Банки. Кредитні відносини

Банки – це комерційні організації, які займаються підприємництвом у сфері кредиту, тобто акумулюють й використовують на принципах платності, страховості й повернення вільних грошових засобів.

Необхідно розмежовувати пасивні банківські операції, пов’язані із залученням тимчасово вільних грошових засобів, та активні, пов’язані із наданням кредитів. Перші викликають витрати банку, а другі приносять йому дохід. Банківський прибуток формується як різниця між кредитною ставкою (норма позичкового процента за кредитами банку) й обліковою ставкою банківського процента (норма позичкового процента на вкладах у банку).

Залежно від функцій в ринковій економіці можна виділити такі їх види:

1. Центральний (емісійний) банк – займається випуском (емісією) грошей. Цей банк реалізує держану політику в галузях грошового обігу й кредиту.

2. Комерційні банки, які обслуговують комерційні операції між підприємцями. Їх діяльність в основному обмежується посередництвом. Банк виконує різні фінансові операції за домовленість з клієнтом, отримуючи за це певну платню.

3. Спеціалізовані банки, які займаються кредитно-фінансовою діяльністю у більш-менш обмеженій сфері. Серед них:

- інвестиційні банки, які кредитують капітальне будівництво;

- інноваційні банки, які надають кредити під здійснення науково-технічних програм;

- іпотечні банки надають позики під заставу нерухомого майна (землі, будови).

- Поруч із банками, які мають у кредитній системі першочергове значення, існують інші, менші – кредитні установи, які спеціалізуються на певній діяльності, так звані парабанки. До них передусім належать:

• холдінг-компанії . Вони акумулюють вільні кошти випуском власних акцій, вкладаючи їх потім в акції інших підприємств;

• траст-компанії. Ведуть справи з майном і цінними паперами за дорученням клієнта;

• лізингові-компанії. Надають кредити з одночасною орендою майна;

• товариства взаємного кредиту, які створюються дрібними і середніми підприємцями;

• ощадні каси, які мобілізують кошти трудящих й передають їх у розпорядження банків.

Кредитні відносини виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів та їх використання на умовах повернення і платності. Реалізація кредитних відносин забезпечується інституційними ланками кредитної системи: банками та усіленими небанківськими фінансово-кредитними установами.

Кредитні відносини не виникають в процесі виробництва, вони тільки опосередковують цей процес. Особливість кредитної угоди заклечається в тому, що якими б не були її першочергові умови, заключна стадія завжди проводиться в грошовій формі.

Причиною виникнення і функціонування кредитних відносин є необхідність забезпечити безперервний процес виробництва.

Процес акумуляції тимчасово вільних грошових засобів і їх перерозподіл здійснюється за допомогою кредиту. Для того, щоб виникли кредитні відносини необхідні визначені економічно-правові умови:

1. Природа кредитної угоди базується на тимчасовій позичці чужої власності і обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань.

2. Учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами.

3. Співпадання економічних інтересів кредитора і позичальника.

Кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів та їх використання на умовах повернення і платності.

Кредитор – суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту у тимчасове користування. Джерелом засобів для видачі позики можуть бути, як власні засоби кредитора, так і позичені. Кредиторами можуть бути підприємства, страхові компанії, інвестиційні та пенсійні фонди. Ціною надання кредитів являється одержання прибутку у вигляді позичкового процента.

Позичальник – суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, строковості і платності. Позичальник використовує одержані засоби як в процесі обороту, так і виробництва товарів.