§ 2. Етапи розвитку науки
Розвиток науки в історії людства йшов нерівномірно. Періоди швидкого і навіть стрімкого прогресу змінювались періодом застою, а інколи і занепаду. Характерним прикладом є розвиток фізико-математичних наук. Після розквіту в епоху Давньої Греції та Риму вони загальмували свій розвиток. Центр науки у середньовіччі перемістився на Схід, в країни Ісламу, до Індії та Китаю. А потім знову спостерігається прогрес у Європі.
Кожна галузь наших знань послідовно проходить через три різноманітні теоретичні стани:
стан теологічний, або міфічний;
стан метафізичний, або абстрактний;
стан науковий або позитивний.
Придбане знання необхідно завжди брати під сумнів.
«Будь-яка наукова культура повинна починатися з інтелектуального й емоційного катарсису. Потім постає саме важке завдання: закликати наукову культуру до постійної мобілізації, замінити закрите і статичне пізнання відкритим і динамічним знанням, зробити діалектичними експериментальні змінні і, нарешті, дати розуму стимули до розвитку».
«Одержати доступ до науки - це значить духовно помолодіти, погодитися з різким зсувом, що повинний суперечити минулому».
Через всю історії науки проходять дві взаємодоповнюючі тенденції – зростаюча спеціалізація та зростаюче прагнення до інтеграції. Поряд з диференціацією науки, її поділом на безліч нерідко дуже спеціалізованих дисциплін, відбувається також її поступова інтеграція, основана на поєднанні наукових методів, ідей та концепцій, і на прагненні розглянути зовні різнорідні явища з єдиної точки зору. Одним з найважливіших значень інтеграції науки виступає спрощення як обробки, так і пошуку інформації.
Наука звільняється від надлишку методів, моделей та концепцій, а її архітектура постає в своїй простоті та витонченості. Як видно з історії науки, головний шлях до інтеграції пролягає через виникнення «міждисциплінарних дисциплін», які перекидають мости між традиційними спеціальностями і тим самим роблять реальним виникнення універсальної науки, що покликана виступати свого роду каркасом, який об’єднує роздроблені науки в єдине ціле. Чим більше наука є інтегрованою, тим більше вона відповідає критерію простоти та економії (парсимонії), що був сформульований ще англійським схоластом Уільямом Оккамом і відомому як «бритва Оккама».
По мірі розчленування науки на окремі дисципліни, між ними залишається менше зв’язків, ускладнюється обмін інформацією і часто про схожі речі і однакові методи говорять різною мовою, що ускладнює міждисциплінарні дослідження.
Інтеграційні тенденції, що почались ще в минулому, ще більш активно проявляються в наші дні, що значною мірою пов’язано з розвитком комп’ютерно-комунікаційної технології і виникненням світової інформаційної мережі – Інтернету.
Характерними рисами сучасної науки виступає зростаючий інтерес до пошуків принципової структурної узагальненості найрізнорідніших систем і загальних механізмів найрізноманітніших явищ, які ведуть до інтеграції науки, її логічної стрункості та єдності, що, зрештою, призводить до більш глибокого розуміння єдності світу.-Самуельсон
Термін “наукова революція” став звичним у спілкуванні вчених і спеціалістів. Виникнення у 17 ст. природознавства було величезною науковою революцією (після першої інтелектуальної революції Античного світу). Вона здійснила великий вплив на історію людства. З цього періоду наука набула історичної сили і наукові знання почали займати місце попереду техніки. У цей період наукові уявлення про навколишній світ стали у різку суперечність з побутовими уявленнями. Наукова революція 17 ст. внесла докорінний злам ідей про будову Всесвіту і місце в ньому людини. Це був величезний злам в її мисленні, закономірний процес у розвитку науки. Період спокійного розвитку змінився вибуховою хвилею наукової творчості. Вчені торкнулись незайманих полів дослідження.