2. Особливості правового регулювання охорони та використання земель окремих об'єктів і територій природно-заповідного фонду

Незважаючи на наявність спільних рис, правове регулювання охорони і використання земель природно-заповідного фонду ха­рактеризується глибокою диференціацією, яка відображає особ­ливості кожного виду об'єктів (територій) природно-заповідного фонду.

Землі природних заповідників. До земель природних за­повідників належать надані у постійне користування природним заповідникам як державним юридичним особам ділянки землі та водного простору з усіма розташованими на них природними ре­сурсами з метою збереження в природному стані типових або унікальних для цієї ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розроблення наукових засад охо­рони навколишнього природного середовища, ефективного ви­користання природних ресурсів та екологічної безпеки. При­родні заповідники є установами загальнодержавного значення, основними статутними завданнями яких є збереження природ­них комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розроблення на їх основі природоохоронних реко­мендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи. На природні за­повідники покладається також координація і проведення науко­вих досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, за­повідних урочищ у регіоні.

Цільовим призначенням земель природних заповідників є здійснення природоохоронної та науково-дослідної діяльності. Такі землі повністю вилучаються з господарського використання інших суб'єктів (ст. 15 Закону України «Про природно-заповід­ний фонд України»). Саме тому на землях природних за­повідників забороняється будь-яка господарська та інша діяль­ність, що суперечить цільовому призначенню земель заповідни­ка, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Зокрема, на землях природних заповідників забороня­ються:

166. будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних за­повідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сто­ронніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користу­вання, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2 000 м над землею, подолання літаками звукового бар'єра над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що переви­щують установлені нормативи;

167. геологорозвідувальні роботи, розроблення корисних копа­лин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідро­хімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосу­вання хімічних засобів, усі види лісокористування, а також за­готівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види ко­ристування рослинним і тваринним світом, що призводять до по­рушення природних комплексів;

168. мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення кількості окре­мих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за ви­нятком матеріалів, необхідних для виконання наукових до­сліджень.

Разом із тим, для збереження і відтворення корінних природ­них комплексів, проведення науково-дослідних робіт та вико­нання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних ком­плексів допускається:

а) виконання відновлювальних робіт на землях із порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення за­ходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідни­ка внаслідок антропогенного впливу — відновлення гідрологіч­ного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

б) здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не по- рушують режиму заповідника;

в) спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед за- повідником завдань;

г) збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, пе- редбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Крім того, Проектом організації території природного заповід­ника та охорони його природних комплексів може бути передба­чено виділення земельних ділянок для задоволення господар­ських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випа­сах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів (ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України).

Для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання не­гативному впливу здійснюваної на прилеглих до них територіях господарської діяльності навколо земель природних заповід­ників установлюються охоронні зони, які не входять до складу земель природних заповідників. В охоронних зонах не допус­кається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експер­тизи, що проводиться в порядку, встановленому законодавством України. Правовий режим охоронних зон природних заповід­ників визначається в положеннях про них, які затверджуються державними органами, що приймають рішення про їх встанов­лення (ст. 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Порядок використання земель природних заповідників та їх охоронних зон деталізується в Проектах організації території природного заповідника, які розробляються та затверджуються відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього при­родного середовища України «Про затвердження Положень про Проекти організації територій установ природно-заповідного фонду України» від 6 липня 2005 р.

Землі біосферних заповідників. Біосферні заповідники ство­рюються на базі природних заповідників або національних при­родних парків зі включенням до їх складу інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду й інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Відповідним чином формуються площа та структура земель біосферних заповідників, а також визначається правовий режим таких земель. У зв'язку із цим Закон передбачає функціональне зонування земель біосферного заповідника; вони поділяються на три складові, які мають відмінний правовий режим охорони і ви­користання. Основу земель біосферного заповідника складають землі з найбільш суворим режимом охорони — заповідна зона, її правовий режим збігається з правовим режимом земель при­родних заповідників. Далі у складі земель біосферного заповід­ника виділяється буферна зона, яка відділяє заповідну зону від територій, що зазнають антропогенного навантаження. Буферна зона має такий самий правовий режим охорони і використання, який встановлений законодавством для охоронних зон заповід­ників. У складі земель біосферного заповідника має бути вста­новлена зона антропогенних ландшафтів, до якої входять тери­торії традиційного землекористування, лісокористування, водо­користування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

Крім того, у складі земель біосферного заповідника може бути виділена зона регульованого заповідного режиму, до складу якої включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, запо­відні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановле­них для відповідних об'єктів природно-заповідного фонду (стат­ті 17, 18 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Землі національних природних парків. Основу земель націо­нальних природних парків складають ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами, які вилу­чаються з господарського використання і надаються цим паркам як державним юридичним особам для виконання їх статутних завдань. До кола таких завдань належать: 1) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; 2) ство­рення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах із додержан­ням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів; 3) проведення наукових досліджень природних ком­плексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроб­лення наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природ­них ресурсів; 4) проведення екологічної освітньо-виховної робо­ти. Для виконання цих самих завдань до складу території національних природних парків можуть включатися й ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекори­стувачів без вилучення (викупу) в останніх (ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Правове регулювання охорони і використання земель націо­нальних природних парків є диференційованим, оскільки вони підлягають функціональному зонуванню. Зокрема, землі націо­нальних природних парків поділяються на чотири зони, які істотно відрізняються за своїм правовим режимом. Так, у складі земель таких парків виділяють: а) заповідну зону, яка призначе­на для охорони та відновлення найбільш цінних природних ком­плексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встанов­лених для природних заповідників; б) зону регульованої рекре­ації, в межах якої проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ят­них місць. У цій зоні дозволяється також влаштування та відпо­відне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок. Однак у ній забороняються рубання лісу головного користуван­ня, промислове рибальство та промислове добування мислив­ських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони; в) зону стаціонарної рекреації, яка призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; г) господарську зону, у межах якої провадиться госпо­дарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, можуть знаходитися населені пункти, а також землі інших землевласників та землекористувачів.

Зонування території національного природного парку, рекре­аційна та інша діяльність на його території провадяться відпо­відно до Положення про національний природний парк та Проек­ту організації території національного природного парку, охоро­ни, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджуються Міністерством охоро­ни навколишнього природного середовища України.

Незважаючи на кількісну перевагу у складі земель націо­нальних природних парків територій, на яких дозволяється рекреаційна діяльність, землі таких парків є частиною земель природно-заповідного фонду, а не земель рекреаційного при­значення. Річ у тім, що рекреаційна діяльність на землях націо­нальних природних парків підпорядкована саме вимогам забез­печення правового режиму охорони і використання їхньої запо­відної зони. Тому на території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного при­родного парку (ст. 21 Закону України «Про природно-запо­відний фонд України»).

Землі регіональних ландшафтних парків. Регіональні ланд­шафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, завданням яких є збере­ження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організо­ваного відпочинку населення. Як правило, регіональні ланд­шафтні парки створюються без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. Проте в разі необхідності вилу­чення земельних ділянок для потреб регіональних ландшафтних парків воно провадиться в порядку, встановленому стаття­ми 149-151 ЗК України.

На землях регіональних ландшафтних парків може здійсню­ватися функціональне зонування в порядку, який встановлений законодавством для зонування земель національних природних парків. Використання та охорона земель регіональних ланд­шафтних парків здійснюється відповідно до Проекту організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтво­рення та рекреаційного використання його природних комплексів та об'єктів і порядок його реалізації, який затверджується облас­ними, Київською та Севастопольською міськими радами (стат­ті 23, 24, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд Ук­раїни»).

Землі заказників. Заказниками оголошуються природні те­риторії (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Створення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок у власників або користувачів шляхом оголошення належних їм земельних діля­нок заказниками. На землях заказників обмежується або забо­роняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, перед­баченим положенням про заказник. Тому власники та користу­вачі земельних ділянок, оголошених заказниками, мають право здійснювати самі чи дозволяти іншим особам здійснення на їх те­риторії господарської наукової та іншої діяльності, що не су­перечить цілям і завданням заказника та відповідає загальним вимогам законодавства щодо охорони довкілля. Крім того, влас­ники або користувачі земельних ділянок, оголошених заказни­ком, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження (статті 25, 26 Закону України «Про при­родно-заповідний фонд України»).

Землі пам'яток природи. Створення пам'яток природи як те­риторії природно-заповідного фонду проводиться без вилучен­ня земельних ділянок у їх власників або користувачів. Землі, які оголошені пам'ятками природи, можуть використовуватися з обмеженнями, встановленими Законом України «Про природ­но-заповідний фонд України» (статті 27, 28). Зокрема, на таких землях забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збере­женню або призводить до деградації чи зміни первісного їх ста­ну. Крім того, власники або користувачі земельних ділянок, ого­лошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Землі заповідних урочищ. Заповідними урочищами оголошу­ються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ланд­шафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетич­не значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголо­шення земельних ділянок заповідними урочищами проводиться без вилучення їх у власників та користувачів. Слід відзначити, що землі заповідних урочищ мають такий самий правовий ре­жим охорони, як і землі заповідників. Тому на землях заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує при­родні процеси, які відбуваються у природних комплексах, вклю­чених до їх складу. Власники або користувачі земельних діля­нок, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобо­в'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження і несуть відповідальність за невиконання таких зобов'язань (стат­ті 29, ЗО Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Землі ботанічних садів. Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціаль­но створених умовах та ефективного господарського викори­стання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шля­хом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної та освітньої роботи. Тому для ство­рення ботанічних садів проводиться в обов'язковому порядку вилучення відповідних земельних ділянок у їх власників і земле­користувачів та надання їх в постійне користування ботанічним садам як юридичним особам, що мають статус науково-дослідної установи загальнодержавного або місцевого значення. Допус­кається також створення ботанічних садів місцевого значення, які не мають статусу юридичної особи.

Земельні ділянки ботанічних садів підлягають функціональ­ному зонуванню. Так, на землях ботанічних садів для забезпе­чення необхідного режиму охорони й ефективного використання можуть бути виділені зони: 1) експозиційна, яка відкрита для відвідування всіма бажаючими в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду; 2) наукова, яка включає зони колекції та експериментальні ділянки тощо; на відвідування наукової зони мають право лише співробітники ботанічного саду у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду; 3) за­повідна зона, відвідування якої забороняється, крім випадків, коли воно пов'язане з проведенням наукових спостережень; 4) адміністративно-господарська зона. Зонування території бо­танічних садів проводиться відповідно до Положення про бо­танічний сад та Проекту організації території ботанічного саду, що розробляється спеціалізованими науковими та проектними установами і затверджується органом, у підпорядкуванні якого перебуває ботанічний сад, за погодженням з Міністерством охо­рони навколишнього природного середовища України — щодо ботанічних садів загальнодержавного значення, або місцевими органами цього Міністерства — щодо ботанічних садів місцевого значення (статті 31, 32 Закону України «Про природно-заповід­ний фонд України»).

Землі дендрологічних парків. Дендрологічні парки створю­ються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреацій­ного та іншого використання. Земельні ділянки з усіма природ­ними ресурсами вилучаються з господарського використання інших осіб і надаються дендрологічним паркам у постійне кори­стування в такому ж порядку, як і ботанічним садам. На землях дендрологічних парків забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. Для забезпечення належ­ної правової охорони земель дендрологічних парків на них може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. Проект організації території дендрологічного парку загальнодержавного та місцевого значення розробляється і затверджується в такому ж порядку, як і для ботанічних садів (статті 33, 34 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Землі зоологічних парків. Завданням зоологічних парків є ор­ганізація екологічної освітньо-виховної роботи, створення екс­позицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збере­ження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових

основ її розведення у неволі. Тому для їх створення земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з госпо­дарського використання інших осіб і надаються зоологічним пар­кам як юридичним особам у користування. Зоологічні парки за­гальнодержавного значення є природоохоронними культур­но-освітніми та науково-дослідними установами.

З метою забезпечення раціонального використання та охоро­ни земель зоологічних парків їх територія підлягає функціо­нальному зонуванню. Зокрема, на землях зоологічних парків виділяються: експозиційна зона, призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях; наукова зона, у межах якої проводиться науково-дослідна робота, а відвідування цієї зони іншими особами дозволяється в порядку, встановленому адміністрацією парку; рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку; господарська зона, де розміщуються до­поміжні господарські об'єкти. Водночас на землях зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків. Особливості правового режи­му використання та охорони земель зоологічних парків визна­чені Положенням про зоологічний парк загальнодержавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки і Мінкультури від 20 лютого 1998 р. за № 21/461¹. Крім того, використання та охорона земель зоологічних парків має здійснюватися відповід­но до Проекту організації території зоологічного парку, який розробляється і затверджується в такому ж порядку, як і для бо­танічного саду. Будівництво та інші господарські роботи на зем­лях зоопарків дозволяються лише за погодженням з Міністер­ством охорони навколишнього природного середовища України. Крім того, земельна ділянка зоологічного парку має бути огоро­джена парканом і позначена інформаційними знаками згідно з Положенням про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України (статті 35, 36 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Землі парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Парка-ми-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються зе­мельні ділянки, на яких знаходяться найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва, з метою охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоров­чих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути об'єктами місцевого та загальнодержавного значення. Останні є природоохоронними рекреаційними установами.

Оголошення їх проводиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів, які беруть на себе зобов'язання щодо забезпечен­ня режиму їх охорони та збереження. На землях цих парків за­бороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Разом із тим, забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочи­нок населення, здійснюється догляд за насадженнями, вклю­чаючи санітарні рубки та догляд з підсадкою дерев і чагарників тощо. На цих землях може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. Проекти реконст­рукції парків-пам'яток садово-паркового мистецтва проводять­ся в тому ж порядку, що і для ботанічних садів (статті 37,38 Зако­ну України «Про природно-заповідний фонд України»).

* РОЗДІЛ 18

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ