10.7. Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху

Серед факторів, які впливають на розвиток мовлення дитини, що страждає порушенням слуху, як найважливіші можна виділити наступні:

а) ступінь зниження слуху — чим гірше дитина чує, тим гірше говорить;

б) час виникнення порушення слуху — чим раніше воно виникло, тим важчим є розлад мовлення;

в) умови розвитку дитини після виникнення ураження слуху: чим раніше розпочинаються спеціальні заходи для збереження і виховання нормального мовлення, тим кращі результати;

г) загальний фізичний і психічний розвиток слабочуючої дитини — дитина фізично міцна, психічно повноцінна, активна, буде володіти більш розвиненим мовленням, ніж фізично ослаблена, пасивна, і тим більше, психічно неповноцінна.

Зв’язок часу виникнення глухоти та стану мовлення (за Ф.А. Рау )

Вік, коли наступила глухота	Порушення мовлення
1,5-2 роки	Діти втрачають зачатки мовлення за 2-3 місяці і стають німими.
2 – 4-5 років	Мовлення зберігається протягом від декількох місяців до року, але потім розпадається; до школи залишається трохи ледь зрозумілих слів.
5-6 років	Рідко діти втрачають мовлення зовсім.
7-11 років	Мовлення не втрачається, але голос здобуває неприродний характер, порушується інтонація, словесний наголос, темп мовлення стає швидким. Словник виявляється обмеженим (не вистачає слів, які виражають абстрактні поняття; вживаються головним чином прості слова).
12-17 років	Мовлення зберігається цілком, але втрачається його благозвучність і виразність.

10.8. Навчання школярів з частковим порушенням слуху

Школярі з частковим порушенням слуху – слабочуючі та пізнооглухлі діти - навчаються в спеціальних школах ІІ типу.

Цензовий рівень загальноосвітньої підготовки випускників спеціальної школи ІІ типу відповідає нормативним вимогам державного загальноосвітнього стандарту.

Педагогічний процес, основа якого - корекційно-розвиваючий принцип навчання, має особливу змістовну та методичну спрямованість.

Своєрідність змісту фахової освіти дітей з частковим порушенням слуху обумовлена педагогічно адаптованою до особливих освітніх потреб цієї категорії дітей системою знань, умінь і навичок, досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісним ставленням до світу, що забезпечують розвиток особистості.

Освіта слабочуючих дітей будується на полісенсорній основі, що забезпечується системою спеціальних занять:

- формування навичок читання з губ;

- оволодіння технікою мови (формування рухової, кінетичної бази мови в поєднанні з розвитком оптико-акустичних мовних уявлень);

- використання та розвиток залишкового слуху.

Навчання мови організовано таким чином, щоб перебороти існуючі відхилення, викликані дефектом слуху, а саме: збільшення словника; уточнення звукового складу мови; засвоєння граматичної системи мови; оволодіння різними видами й формами мовної діяльності.

Письмо і читання - основні засоби оволодіння мовою в процесі спеціального навчання слабочуючих.

Важлива роль у цьому процесі приділяється засобам наочності, застосування яких повинне вирішувати насамперед завдання, пов'язані з засвоєнням змісту навчального матеріалу, а не тільки з його ілюструванням.

При вступі до загальноосвітньої школи у слабочуючих дітей часто виявляються наступні порушення мови:

1) недоліки вимови;

2) обмежений запас слів;

З) недостатнє засвоєння звукового складу слова, що виражається не тільки в неточностях вимови, але й у помилковому написанні слів;

4) неточне розуміння й неправильне вживання слів;

5) недоліки граматичної будови мовлення;

7) обмежене розуміння усного мовлення;

8) обмежене розуміння тексту.

Навіть незначний ступінь зниження слуху може перешкоджати засвоєнню письма, читання у звичайних умовах навчання. Такі діти зазнають труднощів:

- у процесі засвоєння читання й письма;

- при написанні диктанту й виконанні самостійних письмових робіт;

- у розумінні пояснень учителя;

- при читанні навчального та художнього тексту (через його недостатнє розуміння).

У слабочуючихих дітей зустрічаються характерні помилки в письмових роботах:

- змішування подібних за звучанням та місцем утворення звуків;

- відсутність пом'якшень;

- пропуски ненаголошених частин слова.