Наука, як систем уявлень про світ (дійсність)

§ 1. Сутність науки

§ 2. Етапи розвитку науки

§ 3. Класифікація наук

§ 1. Сутність науки

Наука – це система знань об’єктивних законів природи, суспільства та мислення, що розвивається безупинно. Ця система знань опановується людиною за допомогою відповідних методів пізнання і виражається в точних поняттях, істинність яких перевіряється і доводиться суспільною практикою

В процесі історичного розвитку наука перетворюється у продуктивну силу і важливий соціальний інститут. Вона впливає на державне, соціальне і громадське життя. Поняття “наука” містить в собі, як діяльність по отриманню нового знання, так і результат цієї діяльності – суму здобутих на даний час знань, що в сукупності створюють наукову картину світу.

Наука як діяльність є, у кінцевому рахунку, процедурою узагальнення реальності, а наука як склепіння знань – це сума суджень, що узагальнюють. Перша завжди дорівнює собі, друга - постійно знаходиться в процесі розвитку.

М.Грушевський –наука-це постійний скептицизм

Мета науки – пізнання законів розвитку природи та суспільства і вплив на них за допомогою набутих знань для одержання корисних суспільству результатів. Пізнання матеріального світу – його предметів, явищ, їхніх властивостей і відношень – здійснюється шляхом безпосереднього споглядання і абстрактного мислення. Обидва ці рівні пізнання знаходяться в діалектичній єдності і, взаємодоповнюючись, переходять одне в одне. Процес пізнання передбачає накопичення фактів (дійсних явищ або подій). Факти систематизують і узагальнюють за допомогою понять, джерелом яких є матеріальний оточуючий нас світ.

Мета науки, як стверджував Г.Лейбніц, – благоденство людства, досягнення всього, що корисне для людей.

Розвиток науки завжди здійснюється у конкретних історичних умовах. Умови певного періоду історії визначаються перш за все рівнем розвитку культури суспільства. Досягнутий етап його розвитку, властиві йому засоби виробництва і технології висувають перед наукою певні завдання. Проявляється ставлення і створюються умови для неї, можливості реалізації її досягнень. Історія зберігає чимало прикладів, коли суспільні відносини гальмували подальший розвиток науки, перешкоджали використанню її досягнень. В свою чергу, досягнення науки, технічний прогрес сприяють розвитку суспільства.

Система наукових знань складається з виявлених фактів, їх понятійного, якісного та кількісного опису, а також із емпіричних закономірностей, що були винайдені на їх базі. Але цього недостатньо. Для повного наукового уявлення про дійсність необхідно знайти дещо загальне або спільне, що стосується всього світоутворення або окремих його частин – закон або групу законів, як необхідне, суттєве, стале співвідношення, що повторюється між окремими явищами.

Серед великої кількості законів, що були сформовані наукою, виділяють спільні (фундаментальні), загальні та часткові. Спільні закони знаходять прояв у всіх сферах буття, наприклад, закони та принципи самоорганізації та еволюції. Загальні закони зачіпають в деякій мірі суміжні наукові галузі, наприклад, закони збереження, спрямованості процесів, періодичності знаходять прояв у всіх природничих науках та частково в гуманітарних. Часткові закони виявляються в обмеженій галузі, наприклад, закон вектора історичного розвитку – в історії, закон генетики – в біології, закони Ньютона – в фізиці.

Необхідно сформулювати вихідні, основоположні ідеї, що дозволять розробити теорію або групу теорій, які нададуть змогу адекватно відобразити в нашому мисленні стан природи та людського буття і збудувати наукову картину світу як певний загальний об’єктивний образ реальності, суть якого складає сукупність об’єктивних знань, принципів та законів, закладених в різних галузях пізнання та об’єднаних загальними концептуальними ідеями.

Розкриття законів пов’язано з пошуком та усвідомленням причинно-наслідкових відносин між окремими явищами. В процесі становлення «зрілої» науки та філософського осмислення її результатів склалось вчення про всезагальний об’єктивний закономірний взаємозв’язок та причинну обумовленість явищ соціоприродного середовища, котре отримало назву – детермінізм (лат. Determino - визначаю). У всій сукупності існуючих причинно-наслідкових відносин, законів та закономірностей відокремлюють два рівня: динамічний і статистичний ( ймовірний).

Динамічні закони відображають об’єктивну закономірність у вигляді однозначного зв’язку між середніми значеннями параметрів, що характеризують стан системи. Наприклад, закони класичної механіки встановлюють взаємозв’язок між параметрами руху окремих макротіл. Знаючи закон (рівняння), завжди можна достовірно та однозначно передбачити, якими будуть параметри стану (руху) тіла в будь-який момент часу. В реальності завжди мають місце випадкові відхилення від середнього значення, флуктуації. Випадковість є фундаментальною ознакою природи, що лежить в основі всіх явищ та керує їх розвитком. Але за умов класичного опису руху окремих макротіл, вона, в більшості випадків, не відіграє суттєвої ролі та сприймається як похибка і не береться до уваги.

Статистичні закони описують поведінку складних систем, що складаються з великої кількості частинок, наприклад, закон розподілу молекул газу за швидкостями. В цьому випадку спрогнозувати поведінку системи в цілому можна лише з певною долею вірогідності. В мікросвіті можливі уявлення застосовуються при описі стану навіть однієї, окремо взятої елементарної частинки, а закони мікросвіту уявляються принципово статистичними. При описі стану таких систем флуктуації відіграють визначну роль. За умов одночасного існування різноманітних флуктуацій завжди буде існувати велика кількість варіантів розвитку системи.

Найважливішою ознакою науки виступає наявність методу дослідження – сукупності прийомів та операцій, способів обґрунтування системи знань, контролю об’єктивності отриманих результатів, побудови моделей дійсності.