6. Сучасні засоби платежу, які обслуговують грошовий обіг

Гроші розрізняють за видом грошового матеріалу; за способом обігу, за способом використання; за обігом грошової маси; за можливістю перетворення одного виду грошей в інший.

ГОТІВКОВІ ГРОШІ.

1. Монети – це символьні гроші, тому, що їх карбують з малоцінних металів, вартість металу, що містить монета, менша, ніж зазначена на ній вартість. Монети використовуються для розмінювання паперових грошей. Частка цього виду є дуже незначна. Але вони зручні для застосування в різних автоматах.

2. Паперові гроші – представлені у вигляді банкнот і казначейських білетів.

Банкноти – банківські білети, грошові знаки які випускають в обіг центральні емісійні банки держав, як засіб обігу і платежу. В більшості країн банкноти є основним видом паперових грошей. Для їх виготовлення використовуються спеціальні сорти паперу і особливі способи друку із спеціальними електронними мітками.

Сучасні банкноти не обмінюються на золото, а внаслідок одержавлення центральних емісійних банків вони фактично стали паперовими грішми. Банківські білети випускаються Центральним банком країни.

Випуском казначейських білетів займається Міністерство Фінансів для покриття державних витрат. Вони ніколи не обмінювались на золото. В повсякденній формі фони є нерозрізнені для людей. Паперові гроші і монети становлять готівку, тобто такі гроші, які є в наявності в своїй фізичній формі.

Частка готівкових грошей зменшується, але поки що вони надзвичайно зручні, тому що виступають засобом платежу. Психологічно готівка створює для їх власника почуття власника, це є для нього реально. Якщо ми маємо готівку, то про це не обов’язково повідомляти когось.

Більш невидимими є безготівкові гроші, тому що ми не бачимо як створюються вони і скільки їх.

Як безготівкові обертається основна маса грошей. До таких належать грошові кошти підприємства, організації, різних установ, гроші фізичних осіб. Використовуються ці гроші у взаємних розрахунках з державою, між фізичими і юридичними особами.

Питома вага безготівкоаих грошей зростає, але на сьогоднішній день є тенденція, що готівкові і безготівкові гроші перетворяться в єдиний об’єкт.

До БЕЗГОТІВКОВИХ ГРОШЕЙ належать: чеки, векселі, кредитні картки. Вони використовуються у розрахунках, але за умови, що за кожним з них є рахунки в банках.

Чек – це письмовий документ, розпорядження власника банківського рахунку перерахувати певну суму на користь представника чека. Наслідком цього розпорядження може бути або видача представникові чека готівки, або безготівковий перерахунок грошей з одного банківського рахунку на інший.

Отже, основою чеків є депозити або вклади в банках. Рахунки поділяються на безстрокові (власник може зняти гроші в будь- який час) і строкові (лише в певний час) . За обсягом – дрібні і великі. За способом одержання грошей чекові і безчекові.

Вклади до записання – по них процент не виплачується; термінові (строкові) – банк виплачує %.

Бланки чеків відпечатані на них проставленя прізвище, імя, побатькові і адреса клієнта та номер його рахунку, вони помічені магнітними знаками і вручені клієнту. Перш за все клієнт виписує чек, ставить свій підпис і передає його представнику, який в свою чергу індосантує його (розписавшись на звороті).

Індосамент – передатний напис власника на звороті чеків, векселів та ін. цін. паперів про надання прав за цими документами іншій особі.

Індосант – особа, яка робить, передатний напис на звороті чеків і несе солідарну відповідальність за цими цінними паперами, та предявляє цого до оплати в банк. Дальше банк маркирує чек, тобто відтворює реквізити чека магнітними знаеами, щоб автоматизувати його подальшу обробку. Якщо саме цей банк виплачує даний чек, оскільки і покупць і продавець являються його клієнтами, то він дебетує рахунок першого, кредитує рахунок другого і на протязі 10р. зберігає чек в архіві. В іншому випадку перед цим як кредитувати рахунок покупця, він дебетує рахунок банка – платника і фізично передає його чек. З моменту коли платник вручив одержувачу чека, він не має права відмовляти від нього. Закон допускає опротестування платежу тільки у випадку втрати або якщо одержувач не згідний з сумою, що проставлена на чеку – в судовому порядку.

Що ж відбудеться якщо банк – платник одержує чек, коли немає достатньо суми для покриття на рахунку. Якщо сума чеку більша ніж 100 франків і чек предявляється не більше ніж через місяць з моменту виписки, банк повинен оплатити чек і потурбуватись, щоб платник в дальнішому повернув гроші. Якщо умова не виконана, та по виходу пільгового строку в два робочих дня, то має місце відмова клієнта оплатити чек – то є два виходи: неплатоспроможний платник автоматично в адміністративному порядку позбавляється права виписувати чеки на 1 рік. Йому пропонують вернути всі чекові книжки всіх банкам, клієнтом яким він був і на найближчі два роки і його прізвище заноситься в центральну картотеку неплатників по чекам банку, яку банк зобов’язаний запитувати перед видачею новому клієнту чекові книжки.

Закон встановлює восьмиденний строк для предявлення на оплату чека, після цього він ще дійсний рік. Але можливість предявити регресивний зиск буде обмежена. Одержувачі чеків, що хочуть обезопасити себе можуть вимагати при розрахунках такі чеки:

• Візірований (візований) – на ньому крім реквізитів стоїть віза платника – банка, що завіряє готівкове забезпечення. Але це забезпечення на день візування не означає, що воно буде також і в день платежу.

• Більш надійний – гарантійний чек, по ньому банк зобовязується блокувати забезпечення до виходу встановленого законом строку (1рік і 8 днів).

• Банківський чек – виписується самим банком по прозьбі і за рахунок клієнта на користь поіменованого предявлення (одержувача). В цьому випадку банк несе відповідальність на оплату чека, до відповідного строку.

• Дорожні чеки – печатається на спеціальному папері, яку важко підробити, їх номінал – кратне 10 число грошових одиниць, найчастіше в $. Коли банк видає дорожний чек, клієнт розпитується на кожному з них,другий раз він розпитується коли предявляє до оплати. Вимога – щоб підписи однакові. Банк емітент гарантує заміну або повернення грошей по дорожнім чеком, які були загублені або вкрадені. Дорожні чеки приймаються як платіжний засіб в багатьох росторанах, готелях, магазинах. Вигідно клієнту.

Банку вигідно, тому що куплені клієнтом за готівку, вони будуть предявлятися до оплати через декілька місяців.

Вексель – (нім. – зміна, облік, розмін) – цінний папір і вид кредитних грошей, який засвідшує грошове боргове зобовязання векселедавця сплатити у встановлений строк і в певному порядку визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Простий вексель – боргове зобовязання видане боржникам кредитору. У ньомку вказується найменування вексель, обіцянка сплатити певну суму, строк і місце платежу і найменувати юридичної чи фізичної особи, на адресу якої або за чиєю вказівною має відбутися платіж і дата і місце оформлення векселя, підпис векселедавця.

Переказний вексель виписується кредитором і є його письмовим наказом про сплату в зазначений час вказаної у векселі суми третій особі. У векселі зазначають встановлені законом реквізити, суму, вказують найменування платника, який повинен сплатити певну суму.

У колишньому СРСР на поч. 30 років вексельний обіг був скасований. Відновлення комерційного кредиту в процесі реформування економіки передбачає створення системи внутрішнього вексельного обігу.

Надаються особам, що мають статус комерсанта, вони записуються на поточні, а не на депозитні рахунки.

На зворотньому боці перевідного векселя має стояти ряд підписів, що змінюють один одного власників.

Вексель широко використовується. Він дає промисловцям і комерсантам можлтвість оплачувати свої закупки з відстрочкою, в той же час забезпечуючи постачальникам: можливість легко одержувати кредит у формі рахунку векселів, срок платежу по яких не поступив; достатня гарантія в силу вексельного права, якщо при настанні строку платежу вексель не оплачений.

Використання векселів вигідне покупцем, тому що забезпечує їм контроль за закупками, має певний час для сплати грошей.

Для постачальників це процедура не зовсім надійна, (з точки зору надійності), тому що прості векселі можуть поступити із затримкою, а їм наприклад потрібні гроші. Видано закон, згідно з яким, якщо простий вексель не поступив через 30 днів після відправки накладної, кредитор може виплатити перевідний вексель який боржник зобов’язаний оплатити.

Банк. Спочатку боржник повідомляє своєму кркдитору назву і адрес банку в якому вексель буде оплачений, та пишеться після свого підпису. Потім направляє в банк повідомлення з оплат векселя, що підлягає оплаті. Кедитори передають вексель в банк – платильщик, який після здійснення платежу поверне їх боржнику. Банк дебетує рахунок клієнта, лише по прямому його приказу. Банк оплачує предявлення векселя.

Кредитна картка – це платіжно – розрахунковий документ, який видається банкам своїм вкладникам для оплати товарів і послуг, придбаних у кредит. Картка являє собою пластмасову платівку з ідентифікатором власника, тобто позначною про № рахунку в банку і її практично не можна підробити.

При розрахунках у торговельних чи інших установах, в тих, які приєдналися до національної системи рахунків по країні, картка вставляється у спеціальний апарат, її номер надходить через компютерну мережу в банк, і туди ж надходять дані про рахунки за товари і послуги, і він робить безготівкові перерахунки грошей на рахунки установ, що продали товари чи надали послуг кредитною карткою можна скористатися, якщо потрібна готівка.

Для цього існують спеціальні автомати на вулицях. Сучасні кредитні картки. містять інформацію до 8 – тисяч знаків, за допомогою яких заносяться дані прол стан рахунку вкладника у банку, сплату податків, внески у фонд соціального страхування, стан здоров’я, групу крові.

Електронні гроші – рух цих грошей повністю визначаєтьсч тими операціями, які реалізуються з допомогою команд і програм через комп’ютери.

Частка банківських рахунків у грошовій масі надзвичайно велика. Зокрема, наприкінці 80-х років у США готівка – паперові гроші та монети – становили 5% від загальної маси грошей, а решту банківські рахунки.

Інфляція, її види, причини та наслідки.

Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах.

Інфляція – це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Вона вимірюється за допомогою індексу. ІСЦ визначає середню вартість ринкового кошика споживчих товарів та послуг, включно з одягом, житлом, транспортом, медичними послугами, що купуються типовим домашнім господарством.

Для обчислення темпу інфляції використовують формулу:

.

Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію поділяють на 3 види:

1. Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10%. Певний час ціни можуть зростати повільними темпами, що не є відчутним для економічних суб’єктів.

2. Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний ріст цін становить від 10% до 200%. Зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним, не піддається регулюванню.

3. Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами відсотків. Гроші починають втрачати свою здатність виконувати свої функції. Набувають поширення бартерні операції, починають розвиватись стихійні процеси в економіці.

У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію, слід розрізняти два її види:

1. Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної про позиції. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу виробництва, тому що усі ресурси уже задіяні, між покупцями виникає конкуренція за товар, яка веде до росту цін.

2. Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси – сировину, паливо, енергоносії, зростає номінальна зарплата. Збільшення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, що свою чергу підвищує рівень цін.

Інфляція витрат, як правило, супроводжується падінням виробництва. Таке явище отримало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни і скорочується виробництво.

У залежності від можливостей передбачити зростання цін розрізняють:

• очікувану інфляцію, яка спричиняється певними тенденціями в економіці, або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована;

• неочікувану інфляцію, яка є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення змін у сукупній пропозиції і сукупному попиту.

Причини інфляції:

1. Головною причиною інфляції, яка пов’язана зі спадом виробництва, є інерція очікувань та інфляційні процеси, насамперед очікування зростання цін на фактори виробництва, що збільшить витрати.

2. Прихильники структурної концепції вважають неминучість інфляції за умов наявності структурних “вузьких місць” в економіці, до яких відносять диспропорції суспільного відтворення, дефіцити держбюджету, збільшення попиту, що супроводжується ростом цін на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес.

3. Монетаристи пояснюють інфляцію грошовою та бюджетною політикою держави, а саме дефіцитним фінансуванням, надмірним розширенням внутрішнього кредиту, надмірною емісією грошей.

4. Завищення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, знижує реальні доходи держави.

5. Інфляція розвивається також унаслідок монополізації ринку, розширення податкової бази і підвищення податків, мілітаризації економіки, збільшення необґрунтованих привілеїв та пільг.

Інфляція, особливо коли вона сягає рівня гіперінфляції, негативно позначається на всіх сторонах суспільного життя країни. Її соціально-економічні наслідки проявляються в наступному:

1. Знижуються реальні доходи населення та купівельна спроможність її доходів;

2. Знижується реальна вартість особистих заощаджень. Причому реальні доходи населення знижуються навіть за умови індексації, оскільки протиінфляційні компенсації відстають від темпу зростання цін.

3. Скорочується виробництво як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва;

4. Некерована інфляція порушує управління економікою в цілому;

5. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм;

6. Прискорюється матеріалізація грошей, зростають ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість;

7. Знижується мотивація до праці і падає життєвий рівень населення.