6. Основні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі срср та її наслідки для України

Основні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України в межах СРСР:

1) Після 1917 р. відбувалося розірвання зв’язків України з західноєвропейськими партнерами, звуження економічних відносин з державами Балтії та Польщею та переорієнтація експорту на внутрішньосоюзний ринок.

2) У період 1928-40рр. внаслідок абсолютної централізації економіки СРСР зовнішня торгівля була майже припинена (за винятком 1930-38рр., коли в ході індустріалізації здійснювався експорт зерна, сільськогосподарської сировини, золота та зустрічний імпорт машин, устаткування). Але ці зовнішньоекономічні зв’язки здійснювались центральними органами СРСР з вилученням економіки України з системи світового господарства, хоча в опосередкованій формі інтеграція була досить високою.

3) Після другої світової війни економічні зв’язки між Україною і Росією скорочуються: експорт металу з 60% 1940р. до 24% 1960р.; вугілля з 30% до 14% ; зерна - майже до повністю. Вагомою причиною цієї тенденції слід вважати вичерпання ресурсної бази в Україні та можливості одержання більш дешевої сировини в Росії. Основними експортними товарами залишились цукор, машини та обладнання, газ, масло, овочі. Загалом при цьому скоротилась і частка Росії в експорті України до інших регіонів СРСР: з 85% в 1940р. до 60% в 1965р.

4) З початку 50-х років збільшуються обсяги зовнішньої торгівлі України з державами середземноморського басейну (експорт машин, обладнання, зерна; імпорт бавовни, вовни, руд кольорових металів) та країн Західної Європи (Італія, Франція, Західна Німеччина: експорт антрациту, переробного чавуну, залізнорудного і магнієвого концентрату, коксу, калійних солей, зерна; імпорт машин і устаткування, хімічної продукції і пластмас, тканин, кольорових металів). В середині 60-х років важливе місце в українській зовнішній торгівлі посідають Японія (експорт антрациту, переробного чавуну, деяких машин; імпорт машин і устаткування, хімічної продукції та пластмас), Індія (експорт машин, металів), Китай, Куба, Пакистан, Шрі Ланка, Індонезія, НДРК.

5) У 70-их рр. в українському експорті зростає питома вага сировинних продуктів. У цей період відбувався вивіз капіталу з України насамперед до Східної Росії та Казахстану.

Так, в 1970 р. частка експорту в загальносоюзному становила для природного газу – 100%, залізної руди – 98%, вугілля – 78,3%, марганцю – 51,7%, коксу – 70,9%, чавуну – 80,9%, сталі – 64%. Переважно сировинний характер носила і товарна структура експорту до республік СРСР, який включав вугілля, кокс, залізну та марганцеву руду, метали, деякі види машинотехнічної продукції, транспорту.

6) У 80-их роках зростала зовнішньоторговельна спеціалізація економіки України.

Якщо в середині 70-х років 80% виробленої продукції споживалась в Україні, то вже в 1988р. частка ввозу з інших республік в загальному ввозі продукції (включаючи імпорт) становила 73,1%, частка вивозу (включаючи експорт) - 85,3%. По основних галузях названі показники відповідно становили: вугільній - 71,3% та 27,0%; чорній металургії - 82,7% і 76,3%; хімічній та нафтохімічній - 78,2% та 83,9%; лісовій, деревообробній та целюлозно-паперовій - 78,4% та 81,0%; будівельних матеріалів - 78,7% та 96,0%; харчовій - 49,8% та 93,3%. Позитивне потоварне сальдо ввозу-вивозу (з врахуванням експорту та імпорту) спостерігалось по такій продукції, як: прокат чорних металів, цемент, продукти харчування (5,2 млрд.руб.). Від’ємним сальдо характеризувався ввіз-вивіз непродовольчих товарів (-4,6 млрд.руб.).

Узагальнення. Перш за все, в історичному плані українська економіка хоча і була складовою економіки імперії в більшій мірі орієнтувалась на інтеграцію з периферією європейського економічного центру.

По-друге, як взаємопов’язану з першою особливістю і обумовлюючу зовнішньоінтеграційну орієнтацію торгівлі України в царській Росії, слід визначити

По-третє, навіть за умови певної децентралізованості в частині зовнішньої торгівлі та ввозу-вивозу капіталів існування української економіки в межах єдиної держави зумовлювало перерозподіл фінансових ресурсів в інтересах російського економічного центру.

По-четверте, незважаючи на фактично повну переорієнтацію української економіки після 1917 р. в напрямку російського економічного центру, в погалузевому розрізі зберігались, хоча і в опосередкованій формі, через всесоюзні зовнішньоторговельні об’єднання, зв’язки з периферією європейського економічного центру, а також інших центрів світової економіки. Власне ці зв’язки можуть розглядатись, як передумова інтеграційних процесів на сучасному етапі, а їх відновлення як своєрідний напрям зовнішньоекономічної політики.

по-п’яте, визначальною особливістю зовнішньоторговельних зв’язків в межах всесоюзного економічного простору була нееквівалентність товарообміну, обумовлена, передусім, місцем господарського комплексу України у міжреспубліканському поділі праці, який склався на момент розпаду СРСР внаслідок як суб’єктивних, так і об’єктивних причин та логіки розвитку економічної системи СРСР. Важливо, що інерційність складних соціально-економічних систем, суперечливість інтересів економік незалежних держав, що утвердились на теренах СРСР, не дають підстав стверджувати про можливість збалансування цих інтересів, зміни місця економіки України в макрорегіональному поділі праці в межах колишнього СРСР в середньотерміновій перспективі. Особливо це стосується випадку односторонньої зорієнтованості інтеграційних процесів в сторону російського економічного центру.