10. Торговельні відносини України з снд

Основн передумовами розв спів роб укр. З СНД є:

1. історич традиції взаємодії в межах єдиного сіль-господ комплексу;

2. відносна близькість збуту ринків прод

3. практична відсутність мовного бар»єра

Особливості взаємо від укр. З кр СНД:

1. висок р-нь залежності ЕК спів роб-ва від суто політ факторів;

2. розвитку ЕК звяз перешкоджає повільний хід реформ в кр СНД;

3. у зовн=ЕК звяз укр. З СНД домінують відносини з Росією

3 НАПРЯМИ СПІВПР В МЕЖАХ СНД:

1. екон відн с РФ

2. відносини з іншими членами євраз екон спів-ва4

3. Відносини з групою ГУАМ

11.Принципи регулювання зед

Механізм здійснення зовнішньоекономічної політики складається з двох основних частин: із системи адміністративних державних органів, які розробляють та втілюють в життя заходи, що впливають на формування ЗЕЗ, та з комплексу інструментів такого впливу.

Розрізняють 2 напрями державного регулювання зовнішньої торгівлі:

1. Протекціонізм – політика, спрямована на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом збільшення кількості обмежень у торгівлі;

2. Лібералізація (фрітредерство) – політика, спрямована на відкривання внутрішнього ринку для іноземних конкурентів шляхом зниження кількості обмежень у торгівлі.

Дискусія між прихильниками вільної торгівлі та протекціонізму почалася ще у 18-у столітті і триває до сьогодні. І хоча відтоді практично ніхто не заперечує, що за умов вільної торгівлі нація досягає більш високого рівня виробництва і споживання, прихильники протекціонізму продовжують відстоювати необхідність обмеження міжнародних товарних потоків.

Основні види протекціонізму:

1. монопольний – при цьому держава одноособово здійснення і регулювання зовнішньої торгівлі (характерний для країн з командно-адміністративною економікою – Куба, Північна Корея);

2. прихований – це одночасне зниження рівня мата (від 1 до 4%) і збільшення кількості нетарифних обмежень (у зовнішній торгівлі застосовується до 800 видів нетарифних обмежень). Прихований протекціонізм застосовують економічно розвинуті країни.

3. колективний – це політика, яку проводять інтеграційні угруповання держав по відношенню до третіх країн (ЄС);

4) селективний (вибірковий) – передбачає захист від іноземної конкуренції лише окремих галузей національного виробництва (наприклад, аграрний протекціонізм).

Лібералізація торгівлі зумовлена зростаючим зацікавленням компаній, і передусім, ТНК, у зовнішніх ринках, оскільки відносна вузькість внутрішніх ринків стримує використання зростаючих виробничих можливостей. Діяльність країн Заходу у галузі лібералізації МЕВ у перші повоєнні роки зосередилася на відновлені конвертованості національних валют і скороченні кількісних обмежень імпорту, що було на той час головним бар’єром на торговельних шляхах.

Лібералізація реалізується у двох формах:

1. застосування режиму найбільшого сприяння, тобто надання податкових, митних пільг для суб’єктів зовнішньоторговельних відносин;

2. здійснення вільної торгівлі – передбачає невтручання держави у розвиток торговельних відносин між суб’єктами світового господарства.

Регулювання зовнішньоторговельних відносин може здійснюватись на різних рівнях:

1. рівень фірм – це угода між фірмами про розподіл ринків сировини, матеріалі, збуту товарів, сфер впливу, цінової політики;

2. національний – при цьому зовнішня торгівля регулюється у відповідності з національними нормативно-правовим забезпеченням ЗЕД;

3. наднаціональний – при цьому зовнішня торгівля регулюється шляхом створення спеціальних міжнародних інститутів і угод (ГАТТ, ВТО, міжнародна торгова палата тощо).