5. Набуття та припинення права землекористування

Виникнення права землекористування значною мірою зале­жить від виду цього права. Так, право постійного землекористу­вання юридичних осіб виникає в результаті дій, які становлять акт розпорядження землею державної чи комунальної влас­ності. У зв'язку з цим земельні ділянки надаються на підставі рішень уповноважених органів, до компетенції яких входить право розпорядження землею. Право землекористування вини­кає також при переході права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

В цьому випадку якщо об'єкт нерухомості розміщений на зе­мельній ділянці, наданій у користування, то в разі його відчу­ження до набувача переходить право користування тією части­ною земельної ділянки, на якій він розміщений, та частиною ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Перехід права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання обумовлює перехід права на зе­мельну ділянку на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Якщо право власності на будівлю та споруду перехо­дить до кількох осіб, то право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. На­решті при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності зе­мельні ділянки, до них переходить право користування земель­ною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда (ст. 120 ЗК України). Відповідні положення, що стосуються співвідно­шення майнових і земельних прав та забезпечують пріоритет майнових прав у цьому співвідношенні, закріплені і цивільним законодавством (ст. 377 ЦК України).

Виникнення права землекористування громадян закон також пов'язує з набувальною давністю. Так, відповідно до ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно ко­ристуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не ма­ють документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю зе­мельну ділянку, можуть претендувати на передачу цієї ділянки як у власність, так і в користування на підставі набувальної дав­ності. Розмір земельної ділянки встановлюється в межах норм, визначених Кодексом.

Надання в користування земельної ділянки, що вже перебу­ває у користуванні, провадиться лише після вилучення її у по­рядку, передбаченому п. 1 ст. 149, ст. 151 ЗК України.

Надання земельних ділянок юридичним особам здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Повнова­ження органів місцевого самоврядування у зазначеній сфері чітко визначає ст. 122 ЗК України. Цією нормою, зокрема, вста­новлено, що надання земельних ділянок суб'єктам для всіх по­треб здійснюють сільські, селищні та міські ради із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, а районні та обласні ради — з відповідних земель спільної влас­ності територіальних громад. Повноваження органів виконавчої влади щодо надання земельних ділянок із земель державної власності розмежовані з урахуванням рівня цих органів та місця розташування і цільового призначення земельних ділянок.

Порядок надання земельних ділянок юридичним особам, на­приклад, у постійне користування, встановлює ст. 123 ЗК України. З аналізу змісту цієї норми випливає, що підставою ви­никнення цього права землекористування є сукупність юридич­них фактів (клопотання про відведення земельної ділянки, рішення про надання земельної ділянки, визначення її меж на місцевості (в натурі), одержання документа, що посвідчує право постійного землекористування, та його державна реєстрація).

Земельне законодавство забороняє приступати до викори­стання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Відведена юридичній особі земельна ділянка закріплюється у натурі межовими знаками встановленого зразка.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 2 квітня 2002 р.¹ затверджено форму державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Державний акт, одержаний постійним землекористувачем, повинен реєструватися в установленому порядку. Така реєстра­ція надає документу легітимності. Відповідно до Указу Прези­дента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» від 17 лю­того 2003 р.² реєстрацію здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому по­рядку. Це одна з гарантій прав суб'єктів, яка має конституційну основу (статті 55 і 124 Конституції України).