4.Фінансовий ринок, його складові елементи

Фінансовий ринок – це ринок, де купують і продають фінансові засоби: гроші, облігації, акції, векселі та інші цінні папери. Фінансовий ринок представляє монетарну економіку і є найчутливішим показником стану національного ринку.

Головне знаряддя фінансового ринку – позиковий процент, який є універсальним критерієм ефективності прикладання капіталу. Позиковий процент відображає мінімальний рівень віддачі, ефективності капітальних вкладень. Якщо очікуваний прибуток від капітальних вкладень буде нижчий від рівня позикового процента, то вигідніше покласти гроші у банк.

З іншого боку, фінансовий ринок є і найдосконалішим: по-перше, тому що забезпечує практично єдину ставку позикового процента не тільки в окремо взятій країні, а й на міжнародному рівні; по-друге, він має багато суб’єктів – ними є всі учасники економічних відносин; по-третє, об’єкти купівлі-продажу тут порівняно однорідні (гроші, акції, облігації тощо), що полегшує функціонування ринку, збільшує його передбачуваність; по-четверте, сучасний фінансовий ринок має розвинуту інформаційну структуру, що забезпечує головну умову конкурентного ринку: вільні вхід і вихід з нього.

Головними інструментами фінансового ринку є: акції, заставні, облігації корпорацій, цінні папери уряду та урядових установ, боргові зобов’язання місцевих органів влади тощо.

Фінансові ринки поділяють на: ринки грошей і капіталів та ринки цінних паперів.

Ринки грошей і капіталів досить близькі між собою. Відмінність між ними полягає у тому, що, по-перше, на ринку капіталу беруть позику (купують гроші) для придбання капітальних благ, а на ринку грошей – для купівлі будь-яких товарів і послуг; по-друге, ринок грошей охоплює лише короткотермінові (від одного дня до одного року), а ринок капіталів – середньо- й довготермінові кредити.

Надання грошей у позику на засадах строковості, повернення та платності називають кредитом. Платою за користування кредитом є процент.

На кредитному ринкові кредитні відносини встановлюються між власниками тимчасово вільних грошових коштів та їх покупцями. Джерелом кредиту є: заощадження населення; тимчасово вільні кошти підприємств; капітали осіб, які живуть за проценти; тимчасово вільні бюджетні кошти. Позичальниками, покупцями грошей є домогосподарства, підприємства та органи державної влади.

У ринковій економіці є різні види кредиту – комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, державний, міжнародний.

Попит на гроші пов’язаний з функціями грошей як засобу обігу і як засобу нагромадження. Він визначається:

1. попитом на гроші для угод (для оплати товарів і послуг), що прямо залежить від кількості товарів і послуг, які виробляють;

2. попитом на гроші як активи. Пропозиція грошей представлена не тільки готівкою, а й різними банківськими депозитами. Під впливом попиту і пропозиції грошей формується їхня ціна – банківський процент.

Зберігання коштів або майна в бездіяльній формі суперечить природі економічних ресурсів. Конкурентна природа ринкової економіки призводить до того, що просте зберігання наявного капіталу в часі означає реальну втрату його відносної значущості.

Капітал розглядається як вартість, що приносить дохід.

Джерелом капіталу служать заощадження. У схемі економічного кругообігу домашні господарства поставляють на ринок ресурсів не тільки працю, але і капітал, тобто свої заощадження.

Ринок капіталів – особливий механізм взаємодії продавців і покупців, де об’єктом купівлі-продажу виступають середньо- і довгострокові накопичення (понад 1 року).

Ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах і охоплює середньо- і довгострокові кредити, а також акції та облігації.

Ринок капіталів поділяється на ринок позичкового капіталу (ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів) і ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів визначається як сукупність спеціалізованих кредитно-фінансових установ, механізмів кредитних відносин і кредитного законодавства, за допомогою яких здійснюється рух позичкового капіталу.

Позичковий капітал розглядається як грошовий капітал, що надається у позику за плату у вигляді відсотка.

Відсоток – це платня за користування капіталом, яка може розглядатися як дохід за утримання від споживання.

Представимо графік попиту і пропозиції капіталу й проілюструємо ситуацію рівноваги на ринку капіталів:

Базові принципи функціонування позичкового капіталу:

• зворотність (надається у тимчасове користування);

• терміновість (надається на фіксований термін);

• платність (надається на платній основі).

При необхідності визначення розміру грошової суми, яка буде на рахунку в банку через певний період часу (n) за ставки відсотка, що дорівнює і, якщо первинний внесок склав певну суму (Р₀), використовують методики нарахування простих або складних відсотків:

Методика нарахування простих відсотків:

j=P₀*i*n.

Методика нарахування складних відсотків:

S=P₀*(1+i)ⁿ.

Актуальним є і зворотний розрахунок, а саме: яку грошову суму необхідно покласти на рахунок у банк сьогодні, щоб через певний час з урахуванням складних відсотків одержати бажану суму грошей.

Для цього використовують формулу:

P₀=S*(1/(1+i)).

Ця дія (зведення майбутніх грошових сум до теперішнього моменту часу) називається дисконтуванням.

З ринком грошей і капіталів тісно пов’язаний ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів – це особлива сфера ринкових відносин, де через продаж цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб’єктів економічної діяльності, - це форма розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів для їх ефективного використання.