собівартості його виготовлення та ефективності виробництва в цілому. Невиправдана економія ресурсів також невигідна, бо призводить до погіршення якості продукції. А це за умов ринкових відносин для підприємства може обернутися більшими збитками, ніж було заощаджено на економії ресурсів.

Усе це повною мірою стосується і живої праці. Зайві люди на вироб­ництві – це низька продуктивність праці й висока собівартість продукції за рахунок невиправданих виплат заробітної плати. Менша за об'єктивно потрібну чисельність персоналу дає деяку економію заробітної плати, але призводить до порушення оптимального співвідношення факторів виробництва, диспропорцій між різними структурними підрозділами, порушення виробничого ритму з усіма негативними наслідками.

Ринкова економіка ставить принципово нові, більш жорсткі вимоги до якості й організації нормування праці. В умовах централізованого планування та витратної економіки норми праці виступали у якості головного засобу приховування резервів виробництва. Підприємства були зацікавлені у встановленні підвищених норм, обґрунтовуючи їх особливими "організаційно-технічними умовами". Ринок і конкуренція не визнають індивідуальних норм, а приймають тільки товари, що виготовлені за суспільно необхідними витратами праці. У таких умовах норма праці перетворюється із засобу приховування резервів в інструмент із виявлення можливостей скорочення витрат праці та чисельності персоналу, підвищення конкурентоздатності підприємства.

Сутність нормування праці полягає саме в тому, щоб визначити величину витрат живої праці на виконання певного виду роботи в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці. Природно, техніко-оргапізаційні умови повинні бути на рівні, що суспільно визнані як нормальні. Разом з тим нормування праці, з одного боку, виступає як засіб встановлення і забезпечення контролю над мірою праці, а через неї над мірою споживання, а з іншого – спрямоване на підвищення продуктивності праці, ефективне виконання роботи.

Отже, нормування як процес визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу в усіх сферах діяльності людини є однією з найважливіших складових суспільної організації праці.

Функції нормування праці на підприємствах:

– основи планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру;

– вихідної бази обліку витрат і результатів виробництва;

– основи раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підприємством;

– засобу встановлення рівня інтенсивності норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці;

– дійового засобу забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці і її оплатою.

Функції нормування праці досить широкі. Будучи ефективним засобом мотивації праці всіх категорій працівників, нормування в поєднанні з іншими елементами організації праці сприяє раціоналізації трудових процесів, усуненню втрат робочого часу, оптимальному об'єднанню колективних зусиль на основі прогресивних форм кооперування праці тощо.

Функції нормування праці можуть бути згруповані у двох напрямках: організаційно-технологічному та соціально-економічному.

Організаційно-технологічне нормування має забезпечити розподіл робочого часу на виконання конкретних операцій, встановлення співвідношень роботи різних машин у технологічному процесі та визначення їх кількості, співвідношення факторів виробництва (засобів та предметів праці і робочої сили).

Якщо організаційно-технологічне нормування не залежить від форм власності, на якій створена організація, то соціально-економічне нормування відбиває відносини власності, економічні відносини, що складаються у організації на їх основі, та мають стимулююче забарвлен­ня. Вони охоплюють процеси:

• установлення міри праці та міри її оплати;

• нормування посадових обов'язків;

• установлення режиму праці та відпочинку;

• створення умов праці;

• регламентації підпорядкованості працівників;

• установлення відповідальності за результати виробництва та допущені відхилення від норм тощо.

Таким чином, процес управління персоналом за допомогою нормування праці є по своєї сутності процесом установлення, з'ясування, узгодження та реалізації економічних відносин між власником засобів виробництва та найманим працівником, які знаходять свої прояви у інтересах сторін. На цьому підґрунті формуються соціальні, моральні, етичні, побутові відносини на підприємстві.