5. Безробіття та його види

Існує думка, що безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором дисциплінованості і активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом, бо соціально – економічні втрати від нього є настільки значними, що усі країни докладають юагато зусиль до подолання безробіття, його мінімізації, але жодній не вдалося ліквідувати його повністю. Виникає питання, якою є сутність цього явища.

Безробіттям слід рахувати соціально-економічну ситуацію в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлено перебільшенням пропозиції праці над попитом на неї.

Безробітним за визначенням МОП вважається громадянин віком від 15 до 70 років (як зареєстрований, так і не зареєстрований в державній службі зайнятості), який одночасно задовольняє трьом умовам:

• Не має роботи (прибуткового заняття);

• Шукає роботу або намагається організувату власну справу;

• Готовий приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

До цієї категорії належать таокж особи, що намагаються за направленням служби зайнятості знайти роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Згідно з Законом України „Про зайнятість населення” безробітними визначаються громадяни працездатного віку, що:

• Через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів;

• Зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

• Готові та здатні приступити до відповідної роботи.

Взагалі за стандартами МОП ті, хто бажає отримати статус безробітного, мають відповідати таким критеріям:

• Мусять зареєструватись у державній службі зайнятості;

• Повинні активно шукати роботу;

• Періоду безробіття має передувати період роботи;

• Безробіття не повинне починатися добровільно;

• Безробітний не може відмовлятись від пропозицій „відповідної” роботи;

• Період отримання допомоги по безробіттю може тривати певну кількість місяців, після чого розмір допомоги або скорочується, або виплата припиняється зовсім;

• Безробітний не може мати інших джерел доходу.

Причинно-наслідковою залежністю безробіття виступають економічні, соціальні і демографічні чинники.

До економічних чинників належать:

• Структурні зрушення в економіці, які призводять до масштабних змін у структурі й кількості попиту на робочу сил і мають особливо тяжкі наслідки в періоди стагнайції або зниження ділової активності;

• Зниження обсягів економічного росту, що зумовлюють зменшення кількості робочих місць, порушення збалансованості чисельності працівників із кількістю робочих місць;

• Недостатній сукупний попит;

• Інфляція, що виявляється у скороченні капітальних вкладень (зменшенні інвестицій, що скорочує виробництво і відповідно кількість робочих місць), а також у зниженні реальних доходів населення, що зумовлює збільшення пропозиції робочої сили за умови зниження попиту на неї;

• Співвідношення цін на фактори виробнитцав, яке веде до перевантаження працеощадних технологій;

• Сезоні коливання виробництва, які зумовлюють зміни в попиті на робочу силу;

• Науково-технічний прогрес, наслідки якого посилюють безробіття через комплексний вплив, який виявляється у впровадження працезберігаючих технологій, автоматизації і компютерізації виробництва, що витісняє велику кількість некваліфікованої праці, а також в ускладненні виробництва, що неминуче призводить до спеціалізації, а відповідно і до збільшення структурних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили.

Соціальними чинниками є такі:

• Недосконале трудове законодавство як наслідок компромісу між вимогами працівників і профспілок з одного боку та держави – з іншого, посилює негнучкість ринку праці, призводить до скорочення попиту на живу працю на підприємстві, зменшуючи її частку;

• Трансфертні платежі, що впливають як на зниження так і на підвищення безробіття;

• Недостатня професійна і територіальна мобільність робочої сили;

• Недостатній розвиток програм зайнятості;

• Низький рівень іі статус системи освіти, професійної підготовки і перепідготовки;

• Брак інформації про вільні робочі місця;

• Низька економічна активність різних груп населення.

Демографічними чинниками є такі:

• Зміни в чисельності населеня;

• Зміни в його статево-віковій структурі.

Існує чотири теорії, які пояснюють виникнення безробіття.

1. Безробіття виникає через дуже високу заробітну плату (класична школа в економічної теорії). Логіка представників цієї школи така: на ринку праці завжди може встановитися такий рівень зарплати, який зрівноважить попит і пропозицію, забезпечуючи повну зайнятість, але по певних причинах, наприклад під тиском профспілок, зарплата зростає. У цих умовах підприємці не можуть брати на роботу всіх охочих, оскільки витрати на заробітну плату збільшуються, відповідно виникає безробіття (тобто надлишок працездатних). Причиною появи безробіття класики вважали в завищеній зарплаті, і рекомендації вони давали відповідного змісту: безробіття можна подолати, якщо понизити заробітну плату.

2. Безробіття виникає через недостатній попит на товари і послуги (Дж. М.Кейнс та представники Стокгольмської школи). Вони шукали причини безробіття в зменшенні сукупного попиту. Найдинамічнішим елементом сукупного попиту є споживчі витрати. Для того, щоб подолати невідповідність між пропозицією і попитом, яке загрожує скороченням виробництва і появою безробіття, необхідно державні заходи, направлені на стимулювання попиту (збільшення державної допомоги малозабезпеченим, зниження податків тощо).

3. Безробіття виникає із-за нездатності швидко реагувати на зміни попиту на товари. Авторами такого структурного пояснення виходять з того, що ринок праці - явище динамічне. Прихильники пропонують вивчати ринок праці і постійно інформувати населення про його стан і тенденції, створювати гнучку систему освіти, організовувати мережу закладів по перекваліфікації трудящі (державна допомога, податкові пільги тощо).

4. Безробіття виникає у зв'язку з тим, що в процесі накопичення капіталу все менша його частина прямує в засоби виробництва, і відповідно зменшується попит на робочу силу. Це пояснення грунтується на ідеї, названій «Загальним законом капіталістичного накопичування». Цей закон сформулював Карл Маркс. Він стверджував, що збільшення багатства капіталістичного суспільства веде до погіршення положення пролетаріату, а один з проявів цього погіршення – зростання безробіття. Маркс вважав, що технічний прогрес спонукає власника капіталу направляти все велику його частину в засоби виробництва і все меншу – в робочу силу. Але «винен» в цьому, на його думку, на технічний прогрес, а характер виробничих відносин. Звідси висновок: подолати безробіття можна тільки позбавившись від капіталістичних відносин.

Безробіття – це складна і багатоаспектна економічна категорія, що віддзеркалює важливі соціально- економічні відносини. Воно характеризується різними аспектами, основними з яких є його форми та види, проілюстровані рисунком 3.

Класифікація видів та форм безробіття

За поширеністю

Рисунок 3. Класифікація безробіття по ознаках

Спеціальна література з економіки праці виявляє дві форми безробіття – абсолютне і відносне.

До абсолютного відносять структурне, фрікційне і циклічне, а останні форми, яким буде дана характеристика нижче, належать до відносного.

У класичній теорії існює поняття „класичного безробіття”, яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу, як це показано на рисунку 4.

Рисунок 4. Класичне безробіття

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення. частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші «шу­качі» роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загаль­ному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залиши­лись без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї кате­горії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в неда­лекому майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць.

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, тому що частина працівників, тимчасово втративши робо­ту, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вищеоплачувану і більш продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а от­же, і більш реальний обсяг національного продукту.

Деякі автори пов'язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини інституційного безробіття пов'язані з інститутами ринку праці. Серед них можна виокремити такі:

• відсутність доступної та вичерпної інформації про вакантні ро­бочі місця;

• високі виплати по лінії соціаль'ного страхування часто призводять до збільшення кількості безробітних;

• встановлення мінімальної заробітної плати має двоякий вплив на якісний та кількісний склад робочої сили;

• впровадження непродуманої податкової політики. Високі став­ки прибуткового податку змушують підприємців і найманих пра­цівників приховувати свої доходи.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або вза­галі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Ін­шими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, яри якому безробітні мають на­вички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне без­робіття є короткочасним, а структурне- тривалим, тому і вва­жається більш важким.

В Україні можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов'язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно трива­тиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім'ї робочими місцями, житлом, орга­нізує систему перепідготовки.

Рівень фрикційного і структурного безробіття, за визначенням більшості економістів, складає природний рівень безробіття.

Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується, а пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх, бажаючих працювати. Цей вид безробіття називається також конюнктурним, оскільки він викликаний зміною економічної конюнктури, кризовою фазою економічного циклу. Якщо перші і доа види безробіття викликані невідповідністю і "незнайденістю" робочих місць і працівників, то циклічне безробіття набагато складніше тому, що воно викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних. У періоди економічних криз рівень циклічного безробіття нерідко перевищує 10 % , що перетворює його на найстрашнішу соціально-економічну проблему, яка може спричинити непередбачувані соціально-полі­тичні зміни. Для зменшення негативних наслідків циклічного без­робіття необхідне прийняття і виконання спеціальних програм забезпечення зайнятості населення, які фінансуються державою.

Сезонне безробіття викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонування під­приємств та галузей. Передусім це сільськогосподарські роботи, ри­бальство, будівництво, цукрове виробництво та ін. На цих роботах інтенсивне навантаження в "сезон" змінюється простоями в інший час. Відповідно працівники то масово набираються, то масово звіль­няються. Це безробіття простіше тим, що воно легко прогнозуєть­ся, працівники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно "міжсезонні" робочі місця.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільне та ви­мушене, приховане, нормальне та оптимальне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, через психологічний клімат у колек­тиві або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в економіці країни), престижності про­фесії, рівня кваліфікації, належності де тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше з нього бажання добровільно покинути робоче місце.

Аде деякі автори (О.А. Грішнова) вважають добровільне безробіття нелогічним, оскільки при добровільній зайнятості людина, що не хоче працювати, не може вважатися безробітною. У протилежному випадку до добровільних безробітних варто було б зарахувати всіх непрацюючих працездатних людей, оскільки теоретично кожен погодився б працювати в хороших умовах за певну привабливу для нього зарплату.

Недобровільне безробіття виникає за умов жорстокості заробітної плати. На рисунку 5. недобровільне безробіття показане відрізком ВС. Воно виникає тому, що ставка заробітної плати, зупинившись у точці В, є привабливою для великої групи робочої сили, яка хотіла б працювати при такому її рівні, але не може приступити до роботи через відсутність робочих місць.

Рисунок 5. Недобровільне безробіття

Основне питання в цієї ситуації таке: чому ставка заробітної плати не опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорягь економісти, джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості формування ставки заробітної пла­ти на ринку праці й самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня. Особливості найму по­лягають у тому, що ставка заробітної плати попередньо обгово­рюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної ква­ліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче, «залипає» на певному рівні й не може опуститись. Саме жорст­кість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизи­тись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші ви­являються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан рикку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, колк підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через не­сприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією неугодного.

Приховане безробіття пов'язане з так званою неповною зайнятістю.Основна причина цього явища — спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробниц­тва або структурними змінами в ньому, але продовжують формаль­но вважатися зайнятими, і які або при покращанні економічної ко­н'юнктури будуть (готові) працювати ефективно, або повинні бути звільнені. Економічна можливість значного поширення прихо­ваного безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників.

Приховане безробіття існує в таких формах:

• надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату.

• утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах не повного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення вироб ництва не мають такої можливості.

• оформлення певній частині працівників відпусток без ження або з частковим збереженням заробітної плати.

• наявність цілоденних і внутрішньозмінних простоїв з організаційно-технічних причин.

Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприєм­ства і відповідне скорочення виробництва. Якщо при такому ско­роченні роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон'юнктури в недале­кому майбутньому, він скорочує тривалість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільняючи персонал. Такі рішення вва­жаються соціально справедливими і економічно доцільними, од­нак це призводить до виникнення часткового безробіття. Пробле­ми такого безробіття полягають передусім в тому, що, як правило, неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя її утримання сім'ї, в результаті чого вони активно шукають іншу роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на ринку праці. Вирішити цю проблему можна, якщо офіційно визнати часткове безробіття, і, відповідно, виплачувати частковим безробітним до­помогу в зв'язку із втратою частини заробітку. Виплата такої допомоги передбачена Законом України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Зважаючи на те, що економічні, моральні й соціальні втрати від безробіття величезні, уряди всіх країн докладають зусиль, щоб до­сягти зниження рівня безробіття нижче природного, або нормально­го. Тому вводиться ще одне поняття «оптимального безробіття», що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід ряду країн свідчить, що в міру зниження рівня безробіття нижче природно­го випуск продукції значно збільшується понад потенційний. Але, як не парадоксально, досягнення оптимального рівня безробіття не за­безпечує максимального рівня добробуту населення. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісна залежність за­робітної плати й цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Відповідно до законів ринку за інших рівних умов зростання по­питу на будь-який товар, включаючи робочі місця й робочу силу, збільшує його ціну. Якщо збільшується попит на робочу силу, зменшується безробіття, а отже, збільшується заробітна плата. У цьому разі платоспроможний попит населення на споживчі товари зростатиме. Однак, за тими самими законами, ціни на споживчі то­вари зростатимуть ще швидше, знецінюючи в такий спосіб гроиюьі доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зро­стання інфляції або зростання безробіття?

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня без­робіття й зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового національного продукту від потенційного зробив амери­канський вчений Артур Оукєн. Він вивів закон, згідно з яким що­річний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один відсотковий пункт. Аналогічно, кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробіття на один процентний пункт.

Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безро­біття, що. як встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринко­вої економіки-із закону Оукена випливає, що, по-перше, певний приріст ВНП потрібний для того, щоб не дати збільшитись нормі безробіття. Чи­сельність робочої сили кожного року зростає, а її використання стає при цьому більш продуктивним. З цих причин від 2,5 до 3 % що­річного приросту реального ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття на колишньо­му рівні. Но-друге, більш швидкий приріст ВНП скорочує безро­біття, тоді як відносне падіння темпів зростання збільшує кількість безробітних. Якщо темпи приросту ВНП збільшуються, наприклад, з 3 до 5 %, чисельність безробітних знижується приблизно на один відсотковий пункт.

Безробіття спричиняє за собою серйозні економічні і соціальні витрати. Один з головних негативних наслідків безробіття - неробочий стан працездатних громадян і, відповідно, недовипущена продукція. Якщо економіка не в змозі задовольнити потреби в робочих місцях для всіх, хто хоче і може працювати, хто шукає роботу і готовий приступити до неї, то втрачається потенційна можливість виробництва товарів і послуг.

Отже, безробіття заважає суспільству розвиватися і рухатися вперед з урахуванням своїх потенційних можливостей. Зрештою це розглядається як зниження темпів економічного зростання, відставання об'ємів збільшення валового національного продукту.

Внаслідок безробіття відбувається знецінення, недовикористання накопиченого науково-освітнього потенціалу суспільства, погіршується якість життя безробітних і членів їх сімей, зменшується частка економічно активного населення в результаті негативних змін в рівні народжуваності, підвищення рівня смертності, зниження середньої тривалості життя, посилення відтоку кваліфікованих кадрів за рубіж.

Окрім чисто економічних витрат, не можна скидати з рахунків і значні соціальні і моральні наслідки безробіття, її негативний вплив на суспільні цінності і життєві інтереси громадян: наростає соціальна напруженість, погіршується морально-психологічний стан безробітних, зростають злочинність, невпевненість в майбутньому. Безробіття, яким би рівнем вона не вимірювалася, це завжди трагедія для тих, хто не має роботи і не може отримати законне джерело існування. Більш того, її наслідки виходять далеко за рамки матеріального достатку.

Тривала бездіяльність веде до втрати кваліфікації, що остаточно вбиває надію знайти роботу за фахом. Втрата джерела існування і жалюгідне існування приводять до занепаду моральних засад, втрати самоповаги, розпаду сім'ї тощо. Саме тому держава не повинно покладатися на саморегульовану роль ринку в питаннях зайнятості, а активно втручатися в цей процес. В зв'язку з цим однією з важливих функцій держави є регулювання зайнятості, усунення негативних наслідків безробіття.

Але водночас також виокремлюються й позитивні наслідки безробіття, проілюстровані рисунком 6.

Однак необхідно наголосити на тому, що позитивні моменти притаманні лише тієї ситуації, коли рівень безробіття не перетинає межу нормального його рівня.