4 Оцінювання машин і обладнання

Класифікація об’єктів техніко-технологічного потенціалу підприємства

З науково-технічного зору до машин і обладнання відносяться пристрої, що перетворюють енергію, матеріали й інформацію. З економічної точки зору машинами й обладнанням вважають всі види активної частини основних фондів, що безпосередньо впливають на предмет праці, тобто силові та робочі машини й обладнання, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар, а в окремих випадках і дорогий інструмент.

Силові та робочі машини й обладнання – машини, інструменти, апарати та інші види обладнання, призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці з метою зміни його форми, властивостей, стану або положення. До цієї групи відносяться всі види технологічного обладнання, враховуючи автоматичні машини й обладнання для виробництва промислової продукції, обладнання сільськогосподарське, транспортне, будівельне, торгове, складське, санітарно-гігієнічне, обладнання систем водопостачання та каналізації.

Енергетичне обладнання – генератори, що виробляють теплову та електричну енергію і двигуни, які перетворюють енергію будь-якого виду в механічну.

Інформаційне обладнання – обладнання, призначене для перетворення, передавання та збереження інформації: обладнання систем зв’язку, засоби вимірювання та управління, засоби обчислювальної техніки й оргтехніки, засоби візуального й акустичного відображення інформації, засоби збереження інформації, театрально – сценічне обладнання.

Транспортні засоби – пристрої, призначені для переміщення людей і вантажів.

Виробничий господарський інвентар – предмети технічного призначення, що приймають участь у виробничому процесі, але не належать ні до машин, ні до обладнання: ємності для збереження рідин, пристрої і тара для сипучих, штучних і тарно-штучних матеріалів, пристрої і меблі, що застосовують для полегшення виробничих операцій, предмети конторського та господарського призначення, спортивний інвентар.

Крім того, існують такі машини й обладнання, які самі по собі можуть розглядатися як елементи рухомого майна, однак, через спосіб установки вони стають постійно прикріпленими до нерухомості або можуть функціонувати за умов постійного прикріплення – це постійні пристосування: настінні або стельові освітлювальні прилади, стелажі, системи кондиціонування повітря, ліфти, шахтні підйомники, видалення яких може завдати шкоди об’єкту нерухомості.

Класифікація машин і обладнання:

• за видом основних засобів – виробничі та невиробничі основні засоби залежно від їх входження до складу відповідних підрозділів підприємства;

• за стадією життєвого циклу об’єктів оцінювання – нові, добре відомі моделі, машини й обладнання, що зарекомендували себе на ринку, застарілі моделі, зразки;

• за правом власності – об’єкти, що перебувають в державній, комунальній або приватній формах власності;

• за способом придбання та походження – об’єкти, придбані на відкритому ринку, з аукціону, безоплатно передані, такі, що надійшли в результаті дарування;

• за ступенем універсальності – стандартизовані, серійні та нестандартизовані об’єкти (спеціальне обладнання власного виробництва);

• відповідно до діючого порядку нарахування амортизації – 4 групи;

• за функціональним призначенням – відповідно до функціональної та галузевої класифікації;

• відповідно до діючого Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів ДК 013 – 97», затвердженого наказом Державного Комітету України по стандартизації, метрології і сертифікації від 19.08.97 р. № 507. За ним всі об’єкти оцінки поділяються на три великі групи.

Необхідність і особливості оцінки техніко-технологічного потенціалу підприємства

Техніко-технологічний потенціал підприємства реалізується безпосередньо у виробничому процесі і поряд з кадровим потенціалом складає основу цього процесу.

Техніко-технологічну основу будь – якого підприємства складають машини й обладнання, які називаються активною частиною основних фондів та складають значну частину майнового комплексу підприємства і виступають як об’єкти оцінювання техніко-технологічного потенціалу.

В даний час машини й обладнання є найбільш поширеним і активним товаром на ринку окремих активів.

Специфічні риси машин і обладнання як об’єктів оцінки:

• не пов’язані жорстко з землею і можуть бути переміщені в інше місце без заподіяння непоправних фізичних ушкоджень як самим собі, так і тій нерухомості, до якої вони були тимчасово приєднані;

• не можливо надати характеристику об’єктам за допомогою узагальнюючих техніко-економічних показників (вартість 1 м² площі, 1 м³ об’єму);

• функціональні, конструктивні, експлуатаційні характеристики об’єктів та їх цінові параметри змінюються більш динамічно та радикально, ніж для об’єктів нерухомості, що обмежує можливості використання середніх цін;

• більш актуальною порівняно з нерухомістю є проблема фізичного та функціонального зносу;

• необхідність врахування відповідності вимогам стандартів, технічних умов і іншої нормативно-технічної документації;

• необхідність врахування наявності або відсутності гарантійного та пост гарантійного (ремонтного) обслуговування, а також ступеня ремонтоздатності;

• наявність різноманіття видів, класів, моделей, виробників і продавців, що породжує істотну варіацію в рівні цін;

• об’єктами оцінювання можуть бути як самостійні одиниці та їх комплектуючі, так і технологічні комплекси.

Цілі оцінювання машин і обладнання пов’язані з операціями їх купівлі – продажу, дарування, спадкування, безоплатної передачі, страхування, застави, оренди, ліквідації майнового комплексу підприємства, переоцінки. В практиці оцінної діяльності все різноманіття цілей оцінки машин і обладнання може бути зведене до трьох різних цільових настанов:

1. незалежне від інших видів майна оцінювання машин і обладнання. Об’єктом виступають окремі інвентарні одиниці. Метою визначення їх ринкової вартості є купівля – продаж, надання в оренду, лізинг, заставу. Тому тут використовують оцінювання «розсипом».

2. оцінювання безлічі умовно-незалежних одна від одної одиниць машин і обладнання як один з етапів оцінки (переоцінки) основних фондів – оцінка «потоком» або «групова оцінка».

3. оцінка машин і обладнання як один з етапів оцінки підприємства в цілому при його купівлі-продажу, перерозподілі прав власності або ліквідації. Первинними об’єктами оцінювання виступають не окремі інвентарні одиниці, а цілі технологічні комплекси, які виділяються в єдину систему або за технологією виробництва кінцевої продукції або за місцем їх встановлення – корпус, цех, ділянка – тут має місце «системне оцінювання» або «оцінювання виробничо-технологічних систем».

Вибір первинного об’єкта оцінки впливає на вид вартості, яку необхідно визначити в процесі оцінки, і методи її визначення. Та сама інвентарна одиниця може оцінюватися і як самостійний об’єкт, і в складі деякої групи або системи. Сумарна оцінна вартість усієї сукупності таких одиниць буде при цьому різною, тому що різна їх корисність.

Методичні підходи до оцінювання машин і обладнання

Доходний підхід базується на оцінюванні очікувань інвестора та передбачає розрахунок поточної (дисконтованої) вартості доходів, які за прогнозами можуть бути отримані від володіння об’єктом.

Послідовність розрахунків при використанні методів доходного підходу:

• розрахунок чистого операційного доходу від функціонування виробничо-технологічної системи (підприємства в цілому, цеху або дільниці);

• визначення за допомогою методу залишку частини доходу, що може бути локалізований і співвіднесений з оцінюваними машинами й обладнанням;

• визначення вартості об’єктів машин і обладнання за допомогою методів дисконтування або капіталізації.

При використанні витратного підходу вартість машин і обладнання визначається витратами на їх створення, придбання й установку (під час оцінювання спеціальних об’єктів, що не мають близьких аналогів).

Базою розрахунків є вартість відновлення або вартість заміщення, яка потім коригується на величину сукупного зносу.

Під вартістю відновлення машин і обладнання розуміють вартість відтворення їх повної копії в поточних цінах на дату оцінки або вартість придбання нового об’єкта, цілком ідентичного об’єкту оцінки в поточних цінах.

Вартість заміщення – мінімальна вартість придбання аналогічного нового об’єкта в поточних цінах.

При витратному підході використовують такі методи.

Метод розрахунку за ціною однорідного об’єкта заснований на коректуванні собівартості конструктивно подібного об’єкта виходячи з припущення, що величини собівартості виготовлення об’єкта оцінювання й однорідного об’єкта формуються під впливом загальних виробничо-технологічних факторів. Послідовність проведення розрахунку:

1 Вибір об’єкта однорідного з об’єктом оцінювання за технологією виготовлення, використовуваними матеріалами, конструкції (ринкова ціна такого об’єкта повинна бути відомою);

2 Визначення рентабельності однорідного об’єкта. Для спрощення прийнять приймати коефіцієнт рентабельності: для продукції, що користується підвищеним попитом – 0,25 – 0,35; середнім попитом – 0,1 – 0,25; для низькорентабельної продукції – 0,05 – 0,1; не користується попитом – 0, а вартість такого об’єкта перебуває на рівні його собівартості.

3 Розрахунок повної собівартості однорідного об’єкта:

С/в_од = , (2.28)

де ПДВ – ставка податку на додану вартість;

ПП – ставка податку на прибуток;

Ц_од – ціна однорідного об’єкта.

4 Розрахунок повної собівартості об’єкта оцінювання. Для цього в собівартість однорідного об’єкта вносять коригування, що враховують розходження в конструктивних параметрах об’єктів.

С/в_п = С/в_од , (2.29)

де К_оц, К_од – конструктивний параметр об’єкта оцінки й однорідного об’єкта відповідно.

5 Розрахунок повної відновлювальної вартості об’єкта оцінювання (без ПДВ):

В_оц = , (2.30)

Метод пелементного (поагрегатного) розрахунку використовують у випадках, коли гіпотетично оцінюваний об’єкт можна зібрати власними силами з наявних на ринку складових частин, ціни на які відомі. Етапи проведення розрахунку:

• складання переліку основних складових частин об'єкта оцінки (комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв);

• збір цінової інформації за кожною складовою частиною та її приведення додати оцінювання (шляхом індексації);

• розрахунок повної собівартості об’єкта оцінювання:

С/в_п = , (2.31)

де В_і – ринкова вартість і-го комплектуючого вузла, агрегату, блоку, пристрою;

К_і – кількість і-х комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв;

В_з – вартість збирання.

Розраховується відновлювальна вартість об’єкта оцінювання так як в попередньому методі.

Індексний (трендовий) метод оцінки – заснований на актуалізації базової вартості об’єкта оцінки на дату оцінювання за допомогою індексу зміни цін або динамічних рядів індексів цін для відповідної групи машин або обладнання за відповідний період. 3

, (2.32)

де В_баз – базова вартість об’єкта;

І – індекс (динамічний ряд індексів) зміни цін – зведений індекс цін виробників промислової продукції, індекси інфляції, застосовувані для індексації вартості основних фондів, середні індекси цін по галузях і товарних групах, що розробляються Держкомстатом України, індекси загальної інфляції та валютні курси.

Метод розрахунку вартості за укрупненими нормативами дозволяє за наявності технологічної спільності серед різнотипних машин і обладнання розраховувати собівартість за єдиною методикою та єдиними укрупненими нормативами виробничих витрат. Під нормативами витрат розуміють відносні або питомі показники, що характеризують витрати будь – якого ресурсу на одиницю фактора, що впливає на ці витрати. Такі витрати вибирають залежно від специфіки об’єкта оцінювання та його виробництва. Нормативи, що поєднують кілька статей витрат, вважаються укрупненими.

Після розрахунку відновлюваної вартості машин і обладнання на дату оцінювання розраховують величину сукупного зносу: фізичного, функціонального та зовнішнього. Для оцінювання фізичного зносу використовують метод строку життя або укрупнений метод оцінювання технічного стану.

Процент фізичного зносу при методі строку життя розраховується як відношення ефективного віку машин і обладнання до строку їх економічного життя.

Метод укрупненої оцінки технічного стану заснований на експертній оцінці процента фізичного зносу за спеціальною оціночною шкалою

Функціональний знос – втрата вартості об’єкта, викликана або появою більш дешевих машин і обладнання, або виробництвом більш економічних і продуктивних аналогів та визначається експертно.

Зовнішній знос пов'язаний із втратою вартості об’єкта в результаті зміни стану зовнішнього середовища і визначається методом парних продажів як різниця в цінах продажів двох об’єктів, один з яких має ознаки зовнішнього зносу, а інший – ні.

Порівняльний підхід передбачає визначення ринкової вартості на основі інформації про сформовані ціни на аналогічні машини й обладнання, угоди з купівлі-продажу яких не є одиничними з використанням таких методів:

Метод ринкових порівнянь є найбільш універсальним і очевидним під час проведення оцінювання машин і обладнання в умовах наявності ефективно функціонуючого ринку та різноманітної інформації про нього.

Етапи проведення:

Аналіз ринку машин і обладнання та збір цінової інформації (цінові довідники, каталоги машин і обладнання, газети, журнали).

Виявлення аналогів і визначення ступеня їх подібності з об’єктом оцінювання (за функціональним призначенням, повною кваліфікаційною подібністю та частковою конструкторською подібністю).

Внесення поправок до цін аналогів і одержання підсумкової ринкової вартості об’єкта оцінювання.

, (2.33)

де К₁ , К₂ …. К_n – поправочні коефіцієнти;

І – індекс цін за період між датою оцінювання і датою продажу аналога.

Розрахунок поправочних коефіцієнтів:

Якщо j-та характеристика збільшує величину оцінної вартості об’єкта:

К_j = (2.34)

Якщо j-та характеристика зменшує величину оцінної вартості об’єкта:

К_j = (2.35)

де П(о)_j – j-та характеристика об’єкта оцінювання;

П(а)_j – j-та характеристика аналога.

Якщо аналогами виступають кілька об’єктів, то для кожного з них здійснюють розрахунки, а отримані результати усереднюють.

Метод статистичного моделювання ціни передбачає розгляд об’єкта оцінки як представника певної сукупності однорідних об’єктів з відомими цінами. Для цієї сукупності розробляють парну (однофакторну) або багатофакторну регресійну модель залежності ціни від одного або декількох споживчих параметрів. Одержувану в результаті розрахунків середньостатистичну ціну коригують за допомогою коректувальних коефіцієнтів.