2. Класифікація витрат робочого часу на виробництві та види норм праці

З точки зору нормування праці виробничий процес є витратами часу на виготовлення продукції. Тому у розрахунках, по-перше, потрібно визначити, які витрати часу є необхідними та можуть бути включені у норму, а, по-друге, визначити ефективність використання фонду часу працівників та обладнання. З цією метою здійснюється класифікація витрат робочого часу, на основі якої встановлюється структура норм часу й аналізується ефективність використання часу.

Відрізняють класифікацію часу використання обладнання та часу робочого (виконавця). До часу використання обладнання, що нормується, відносять витрати часу на:

• виконання виробничого завдання;

• перерви у роботі, що пов'язані з підготовкою та обслуговуванням робочого місця;

• перерви, що передбачені технологічним процесом;

• перерви на відпочинок та природні потреби робітника (виконавця).

Не нормується час використання обладнання при виконанні разової, випадкової, непродуктивної роботи, час перерв, що пов'язані з порушеннями технологічного процесу та трудової дисципліни.

Усі види витрат часу робітника (виконавця) ділять на необхідні або такі, що нормуються, та зайві або такі, що не нормуються. До перших відноситься час:

• основний – це той час, упродовж якого досягається безпосередня мета технологічного процесу, тобто відбувається якісна зміна предмету праці (наприклад, зміна місця знаходження вантажу, складання машини тощо);

• допоміжний – визначає час, що використовується на дії, які забезпечують виконання основної роботи (наприклад, застропка вантажу, встановлення деталі на верстаті для обробки);

• час обслуговування робочого місця;

• підготовчо-заключний час, що витрачається на підготовку робочого місця та засобів виробництва до виконання роботи та її завершення;

• час перерв на відпочинок та особисті потреби.

Не нормується час, що витрачено на усунення недоліків на виробництві, випуск бракованої продукції, а також час перерв, що викликані порушенням трудової дисципліни.

У вітчизняних організаціях нормування праці здійснюється за допомогою наступних видів норм: норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми часу обслуговування, норми чисельності, норми підлеглості, норми співвідношень.

У практиці роботи організації найбільш часто застосовуються норми часу, так як робочий час є загальним вимірником кількості витраченої праці. До того ж, витрати робочого часу закладаються в основу розрахунків норм виробітку, норм обслуговування та норм чисельності персоналу.

Норма часу – це виражені у відповідних одиницях часу витрати робочого часу, встановлені для виготовлення одиниці продукції (ви­конання обсягу роботи, вимірюваного іншою, що застосовується для цього одиницею) працівником або групою працівників відпові­дної кваліфікації у певних організаційно-технічних умовах.

Норму часу, що встановлена на операцію або одиницю виробу, називають штучною нормою часу. Розмір штучної норми часу складається з витрат часу на роботу машин та механізмів, дій робітника та перерв, без яких неможливо виконати задану роботу. У загальному вигляді склад формули має наступний вигляд:

Т_ш = Т_о + Т_д + Т_об + Т_відп + Т_пт,

де Т_о – основний час;

Т_д – допоміжний час;

Т_об – час обслуговування робочого місця;

Т_відп – час на відпочинок та особисті, потреби;

Т_пт – час перерв, що пов'язані з технологією та організацією виробництва.

Розмір основного часу визначається розрахунковим шляхом за допомогою відповідних нормативів.

Розмір допоміжного часу, що витрачається робочим на виконання додаткових дій, без яких неможливо здійснити основну задачу технологічного процесу, розраховується за допомогою відповідних нормативів часу або на підґрунті даних хронометражних спостережень. Таким же чином визначається час на обслуговування робочого місця.

Сума основного та допоміжного часу складає оперативний час (Т_оп = Т_о + Т_д). Час на обслуговування робочого місця ділиться на час технічного обслуговування та час організаційного обслуговування які визначаються у відсотках від оперативного часу. Таким само чином розраховується час на відпочинок та особисті потреби.

Підготовчо-заключний час надається один раз на всю партію виробів. Його розмір встановлюється за допомогою нормативів із нагромаджених комплексів:

• ознайомлення з роботою;

• налагодження устаткування;

• отримання інструменту;

• здача готової продукції тощо.

При цьому штучно-калькуляційний час можна визначити за формулою

Т_шк = Т_ш + Т_пз/П,

де Т_пз – норма підготовчо-заключного часу;

П – кількість виробів у партії.

Норми виробітку – це встановлений обсяг роботи (кількість одиниць продукції, вимірювана в будь-яких інших одиницях кількість продукції), який працівник чи група працівників відповідної кваліфікації повинні виконати (виготовити) за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах. Таким чином норма виробітку є величиною зворотно пропорційною нормі часу.

Норма часу обслуговування – різновид норми часу. Вона уявляй собою час, що встановлений на обслуговування одиниці обладнання, виробничої площини та інших виробничих одиниць за певних організаційно-технічних умов.

Норми обслуговування – це кількість або розмір виробничих об'єктів (одиниць обладнання, робочих місць, інших об'єктів), які працівник чи група працівників певної кваліфікації повинні обслужити протягом одиниці робочого часу в певних організаційно-технічних умовах. Різновидом норм обслуговування визнаються норми управління, що визначають кількість працівників, підпорядкованих одному керівникові.

Норми чисельності – це встановлена чисельність працівників Певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання виробничих або управлінських функцій або обсягів робіт.

Нормами чисельності визнаються витрати праці за професіями, спец­іальностями, групами або видами робіт, за окремими функціями в цілому по цеху, іншому структурному підрозділі, підприємству. Норма чисельності працівників по підприємству затверджується у вигляді штатного розпису. Але керівник підприємства, за загальним правилом, не позбавляється права приймати на роботу позаштатних працівників, оформляючи відносини, що виникають при цьому не тільки цивільно-правовими, але і трудовими договорами. Якщо статут підприємства не дає такого права керівнику, то його не може бути позбавлений власник. Однак прийняття позаштат­них працівників більш ускладнене в установах, що утримуються за рахунок бюджету, особливо з урахуванням кошторисного характеру їх фінансуванні.

Нормами підлеглості нормується праця лінійних та функціональних керівників. Вони визначають число працівників або підрозділів, котрими буде керувати керівник.

Норми співвідношень визначають кількість працівників тієї або іншої кваліфікації або посади, яка може приходитись на одного працівника другої кваліфікації або посади. Наприклад встановлюється співвідношення: керівник – спеціалісти – службовці = 1: 6: 10.