2. Ринок предметів споживання
Розглянемо докладніше структуру ринку за економічним призначенням об’єктів ринку. За цією ознакою виділяють:
ринок товарів і послуг;
ринок праці;
ринок природних ресурсів;
фінансовий ринок;
ринок науково-технічних розробок;
інші види ринку.
Ринок товарів і послуг в історичному аспекті виник першим. На ньому відбувається обмін товарів і послуг особистого та виробничого призначення. Зокрема виокремлюють ринок інвестиційних товарів і ринок споживчих товарів.
Ринок товарів і послуг в історичному аспекті виник першим. На ньому відбувається обмін товарів і послуг особистого та виробничого призначення. Зокрема виокремлюють ринок інвестиційних товарів і ринок споживчих товарів.
Ринки товарів і послуг (товарні ринки) різняться:
1). за об’єктами (специфічними групами товарів і послуг) – споживчий ринок охоплює ринки одягу, продовольства, побутової техніки, меблів тощо; ринок товарів виробничого призначення - ринки вантажівок, устаткування, сировини, паливних та енергетичних ресурсів тощо;
2). за суб’єктами – на споживчому ринку покупцями є домогосподарства, а продавцями – фірми, які виробляють споживчі товари та послуги. Водночас на ринку товарів виробничого призначення покупцями є: фірми, які потребують їх для виробництва інших товарів і послуг; посередницькі організації, які стають власниками товарів для їхнього подальшого перепродажу; представники владних структур.
Продавці товарів виробничого призначення – це фірми, які їх виробляють, та посередницькі структури.
3). за способом доведення продукції до споживача – на споживчому ринку важливими є гуртова (купівля товарів великими партіями з метою перепродажу їх роздрібним торговцям або безпосереднім споживачам) та роздрібна (реалізує товари дрібними партіями кінцевим споживачам для безпосереднього використання) торгівля. На ринку товарів виробничого призначення ключову роль відіграють дистриб’ютори (гуртово-посередницькі фірми, які обслуговують різні галузі економіки; вони закуповують товари гуртом, зберігають та продають їх від свого імені і на свій ризик), а також дилери і брокери.
4). за характером попиту – попит на товари споживчого вжитку є первинний, природний, тоді як попит на інвестиційні товари – похідний, залежний від споживчого попиту.
5). за гнучкістю попиту – попит на споживчі товари більше залежить від коливання цін, ніж попит на інвестиційні товари. Різкі коливання попиту на інвестиційні товари мали б небажані наслідки для діяльності підприємств.
6). за кількістю партнерів – на ринку інвестиційних товарів коло партнерів вужче, аніж на споживчому.
3. Ринок виробничих ресурсів
Особливості ринку праці пов’язані зі специфікою його об’єкта. Продавцями праці є люди працездатного віку, а покупцями – приватні або державні підприємства.
Попит на ринку праці похідний від попиту на товари і послуги й залежить від продуктивності праці. Згідно з законом спадної продуктивності ресурсів, починаючи з певного моменту, продуктивність праці кожного додатково найнятого працівника зменшуватиметься. Підприємець наймає додаткових працівників доти, доки ціна праці (заробітна платня) не перевищує їхнього внеску у створений продукт.
На пропозицію праці впливає низка чинників, передусім свобода вибору власника ресурсу «праця» та ціна праці (пропозиція праці прямо залежить від ціни на неї), а також демографічна ситуація в країні, рівень втручання держави в економіку, трудові спілки, імміграційні процеси тощо.
Ринок праці – сукупність соціально-економічних відносин між державою, роботодавцями і працівниками, пов’язаних з купівлею-продажем робочої сили, навчанням працівників і використанням їх в процесі виробництва.
Ринок праці – ринок особливого роду, оскільки предметом купівлі-продажу виступає людська праця, тому державне регулювання даного ринку є об’єктивною необхідністю.
На ринку праці взаємодіють такі ринкові суб’єкти: роботодавці, найняті працівники, профспілки, держава. Вони формують обсяг, структуру й співвідношення попиту й пропозиції на робочу силу.
Сукупний попит на працю визначається числом і структурою робочих місць, що наявні в економіці та вимагають заповнення. Попит на робочу силу охоплює всю сферу суспільної праці й включає як укомплектовані працівниками, так і вільні робочі місця.
При цьому розрізняють:
ефективний попит, який визначається числом економічно доцільних робочих місць;
сукупний попит, що включає і заповнені працівниками неефективні робочі місця.
Різниця між ефективним і сукупним попитом є зайвою чисельністю зайнятих, складовою частиною якої є приховане безробіття.
Для ринку праці характерна дія закону попиту: чим нижча заробітна платня, тим вищий попит на робочу силу, і навпаки.
P
D
Q
Попит на працю (як і на інші ресурси) залежить від попиту на товари і послуги, тобто є похідним від попиту на товари. Крім того, попит на працю залежить від її продуктивності. У цілому, чим вища продуктивність праці, тим вищий попит на неї. Проте залучення додаткової робочої сили для збільшення виробництва якого-небудь товару доцільне лише у тому разі, якщо дохід, який одержить фірма від реалізації продукції, виробленої за допомогою додаткової робочої сили (MR), перевищить додаткові витрати (МС).
Граничні витрати на оплату робочої сили (МС) – додаткові витрати на працю, необхідні для виробництва одиниці додаткової продукції. Граничні витрати на оплату робочої сили розраховуються як відношення зміни загальних витрат на працю до зміни кількості використовуваної праці:
.
Граничний продукт (МР) – це додатковий продукт, вироблений при використанні додаткової робочої сили. Граничний продукт розраховується як відношення зміни загального обсягу продукції до зміни кількості використовуваної робочої сили:
Граничний дохід (граничний продукт у грошовому вираженні) MR – додатковий дохід, який одержує фірма від реалізації продукції, виробленої за допомогою додаткової робочої сили. Граничний дохід розраховується як відношення зміни загального доходу від реалізації продукції до зміни кількості використовуваної робочої сили:
.
Таким чином, правило використання праці аналогічне правилу рівноваги фірми: MR=MC.
Сукупна пропозиція праці охоплює всі категорії працездатного населення, що претендує на роботу за наймом (чоловіки, жінки, молодь, пенсіонери), а також осіб, що бажають працювати не за наймом, а на правах самозайнятості або підприємництва.
Пропозиція робочої сили на ринку праці має три основні складові:
особи, не зайняті трудовою діяльністю й ті, що шукають роботу;
особи, що мають намір змінити місце роботи;
особи, що бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.
Сукупна пропозиція робочої сили визначається такими чинниками, як: чисельність працездатного населення, законодавчо встановлена тривалість робочого дня або тижня, кваліфікація працівників і якість праці.
Визначальним економічним мотивом пропозиції робочої сили є рівень заробітної платні: чим він вищий, тим більша її пропозиція. Але це збільшення відбувається до певного моменту, що пов’язано з домінуванням потреб вищого порядку (потреб вільного часу, розваги, дозвілля тощо). Тому крива пропозиції робочої сили матиме такий вигляд:
Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на основі дії закону попиту й пропозиції. Його основна функція – перерозподіл робочої сили між галузями та сферами виробництва й забезпечення роботою незайнятого в даний момент населення.
Суб’єкти ринку праці мають різні і навіть прямо протилежні інтереси. Роботодавці зацікавлені у відносно низькій зарплатні при наймі працівників, а останні у високій зарплатні. У результаті взаємодії між ними на ринку праці визначаються взаємоприйнятні умови праці й заробітна платня.
Заробітна плата (W) – ціна, що виплачується за використання праці.
Мінімальна заробітна плата – найнижча заробітна плата (її ставка), яку на законних підставах виплачують роботодавці.
Мінімальна заробітна плата – заробітна плата працівника простої (некваліфікованої) праці.
Ринок природних ресурсів пов’язаний із купівлею-продажем такого специфічного ресурсу, як земля. Він охоплює широке коло об’єктів: ґрунти, вода, повітря, рослинний і тваринний світ, корисні копалини тощо. Цілком зрозуміло, що окремі природні ресурси, наприклад, повітря і вода, безпосередньо не стають об’єктами купівлі-продажу. Щодо інших, то корисні копалини, ділянки землі тощо можна вільно продавати і купувати.
На ринку природних ресурсів, які є об’єктом купівлі-продажу, відбувається передавання прав власності від їхніх власників до майбутніх користувачів-підприємств (видобувних, будівельних, сільськогосподарських – приватних чи державних). Покупцями ділянок землі можуть бути окремі особи, корпорації та інші організації. Власниками, а отже, і продавцями землі можуть бути приватні особи, органи державної влади, корпорації.
Найважливішим після ринку товарів і послуг сьогодні є фінансовий ринок.