14.4. Домашня програма корекції поведінки дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності

1.Зміна поведінки дорослого та його ставлення до дитини:

- проявляти досить твердості і послідовності у вихованні;

- пам’ятати, що надмірна балакучість, рухливість і недисциплінованість не є навмисними;

- контролювати поведінку дитини, не нав’язуючи їй суворих правил;

- не давати дитині категоричних вказівок, уникати слів «ні» і «не можна»;

- будувати взаємини з дитиною на взаєморозумінні та довірі;

- уникати, з одного боку, надмірної м’якості, а з іншої – завищених вимог до дитини;

- реагувати на вчинки дитини несподіваним способом;

- повторювати своє прохання однаковими словами багато разів;

- не наполягати на тому, щоб дитина обов’язково вибачилася за провину;

- вислухати те, що хоче сказати дитина;

- для підкріплення усних інструкцій використовувати зорову стимуляцію.

2.Зміна психологічного мікроклімату в сім’ї:

- приділяти дитині достатньо уваги;

- проводити вільний час усією сім’єю;

- не допускати сварок у присутності дитини.

3. Організація режиму дня і місця для занять:

- установити твердий розпорядок дня для дитини і всіх членів родини;

- частіше показувати дитині, як краще виконати завдання, не відволікаючись;

- знижувати вплив відволікаючих чинників під час виконання дитиною завдання;

- обмежити проведення вільного часу за комп’ютером і перегляд телепередач;

- уникати по можливості великих скупчень людей;

- пам’ятати, що перевтома сприяє зниженню самоконтролю і зростанню гіперактивності;

- організовувати групи підтримки, які складаються з батьків, що мають дітей з аналогічними проблемами.

4.Спеціальна поведінкова програма:

- організувати гнучку систему винагород за добре виконане завдання і покарань за погану поведінку (це може бути бальна або знакова систему, щоденник самоконтролю);

- не використовувати фізичне покарання; доцільно використовувати спокійне сидіння у зазначеному місці після провини;

- частіше хвалити дитину; гіперактивні діти чутливі до заохочень;

- скласти список обов’язків дитини і повісити його на стіні, підписати угоду на виконання певних видів робіт;

- поступово розширювати обов’язки дітей, заздалегідь обговоривши їх;

- не дозволяти відкладати виконання завдання на інший час;

- не давати дитині доручень, не відповідних її рівню розвитку, здібностям;

- допомагати дитині приступити до виконання завдання;

- не давати одночасно декілька вказівок, завдання не повинно складатися з декількох частин;

- пояснити дитині про її проблеми і навчити з ними справлятися.

Пам’ятати, що для дитини з синдромом дефіциту уваги найбільш дієві засоби переконання «через тіло»:

- позбавлення задоволення, ласощів, привілеїв;

- заборона на приємну діяльність, телефонні розмови;

- прийом «вимкненого часу» (ізоляція, куток, лава штрафників, домашній арешт, дострокове відправлення в ліжко);

- позачергове чергування на кухні тощо.

15. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості з дитячим аутизмом

15.1. Синдром раннього дитячого аутизму. Аутистичні риси особистості.

Аутизм (від грец. autos - сам) – стан психіки, який характеризується замкнутістю, відсутністю потреби або ускладненнями в спілкуванні, перевагою свого внутрішнього світу над контактом з оточенням .

Термін «аутизм» був уведений в 1912 р. швейцарським психіатром Е.Блейлером для характеристики особливого виду афективної сфери та мислення, яке характеризується внутрішніми емоційними потребами, мало залежить від реальної дійсності.

Ранній дитячий аутизм (РДА) відповідно до міжнародних стандартів характеризується як загальне порушення розвитку людини.

Парциальність (від лат. partіes - частина) – головна особливість інтелектуального розвитку дітей з аутизмом.

За різним даними фахівців, від 2/3 до 3/4 людей, що страждають аутизмом, мають зниження інтелектуальних можливостей від помірних до важких і глибоких ступенів розумової відсталості.

Формується цей синдром до 2,5-3-літнього віку.

Частота раннього дитячого аутизму становить 1-15 випадків на 10 тис. немовлят, до того ж у хлопчиків аутизм зустрічається в 4-4,5 рази частіше, ніж у дівчаток.

За критеріями, прийнятими Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), при аутизмі відзначаються:

- якісні порушення в сфері соціальної взаємодії;

- якісні порушення можливості до спілкування;

- обмежені стереотипні моделі поведінки, інтересів та видів діяльності.

Основний симптом раннього дитячого аутизму - порушення спілкування, контакту дитини з навколишнім середовищем.

Аутична дитина живе у світі своїх фантазій, власних переживань. Вона замкнута, відмовляється від спілкування, не дивиться в очі навколишнім, уникає тілесного контакту, пещення близьких. Для страждаючих аутизмом характерна одноманітна нецілеспрямована рухова активність.