4.Міжнародний рух капіталів: сутність і форми. Міжнародні кредити

Найважливішою формою міжнародних економічних відносин у 20 ст. став вивіз капіталу, тобто його експорт в інші країни, як приватними корпораціями так і державою. Необхідність і найважливіша причина вивозу капіталу полягає в його відносному надлишку на національному ринку і можливості досить прибуткового застосування за кордоном.

Існують дві основні форми вивозу капіталу: вивіз позичкового капіталу і вивіз підприємницького капіталу.

Вивіз підприємницького капіталу здійснюється декількома шляхами:

• за рахунок будівництва за кордоном власних підприємств;

• через придбання контрольного пакету акцій;

• шляхом відкриття за кордоном власних філіалів.

Капіталовкладення у зарубіжні підприємства залежно від контролю за останніми поділяються на прямі і портфельні.

Прямі інвестиції дають право контролювати за зарубіжними підприємствами. Прямі інвестиції це такі – коли у іноземного інвестора виявляється не менше 25% акціонерного капіталу якої не-будь компанії.

Такі вкладені капіталу в акції зарубіжних компаній з метою одержання доходу, а не встановлення прямого контролю називають портфельними інвестиціями.

Вивіз позичкового капіталу здійснюється у вигляді приватних і державних позик через систему міжнародного кредиту.

За строками надання ці кредити поділяються на:

• короткострокові (до 1р);

• довгострокові (від 1 понад 5р)

За формою надання:

• товарні;

• валютні.

За ціновим призначення розрізняють:

• пов’язані – призначенні для фінансування цільових програм

• фінансові – можуть використовуватися позичальником на будь-які цілі.

За видами позичальників кредити поділяються на:

• надані іноземним державам;

• окремим корпораціям;

• приватним підприємствам.

Міжнародний кредит це позика у грошовій або товарній формі, яку кредитор однієї країни дає суб’єкту з іншої на умовах терміновості, обов’язковості повернення, забезпечення і платності.

Суб’єктами міжнародного кредиту є банки, компанії, приватні підприємства, уряди, міжнародні і регіональні організації.

Основні функції міжнародного кредиту:

1. Перерозподіл фінансових і матеріальних ресурсів між країнами;

2. Посилення процесів інтернаціоналізації виробництва шляхом акумулювання тимчасово вільних коштів одних країн і спрямування їх на фінансування капіталовкладень в інші країни;

3. Прискорення процесу реалізації товарів.

5.Міжнародні валютно-фінансові відносини

Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і фізичними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валют.

На фундаменті валютних відносин формуються валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин.

Валютна політика - це сукупність заходів які проводяться державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до її стратегічних і тактичних цілей. Окремими елементами політики є регулювання грошової маси в обороті та руху позичкових капіталів; вплив на курс національної валюти; зміна валютного курсу; запровадження або скасування валютних обмежень і укладання міждержавних угод.

Валютна система – це державно-правова форма організації валютних відносин. Розрізняють національну, міжнародну, регіональну та світову валютні системи.

Національна валютна система – є невідємною частиною валютних відносин окремих країн, закріплених у національному законодавстві. У ньому перебудовано порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валют й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів).

Основні елементи національної валютної системи:

• Національна валюта – грошова одиниця країн;

• Валютний паритет та режим курсу національної валюти;

• Умови обміну національної валюти та інші валюти – конвертованість валюти;

• Форми та організація міжнародних розрахунків;

• Статус національних установ, які обслуговують та регулюють валютні відносини.

Регіональна валютна система. Найбільшого розвитку вона набула в ЄС. У 1979 році було створено Європейську валютну систему (ЄВС) і введено європейську валютну одиницю – ЕКЮ. Мета Євс – сприяння європейській економічній інтеграції, насамперед – валютній.

З 1989р по 1 липня 2002р у межах ЄВС планується впровадження єдиної валюти, створення спільного ЦБ. Введення євро почалося з 1січня 1999року. Водночас для окремих країн, які не ввійшли до зони єдиної валюти, створено ЄВС-2 в якій протягом трьох років поступово переводитимуться на євро всі операції з європейським центральним банком, а потім між банківський платіжний оборот.