7. Правовий механізм реалізації земельно-правових норм

Проголошення в нормах матеріального права основних прав та обов'язків учасників земельних відносин ще недостатньо для реалізації їх на практиці. В них лише проголошуються вимоги і можливості, дозволи і заборони, які містяться в земельному праві.

Реалізація земельного права і земельно-правових норм має декілька форм, спрямованих на здійснення закладених у них правил поведінки, зокрема зобов'язання, дозволи і заборони. Ви­ходячи з цих основоположних позицій, у теорії права виділяють три основні форми реалізації: використання, дотримання, вико­нання.

Використання — це така форма реалізації земельного права, яка виражається у здійсненні можливостей, що випливають із дозволів. Характерною рисою цієї форми реалізації є активна поведінка суб'єктів земельного права. Вона стосується суб'єк­тивних прав, прав на свою власну активну поведінку, на викори­стання наданих земельним правом можливостей, наприклад, права члена колективного сільськогосподарського підприємства на вихід із підприємства та отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі належної йому земельної частки (паю) із земельного фонду колективного сільськогосподарського підприємства або ж у разі його ліквідації.

Дотримання — це така форма реалізації земельного права, яка полягає у співвіднесенні суб'єктом правовідносин своєї по­ведінки з юридичними заборонами. Характерною рисою цієї форми є пасивна поведінка суб'єктів права. Вони не вчиняють жодних дій, заборонених нормами земельного права, тобто до­тримуються покладених на них пасивних обов'язків. Так, до­тримуючись ст. 91 ЗК України, громадянин, який отримав зе­мельну ділянку у приватну власність, зобов'язаний не порушу­вати цільового призначення земельної ділянки та вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав влас­ників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, до­тримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень (сервітутів).

Виконання — це така форма реалізації земельного права, яка визначається в діях суб'єктів щодо здійснення зобов'язань, покла­дених на них земельно-правовими приписами. Отже, вони викону­ють покладені на них земельним правом обов'язки щодо активної поведінки. Наприклад, іноземні громадяни, а також особи без гро­мадянства, які прийняли земельні ділянки сільськогосподарського призначення в Україні у спадщину, зобов'язані відповідно до п. 4 ст. 81 ЗК України вирішити питання щодо відчуження цих ділянок протягом року. У разі невиконання цього обов'язку питання про відчуження такої ділянки вирішується судом.

Найбільш точний зміст реалізації права відтворений у такій його формі, як виконання. Саме в таких земельно-правових нор­мах, покликаних разом з іншими правовими засобами забезпе­чити належний гарантований результат, закладаються певні правила поведінки, які потім повинні точно і неухильно здійсни­тися, перенестися у фактичні земельні відносини, втілитися у життя, реалізуватися в активній діяльності суб'єктів земельного права.

Використання як дозвіл на вчинення тих чи інших правових дій дотримання, як правомірна поведінка особи в межах встанов­лених нормою права правил, і виконання як активна поведінка суб'єктів правовідносин щодо здійснення правових приписів, зобов'язань — це один бік реалізації права. Другий бік — це пра-возастосовча діяльність, тобто діяльність органів державної вла­ди й управління, органів самоврядування, суду і правоохоронних органів, посадових осіб, що спрямована на організацію та вико­нання всіма фізичними, юридичними особами, управлінськими структурами нижчого рівня і членами суспільства встановлених нормами права приписів, зобов'язань; на створення правових умов для правомірної поведінки учасників земельних правовід­носин; на використання дозвільного права у своїх інтересах або ж в інтересах інших осіб чи суспільства.

Правозастосовча діяльність передбачає встановлення пев­ної організаційної структури, зобов'язаної за допомогою орга­нізаційно-правових, економічних, соціально-психологічних, інформаційних та інших засобів організувати, забезпечити реалізацію норм земельного права, виконання і дотримання всіма членами суспільства встановлених правом правил пове­дінки. Внаслідок правозастосовчої діяльності закріплюється, рухається в певному напрямі, впорядковується і стабілізується соціально-правовий механізм, яким забезпечуються сприят­ливі умови для нормальної, злагодженої і соціально, впоряд­кованої життєдіяльності суспільства, додержання законодав­ства щодо використання земельних ділянок, що так потрібно для його безперебійного функціонування, всебічного розвитку і вдосконалення.

Правовий механізм реалізації земельного права включає си­стему законів та інших нормативно-правових актів, якими регу­люються земельні відносини і порядок їх виникнення, здійснен­ня і припинення. Земельно-правові відносини, наприклад, регу­люються Конституцією України, ЗК України, законами України «Про плату за землю», «Про містобудування», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство», «Про розмежування земель державної та комунальної власності» тощо, указами Президента України, зокрема: «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільсько­господарського виробництва» від 10 грудня 1994 р., «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільсько­господарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р. тощо. Відповідальність за порушення земельного законо­давства встановлена ЗК України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, КК України.

Правовий механізм реалізації земельного права передбачає також наявність норм матеріального права, якими встановлю­ються певні права фізичної чи юридичної особи. У земельних відносинах таким будуть: для громадянина України — право приватної власності громадян і юридичних осіб на земельну ділянку для певної мети, а також право постійного чи тимчасово­го користування земельною ділянкою, наданою для певної мети.

До норм матеріального права належать земельно-правові норми, якими встановлюється обсяг земельної правоздатності і дієздатності особи (громадянина чи юридичної особи) в разі отримання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, ведення фермерського господарства, особистого се­лянського господарства, розміщення промислового підприєм­ства, транспортної організації, адміністративної будівлі, садів­ництва, а також при виконанні інших обов'язків щодо цільового використання землі.

Одним з елементів правового механізму реалізації земельно-правових норм є норми земельного процесуального права. їх складає система норм, якими регулюються суспільні відносини у сфері здійснення суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків, визначається процедура, регламент, процесуальний порядок реалізації належних особі матеріальних прав. Процесу­альне право в системі права розглядається як право в дії.

У науці права найбільш повно розроблена теорія і концепція цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права, нормами яких регулюються відносини у сфері здійснення право­суддя у цивільних і кримінальних справах.

Згрупування в одному законодавчому акті, перш за все в ЗК України, норм матеріального і процесуального права прита­манне і для земельного права. Об'єднання в одному кодифікова­ному законодавчому акті земельних матеріальних і процесуаль­них норм цілком виправдане. Земельні відносини настільки різноманітні, правовий режим земель різних категорій і навіть окремих земельних ділянок має такі особливості, що роз'єднання прав на землю і порядку здійснення цих прав набагато усклад­нило б можливості їх реалізації, негативно вплинуло б на ефек­тивність земельного законодавства.

Правову реалізацію права на землю не можна зводити лише до визначення земельного процесу. Правове регулювання різно­манітних земельних відносин здійснюється не лише земель­но-процесуальними нормами, а й процесуальними нормами, якими забезпечується діяльність органів державної влади й управління, місцевого самоврядування, правосуддя, спеціаль­них землевпорядних органів тощо. Навіть плата за землю забез­печується спеціальним Законом України «Про плату за землю».

Так, правоздатність суб'єктів земельного права визначається Конституцією України (ст. 13, пункти 29, 36 ст. 85; пункти 5, 7, 13 ст. 19; пункти 3, 5 ст. 116; п. 5 ст. 138, ст. 142). Законом України «Про місцеве самоврядування» визначається компетенція орга­нів місцевого самоврядування в галузі регулювання земельних відносин. Компетенція органів місцевого самоврядування, дер­жавного управління, Верховної Ради України і суду в галузі ре­гулювання земельних відносин і реалізації земельного права ви­значена в спеціальному законі — ЗК України. Наведемо декілька прикладів. Згідно із п. 29 ст. 85 Конституції України «встановлен­ня і зміна меж районів і міст» належить до повноважень Верхов­ної Ради України. Статтею 118 ЗК України встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. У ра­зі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самовря­дування у переданні земельної ділянки у власність громадян або залишення заяви без розгляду питання вирішується судом.

З метою гарантування права на землю механізм його реалізації передбачає цивільну, адміністративну та криміналь­ну відповідальність за порушення земельного законодавства (ст. 211 ЗК України) і порядок розгляду земельних спорів (ст. 158 ЗК України). При цьому земельне законодавство встановлює пе­релік правопорушень, за вчинення яких застосовується один з перелічених видів юридичної відповідальності. Так, ст. 210 ЗК України встановлено, що угоди, укладені із порушенням вста­новленого законодавством порядку купівлі-продажу, даруван­ня, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними. Кримінальна відповідальність встановлена за самовільне зай­няття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197^і КК України). Згідно зі ст. 158 ЗК України земельні спори вирішу­ються органами місцевого самоврядування та органами виконав­чої влади з питань земельних ресурсів. При цьому встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу во­лодіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Земельне законодавство передбачає випадки та умови від­шкодування збитків, заподіяних власникам землі і землекори­стувачам, а також втрат сільськогосподарського виробництва, без вини особи, якій надається земельна ділянка. Такі збитки і втрати відшкодовуються у разі їх заподіяння вилученням (вику­пом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок (статті 156, 157 ЗК України).

Отже, поняття правового механізму реалізації норм земель­ного права більш широке, ніж земельно-правовий процес. Він розглядається як сукупність організаційно-правових форм, ме­тодів і засобів, спрямованих на ефективну реалізацію і застосу­вання норм земельного права в усіх сферах земельних пра­вовідносин чи в окремих його сферах.

Складовими правового механізму реалізації земельного пра­ва є: правотворча і правозастосовча діяльність, правові форми і методи правового регулювання земельних відносин, форми і за­соби (зокрема процесуальні) реалізації норм земельного права: форми і методи правового впливу на учасників земельних пра­вовідносин, відновлення порушених прав, юридична відпо­відальність за порушення норм земельного права або ж у разі за­подіяння збитків.

Отже, правовий механізм реалізації земельного права — це єдиний комплекс взаємопов'язаних елементів правового регу­лювання земельних відносин, що охоплює узгоджену систему земельного права, взаємозв'язок між нормами, інститутами і підгалузями земельного права, якими встановлюються правила поведінки фізичних і юридичних осіб у сфері земельних відно­син, а також діяльність органів виконавчої влади, органів місце­вого самоврядування, управління і контролю, а також правосуд­дя, земельний процес (процедуру) реалізації норм земельного права з метою створення організаційно-правових, економічних і соціальних умов для безперебійного і стабільного забезпечення впорядкованого здійснення земельних правовідносин.

Правовий механізм реалізації земельного права містить у собі як всі основні елементи механізму правового регулювання і

реалізації, що діють в інших сферах суспільного життя, так і ті, що виходять за межі комплексу загальноприйнятих елементів. Вони визначені земельним законодавством і відтворюють ті особливості правового регулювання і правозастосовчої діяль­ності, спеціальних процесуальних дій, які притаманні земель­но-правовим відносинам і забезпечують гарантії прав громадян і юридичних осіб на землю, .рівні умови захисту прав на землю відповідно до ст. 152 ЗК України. Захист прав громадян та юри­дичних осіб на земельні ділянки через механізм реалізації пра­вових норм здійснюється шляхом: визнання прав на земельну ділянку, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання уго­ди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування за­подіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

• РОЗДІЛ 5

ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

І о Конституційні засади права власності на землю в Україні

У Конституції України закладена концепція правової систе­ми України, правова база розвитку всіх галузей законодавства, зокрема земельного законодавства, в основі якої — забезпечен­ня прав і свобод людини, розвиток демократичної, соціальної і правової держави. Питання права власності взагалі і права власності на землю вирішуються в Основному Законі держави крізь призму прав людини. У Конституції України закріплю­ється право власності Українського народу на землю та інші природні ресурси (ст. 13), забезпечується державний захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається й реалізується громадяна­ми, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, право громадян України на свободу об'єднання у гро­мадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, право на підприємницьку діяльність, визначається механізм реалізації захисту права власності, зокрема на землю, інших прав майнового характеру.

До проголошення незалежності в Україні існувала законодав­ча система СРСР, за якою право власності людини зводилося лише до її права на житло та інші об'єкти споживацького харак­

теру. Земля, її надра, води і ліси були у виключній власності дер­жави (ст. 11 Конституції УРСР від 20 квітня 1978 p.).

Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. на території України запроваджена дія виключно Кон­ституції та законів України. Це означало, що Конституція і зако­ни СРСР на території України перестали застосовуватися. У зв'язку з цим до Конституції УРСР були внесені певні зміни, приймалися нові закони, які відповідали концепції розвитку держави, передбаченій в Акті про проголошення незалежності України, зокрема переходу до ринкової економіки і розвитку підприємництва. Законом УРСР «Про зміни і доповнення Кон­ституції (Основного Закону) Української PCP» від 24 жовтня 1990 р. була призупинена дія глави 2 «Економічна система», гла­ви 16 «Державний план економічного і соціального розвитку Української PCP» і глави 17 «Державний бюджет Української PCP» до прийняття нової Конституції України.

В Україні деякий час не було чіткого конституційного поло­ження щодо форм права власності, зокрема на землю, правового режиму землі і нерухомого майна, гарантій права приватної власності. Виникла потреба заповнити цей вакуум прийняттям ряду економічних законів, внесенням змін і доповнень до ЦК України, оновленням земельного законодавства.