§ 2. Предмет навчальної дисципліни «Історія українського права»

Пізнання права — це розуміння механізму суспільного ладу та ре­гулювання взаємин людей, усвідомлення природної та соціальної складової буття, передбачення свого призначення в суспільстві, від­чуття мети свого життя.

Без знання історичних процесів, що зумовили природні закономір­ності становлення та розвитку правової культури, не можна глибоко та всесторонньо опанувати таке суспільне явище, як право. Саме в повно­ті історичного життя народу має відбиток тяжіння до розвитку, реалі­зації та застосування національного права, його форм, галузей, функ­цій. В умовах кризи людської цивілізації, глобалізаційних атак, інте­гративних процесів та уніфікації правових норм, з метою збереження національної ідентичності важливим є прагнення до відновлення, ви­вчення, удосконалення українського права та тієї форми організації суспільного життя, що зветься національним державним ладом.

Здебільшого право сприймають як певний регулятор суспільних відносин. Проте таке розуміння права є дещо спрощеним. У спеціаль­них літературних джерелах знаходимо не одну сотню визначень по­нять «права». На доктринальному (від латин, йосігіпа — учення) рів­ні² є чимало підходів до питання поняття та походження права, але й вони не дають остаточної відповіді, що таке право. Наукові пошуки в

¹ Косянчук П., Безклубий І. Світоглядні витоки права українського наро­ ду / Про українське право. 36. ст. кафедри теорії та історії держави і права. Число III / За ред. проф. І. Безклубого. - К., 2008. - С 19-28.

² Див.: доктрини: природного права; історичної школи права; позитивізму (неопозитивізму); соціологічної концепції права тощо.

8

цьому напрямі тривають. Історичне дослідження феномену (від грец. рпаіпотепоп — явище) права є вагомим внеском у розвиток сучасної правової науки.

За основу українського права взято природні та суспільні закони розвитку народу, етнічну самобутність, ідеали добра й справедливості, розумні вчинки, волелюбність, усвідомлення народної мудрості, знання мови, логічне мислення та інші чинники, які в сукупності спрямовані на впорядкування власного життя та зростання добробуту українського народу. Словосполучення «система норм» є замалим для визнання його як узагальненого в контексті поняття українського права. Термін «узгоджений механізм» міг би відобразити суть такого явища, як пра­во, оскільки він характеризує не тільки його системність і статичність, а й послідовність, узгодженість, вивіреність, динаміку, взаємозалеж­ність та ін. Українське право — це заснований на звичаях і законах українського народу узгоджений механізм, який забезпечує регулювання відносин людей та утворених ними об'єднань.

Українське право має свою історію, яка сягає глибини тисячоліть. Велична історія українського народу сповнена численними скарбами культурних цінностей, між якими такі всесвітньо відомі правові дже­рела, як: «Руська правда», Статути Великого князівства Литовського, Руського та Жемойтийського, пакти та конституції Війська Запорозь­кого та ін. Сучасний український правознавець розуміє, що знання цих історичних національних джерел права, на кшталт знань доктрини римського права, закладають основи праворозуміння та власного сві­тосприйняття.

Серед елементів правової культури важливе місце відводиться звичаям (від латин, моз — звичай; зюезсо — звичка; тогез таіоплп — звичаї предків). Вони формуються під впливом природних, історич­них, культурних та інших чинників. Звичаї належить розглядати як свідомі, загальновизнані, усталені правила поведінки, які передаються від покоління до покоління. На відміну від законів, які інколи мають неправовий характер, звичаї як світоглядна природна та справедлива форма регулювання суспільного життя українського народу завжди є правовими. Отже, звичай — це самобутнє (етнічне) та споконвічне правило поведінки людей та їхніх об'єднань. Прикладом таких дій є ру­костискання під час укладання договору. Мляве рукостискання по­роджує сумнів щодо щирості, доброї волі, свободи контрагента, а тому може мати певні правові наслідки негативного характеру (неукладання договору, невиконання зобов'язань за договором тощо). Міцне руко­стискання відображає щирість, повагу, упевненість у настанні пози­тивного правового результату.

Інколи подібні до вищезазначеного прикладу звичаї в науці назива­ють «традицією» (від латин, ігайіііо - передання, переказ). Проте по­няття «традиція» може розглядатись у дещо ширшому аспекті. У науці існують окремі види традицій: історична, культурна, правова тощо. Як приклад, розвиток західної традиції права, що своїми коріннями сягає папської реформи (XII ст.) і має своє поширення на теренах країн

9

Західної Європи, або закономірності традиції ісламського права, основ­ним джерелом якого є релігійні тексти Корану, Суни, іджми. Відповід­ні традиції є результатом досвіду еволюції права.

Історія українського права це історія становлення та розвитку пра­вової думки та пізнання багатовікового шляху правотворення. Укра­їнська правова традиція — це система усталених, загальновизнаних, самобутніх, комплексних, правових явищ, джерел, принципів, що у взає­модії впродовж тривалого історичного періоду на певній території мають вплив на владнаний механізм регулювання суспільних відносин українського етносу.

У другій половині XIX ст. після ретельного аналізу рішень волос­них судів Південно-Західного краю П. Чубинський зробив висновок про відмінність української звичаєво-правової культури від російської¹. Правовим підґрунтям прийняття відповідних рішень судів були не ли­ше закони, а насамперед звичаї. Судова практика стає одним із джерел права, яка разом із звичаєм є об'єктом дослідження істориків україн­ського права. Основою ж формування українського законодавства є правові механізми юридичної техніки.

В основі пізнання історії українського права міститься свідоме ро­зуміння правових явищ і суті феномену права, наукове дослідження іс­торичних правових і літературних джерел, аналіз і систематизація найбільш важливих правових норм, з'ясування закономірностей, що призводять до змін у праві, вивчення правових механізмів управління державою. Просторові та часові межі історії українського права нада­ють можливість опанувати такі ціннісні категорії, як норма, звичай, справедливість, поведінка, суспільство, держава, влада, закон, відпові­дальність тощо; поринути в глибини культурної пам'яті народу; здійс­нити пошук і дослідження артефактів культури; вивчити мову, яка дає можливість фіксувати й передавати нормативно-ціннісну семантику правової дійсності наступним поколінням.

Об'єкти пізнання українського права, так само як і будь-які інші правові явища, як правило, сприймаються через поняття «факт» (від латин, /асіит — зроблене, дія, справа), тобто дії або події, що мали міс­це в минулому.

«Юридичні артефакти, які зосереджено фіксують те істотне, що є основою соціально-правової реальності, виявляють свою міцну при­хильність насамперед до проблем міжсуб'єктних правовідносин. Зіткнення інтересів, боротьба воль і характерів, вибухи пристрастей, конфлікти позицій, протиборство прихованих за всім цим різних тен­денцій соціального розвитку становлять дійсну тканину того полотна, на якому історія права витинає свій вигадливий візерунок»². Мета

¹ Див.: Гримич М. В. Звичаєве цивільне право українців XIX — початку XX століття. - К.: Арістей, 2006. - С 21.

² Бачинін В. А., Журавський В. С, Панов М. І. Філософія права: Підручн. для юрид. спец-тей вищих навч. закл. — К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2003. — С. 27.

10

наукової діяльності істориків права полягає в тому, щоб якнайретель­ніше зібрати факти, узагальнити їх та вибудувати чітку, зрозумілу, узгоджену картину становлення та розвитку українського права.

Для студента-правознавця важливо опанувати тенденції та законо­мірності історичного розвитку правової системи; підстави та аспекти взаємодії кодифікації як права, так і законодавства; особливості ви­никнення різних галузей права, насамперед цивільного, кримінального, адміністративного, процесуального; підстави, обсяг, зміст правовідносин та юридичної відповідальності; процеси державотворення та ін.

Предметом пізнання історії українського права є становлення та розвиток правових звичаїв, законів і судових рішень, системи права, окремих галузей та норм права, інститутів державної влади та інших правових явищ, що становлять основу механізму правового регулю­вання суспільних відносин українського народу.