2.Екологічна криза та форми її вияву

В середині 70-х років почалася екологічна криза яка засвідчила різке загострення суперечностей між людиною і природою. Найважливіші ознаки цієї кризи – глобальні зміни клімату та виникнення “парникового ефекту”, відбувається знищення озонового шару планети.

Важливою ознакою екологічної кризи стала проблема виробничих відходів. Всієї маси корисних копалин, сировинних ресурсів, які викачують з надр землі, нині близько 1,5%. Особливо шкідливими є радіоактивні відходи, які змінюють хімічний склад речовин у біосфері, нагромаджують у природі нові шкідливі джерела випромінювання, призводять до зростання онкологічних, генетичних захворювань. Основними шляхами розв’язання екологічної проблеми є:

• Швидкий розвиток та використання різноманітних видів відновлюваної енергії (сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергія річок);

• Структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме зростання частки вугілля енергобалансі і зменшення газу та нафти, оскільки останніх запасів менше на планеті, а їх цінність для хімічної промисловості є дуже важливе;

• Всі країни повинні розробити конкретні заходи, щодо дотримання екологічних стандартів (чистоти повітря, води, раціонального споживання енергії);

• Країни, що розвиваються повинні інтенсивніше розвивати власне сировинне господарство;

• Припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісозабезпечення;

• Формування у людей екологічного світогляду, щоб дало змогу розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання;

• Нарощування екологічних інвестицій;

• Вироблення комплексних критерії екологічно безпечних технологій;

• Використання комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища.

3.Паливно-енергетична та сировинна проблеми.

Основні шляхи розв’язання паливно-енергетичної та сировинної проблеми:

1. Встановлення національної власності на всі природні ресурси, що послабить процес пограбування паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються;

2. Вивчення запасів у всіх ресурсів з використання найновіших досягнень НТР;

3. Істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси у слаборозвинутих країнах, які по суті визначаються гігантськими транс національними корпораціями, що контролюють природні багатства;

4. Протиставлення об’єднаній силі розвинутих країн стратегії дій країн-експортерів палевно-енергетичних та сировинних ресурсів. Це стратегія має стосуватися як обсягів видобування всіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішні рики;

5. Списання всіх боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2 трлн. дол. Для виплати лише відсотків за цими боргами не вистачає фінансових, отриманих від капіталістичних держав за експорт сировинних ресурсів;

6. Встановленні рівноправних стосунків з міжнародними політичними, фінансовими організаціями, які виключають будь який зовнішній диктат, зокрема програми жорсткої економії, яка значно скорочує внутрішні споживання найбідніших верств населення, підриває державний сектор економіки;

7. Ліквідування гонки озброєнь у країнах “третього світу”. У цих країнах проживає майже 80% населення нашої планети, а їхня частка у світовому виробництві становить менше 20%. Водночас їх військові витрати досягають чверті витрат всього світу. На найбідніші країни, де проживає більше половини населення планети і які виробляють всього 5% товарів та послуг у світі, припадає 7,5% світових витрат на озброєння;

8. Нарощування випуску готової продукції країнам, що розвиваються, оскільки розвинуті держави і ТНК намагаються здійснювати у них лише первинну обробку мінеральної сировини. Це дало б змогу цим країнам навіть за нинішньої кон’юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;

9. Виділенні розвинутими капіталістичними державами значних фінансових, людських і технічних ресурсів для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими цінами з метою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету слаборозвинутих країн над власними ресурсами;

10. Здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі;

11. Об’єднання зусиль всіх країн у розв’язанні глобальних проблем;

12. Відповідальність усіх держав за збереження природи і стимулювання виробництва таких автомобілів, техніки, електростанцій, які б не забруднювали навколишнє середовище.