2 Методи оцінювання інноваційного потенціалу підприємства

Метою оцінювання ефективності інноваційних заходів є виявлення того чи іншого варіанта здійснення проекту на основі його техніко-технологічних параметрів.

Основними принципами оцінювання ефективності інноваційного проекту є:

• розгляд інноваційного проекту протягом усього життєвого циклу;

• від проведення передінвестиційних досліджень до його припинення;

• моделювання потоку продукції, ресурсів і коштів;

• порівнянність умов здійснення різних проектів;

• принцип позитивності і максимізації ефекту;

• урахування економічної нерівноцінності здійснюваних витрат і одержуваних результатів у різні моменти часу;

• урахування виключно майбутніх витрат і надходжень включаючи витрати пов’язані із залученням раніше створених виробничих фондів, а також майбутніх втрат викликаних здійсненням проекту.

Ефективність інноваційного проекту характеризується системою економічних показників, що відбивають співвідношення пов’язаних з проектом витрат і результатів, які дають можливість судити про привабливість проекту для його учасників про економічні переваги кожного з них.

Основними показниками, використовуваними для оцінювання ефективності інноваційного проекту є:

• чистий дисконтований дохід (ЧДД) визначається або як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до розрахункового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами та відповідає показнику чистого дисконтованого доходу (NVP) застосовуваному для оцінки ефективності інвестиційних проектів;

• індекс доходності інвестицій або індекс рентабельності (ІД) визначається як відношення суми приведених доходів до приведених інвестиційних витрат для здійснення інновацій та відповідає показнику індекс рентабельності інвестицій (IR);

• внутрішня норма дохідності (ВНД) – це ставка дисконту, при якій величина приведених доходів дорівнює приведеними капіталовкладенням в інноваційний проект і відповідає показнику внутрішня ставка прибутковості інвестицій (IRR);

• термін окупності (Т_ок) – період часу, за який початкові від’ємні значення накопичених коштів повністю компенсуються позитивними значеннями та відповідає показнику строку окупності інвестиційних вкладень (РР);

• середня вартість інвестиційного капіталу:

WACC = d₁ *k₁ + d₂ *k₂ + d₃ *k₃, (2.91)

k₁ – ціна власного капіталу, сформованого шляхом випуску простих акцій, коеф.;

k₂ – ціна привілейованих акцій, коеф.;

k₃ – ціна позикових коштів фінансування, коеф.;

d₁, d₂, d₃ – частка відповідних джерел коштів у загальному обсягу фінансування, коеф.

3 Управління інноваційним потенціалом підприємства

На сьогоднішній день створено відповідні передумови для розбудови на вітчизняних підприємствах власного інтелектуального потенціалу з метою створення конкурентоспроможних об'єктів інтелектуальної власності, здатних гідно конкурувати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Але залишаються деякі перешкоди, які необхідно долати на шляху створення підприємством власного потужного інтелектуального потенціалу. До них, зокрема, відносяться:

- недосконалість чинного законодавства щодо визначення та характеристики прав, які виникають внаслідок володіння та користування нематеріальними ресурсами;

- невизначеність та недостатня змістовність створюваних підприємствами об'­єктів інтелектуальної власності;

- невідповідність створюваних підприємствами об'єктів інтелектуальної влас­ності міжнародним вимогам та стандартам;

- відсутність чітких методик, які дають змогу з високим ступенем точності та вірогідності оцінити реальну вартість створюваного об'єкта інтелектуальної власності;

- неможливість в більшості випадків достовірно спрогнозувати майбутню корисність та цінність створюваного об'єкта інтелектуальної власності;

- низька патентоспроможність об'єктів промислової власності;

- невідповідність створюваних нематеріальних активів затвердженим в Україні пріоритетним напрямкам інноваційної діяльності;

- відсутність мотивації у підприємств до створення об'єктів інтелектуальної власності;

- недосконалість механізму оподаткування об'єктів інтелектуальної власності;

- складність фізичного оформлення патенту чи ліцензії на створений об'єкт інтелектуальної власності.

Напрямами формування системи інноваційного розвитку є:

- організація власних підрозділів технічного розвитку(проектно-конструкторські бюро, дослідні й експериментальні виробництва й лабораторії, монтажно-налагоджувальні служби);

- залучення зовнішніх організацій, що виконують у взаємодії із внутрішніми підрозділами ті чи інші функції розвитку підприємства (у сфері продукції, технологічних систем чи технологічних процесів, підготовки кадрів);

- визначення й організацію каналів підвищення науково-технічного рівня виробництва;

- формування у системі керування підприємством цільової підсистеми керування розвитком виробництва та якістю продукції.

Напрямами поліпшення управління інноваційним потенціалом підприємства є:

- використання науково-технічного потенціалу зовнішньої системи технічного розвитку на основі використання наступних моделей:

1) двоетапна модель –передбачає дві групи підприємств : ранні новатори (підприємства, які першими сприймають нововведення, орієнтуючись на зовнішні джерела інформації); пізні новатори (підприємства, що орієнтуються на ранніх новаторів;

2) "інфекційна модель" – нововведення одержує поширення завдяки наявності взаємозв’язків між споживачами нововведень (ринковий аналог вітчизняної моделі поширення передового досвіду);

3) модель провідного користувача – нововведення першим впроваджує підприємство, здатне повніше за інших виявити можливості нової техніки за рахунок:

- мобілізації зовнішніх технологічних ресурсів шляхом:

1) купівля ліцензій і ноу-хау;

2) купівля технологічного устаткування й інженерних послуг;

3) залучення інвестицій;

- міжгалузевого й внутрішньогалузевого обміну (замовлення на розроблення нових і закупівля готових технологій, устаткування, купівля підприємств).