2 Основні підходи до оцінювання майнового потенціалу підприємства
Оцінювання вартості потенціалу підприємства ґрунтується на розумінні того, що будь який об’єкт проходить стадію свого народження, яка супроводжується витратами. В подальшому, права на будь-який об’єкт можуть виступати предметом обміну на ринку, і тому є можливість оцінити його на основі статистики ринкових продажів. І нарешті, будь-яке придбання в умовах ринкової економіки обґрунтовується з позицій ефективності інвестицій, тому об’єкт оцінювання можна розглядати як джерело вигод, на отримання яких розраховує власник. Відповідно до цього методологія оцінної діяльності поєднує три загальновизнаних підходи, кожен з яких характеризується власними методами і прийомами.
Доходний підхід. Дозволяє підкреслити певні характеристики об’єкта. Основним фактором, що визначає вартість об’єкта, виступає доход, який цей об’єкт здатний генерувати. Чим більшим дохід, принесений об’єктом оцінювання, тим більша величина його ринкової вартості за інших рівних умов.
Сутність методів цього підходу полягає в прогнозуванні майбутніх доходів від використання об’єкта на один або декілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість об’єкта. При цьому мають значення тривалість періоду одержання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, що супроводжують даний процес.
Перетворення майбутніх доходів у величину поточної вартості здійснюється за допомогою спеціальних коефіцієнтів – ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації, які розраховують за даними ринку.
Ставка дисконту – це необхідна інвесторам ставка доходу на вкладений капітал у порівнянні з рівнем ризику об’єкта. Її потрібно розраховувати з урахуванням впливу трьох факторів:
наявності у багатьох підприємств різних джерел залученого капіталу, які вимагають різних рівнів компенсації;
необхідності урахування для інвесторів вартості грошей у часі;
фактора ризику або ступеня імовірності одержання очікуваних у майбутньому доходів.
Існують різні методи визначення ставки дисконту.
Модель середньозваженої вартості капіталу (WECC) – для грошового потоку всього інвестованого капіталу:
, (1.8)
ВПК, ВВК – вартість залучення позикового та власного капіталу;
ПП – ставка податку на прибуток підприємства;
- частка позикового
та частка власного капіталу в структурі
капіталу підприємства.
Модель оцінки капітальних активів (САМР) – для грошового потоку власного капіталу:
, (1.9)
Rf – безризикова ставка доходу, яка відображає гарантований доход, який може бути отриманий від інвестицій з низьким рівнем ризику. В практиці зазвичай використовують ставку доходу за довгостроковими державними борговими зобов’язаннями (облігаціями або векселями) або ставку за внесками, що характеризуються найменшим рівнем ризику (ставка за валютними депозитами у будь-якому банку, що вважається надійним);
- коефіцієнт, який
характеризує рівень систематичного
ризику, пов’язаного з макроекономічними
елементами та політичними процесами,
що відбуваються в країні.
Може бути отриманий двома способами:
шляхом проведення статистичного аналізу зміни прибутковості акцій найбільших підприємств галузі.
на етапі проведення фінансового аналізу оцінюваного підприємства, виявлення і оцінки ризиків, пов’язаних з його фінансовим становищем.
Rm – загальна прибутковість ринку в цілому;
Si – різні надбавки, пов’язані з ризиками інвестування в даний об’єкт.
Метод кумулятивної побудови – для грошового потоку власного капіталу.
Базою розрахунків є ставка дисконту за безризиковими цінними паперами, до якої додаються надбавки на альтернативні витрати, пов’язані з ризиком інвестування в даний об’єкт. Визначення таких надбавок передбачає внесення поправок на дію кількісних і якісних факторів ризику, пов’язаних зі специфікою оцінюваного об’єкта.
Ставка (коефіцієнт) капіталізації – це коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об’єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду у майбутньому і характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний та/або позиковий) і норму його повернення.
Ставка капіталізації для підприємства виводиться зі ставки дисконту шляхом відрахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку, але вона нижча від ставки дисконту.
kкап = r – t, (1.10)
t - очікувані середньорічні темпи зростання прибутку або грошового потоку.
Методи оцінки об’єкта власності за доходом базуються на принципі очікування та відбивають майбутню прибутковість об’єкта власності, яка найбільшою мірою цікавить будь-якого покупця, тому цей підхід є домінуючий як у зарубіжній, так і в українській практиці.
Порівняльний (ринковий) підхід – припускає визначення вартості об’єкта власності за результатами порівняння його характеристик із характеристиками аналогічних об’єктів, угоди купівлі-продажу, за якими уже здійснилися, а ціна цих угод відома. Основою ефективного застосування методів цього підходу є якісний вибір повної і достовірної інформації про об’єкти – аналоги, яка є доступною в умовах існування активного ринку порівнянних об’єктів власності, а саме: фізичні характеристики, час продажу, місце розташування, умови продажу та фінансування. Ефективність цього підходу знижується, якщо кількість угод незначна, моменти їх здійснення й оцінювання розділяє тривалий період або якщо ринок перебуває в аномальному стані і швидкі зміни на ринку призводять до викривлення показників.
Даний підхід заснований на застосуванні принципу заміщення, а вартість об’єкта власності за ним визначають мінімальною вартістю об’єкта з аналогічною корисністю. Між порівнюваними об’єктами існують розбіжності, які враховуються в процесі визначення величини вартості за допомогою коригування даних, що спирається на принцип внеску.
Майновий підхід (підхід з погляду акумуляції активів) полягає у визначенні вартості об’єкта власності як різниця між вартістю всіх його активів, оцінених окремо, і сумою залученого капіталу (для підприємства як цілісного майнового комплексу). Якщо об’єктом оцінювання виступають окремі активи підприємства, то слід говорити про витратний підхід, сутність якого в даному випадку полягає в калькулюванні всіх витрат, пов’язаних із відтворенням цього активу. Інформація, необхідна для цього підходу, включає дані про ціни на землю, будівельні специфікації, про рівень зарплати, вартості матеріалів, витрати на устаткування, прибуток, накладні витрати будівельників на місцевому ринку.
Використання майнового (витратного) підходу обмежене цілями оцінювання, тому що вартість активів (або витрат на їх відтворення) не відбиває ефективності використання активів і не враховує синергічний ефект від їхньої спільної взаємодії.
Застосування цього підходу доцільне в разі переоцінки основних фондів, вирішення завдань поточного внутрішнього управління, оцінки об’єктів, які є учасниками ринку з низьким ступенем активності, або коли мета отримання доходу не є основою для інвестицій (лікарні, урядові будинки).
Міжнародні стандарти та Норми професійної діяльності оцінювача України вимагають застосування в процесі оцінювання об’єктів власності декількох підходів із наступним узгодженням результатів. Це пов’язано з тим, що кількість і якість інформації для використання того чи іншого підходу в різних ситуаціях не завжди відповідає необхідному рівню, тому об’єктивність результатів досягається тільки в процесі їх інтеграції.