12.5. Види порушень усної мови

1. Дислалія - порушення вимови при збереженому слухові та збереженій іннервації мовного апарату (зв'язок органів мовного апарату з центральною нервовою системою за допомогою нервових волокон).

Причина - аномалія будови артикуляційного апарату або особливості мовного виховання.

Розрізняють механічну та функціональну дислалію.

Механічна дислалія викликана порушенням будови артикуляційного апарату:

- неправильний прикус;

- неправильна будова зубів; неправильна будова твердого піднебіння;

- аномально великий або маленький язик;

- коротка вуздечка язика.

Функціональна дислалія найчастіше пов'язана:

- з неправильним мовним вихованням дитини в родині;

- неправильною звуковимовою дорослих;

- педагогічною занедбаністю;

- незрілістю фонематичного сприйняття;

- нерідко з одночасним вивченням декількох іноземних мов.

Порушення вимови проявляються у відсутності, перекручуванні або заміні звуків:

- сигматизм - недоліки вимови свистячих і шиплячих звуків;

- ротацизм - недоліки вимови звуків р - р';

- ламбдацизм - недоліки вимови звуків л - л';

- дефекти вимови глоткових звуків (к - к', г - г', х - х', й);

- дефекти дзвінкості; дефекти пом'якшення.

2. Порушення голосу:

- часткова відсутність голосу - дисфонія;

- повна відсутність - афонія.

Причини виникнення порушення голосу поділяють на:

- органічні – у результаті хронічних запальних процесів голосового апарату або його анатомічних змін (хронічні ларингіти, параліч м'язів гортані, пухлини й стани після хірургічних втручань на гортані й м'якому піднебінні);

- функціональні – голосова перевтома, різні інфекційні захворювання, психотравмуючі ситуації.

Порушення голосу можуть бути як у дорослих, так і у дітей.

Вікові зміни голосу в підлітків пов'язані з ендокринною перебудовою в період статевого дозрівання.

3. Риноналія - порушення тембру голосу та звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату.

Відзначається невиразність мови; у важких випадках мова стає незрозумілою для навколишніх.

Анатомічний дефект проявляється у вигляді відкритої або прикритої ущелини між носовою й ротовою порожниною - на верхній губі, яснах, твердому й м'якому піднебінні. Нерідко ці ущелини поєднуються з різними зубощелепними аномаліями.

4. Дизартрія - порушення вимови, зумовлене недостатньою іннервацією мовного апарату.

Виникає як у дітей, так і в дорослих.

Причина – органічне ураження нервової системи головним чином у внутрішньоутробному або родовому періоді життя, нерідко на фоні церебрального паралічу.

Спостерігаються розлади:

- звуковимови;

- голосоутворення;

- темпоритма мови;

- інтонації.

Ступінь виразності: від анартрії (повної неможливості вимови звуків) до стертої дизартрії (ледве помітної нечіткості вимови).

У дитячому віці:

- змішані форми дизартрії, виражені в легкому й середньому ступені;

- розвиток мови відбувається із затримкою;

- частіше страждає вимова складних за артикуляцією звуків (с - с', з - з', ц, ш, щ, ч, р - р', л - л'); вимова звуків нечітка, змазана;

- мова погано інтонована, невиразна;

- темп мови може бути як прискореним, так і уповільненим;

- фонематичне сприйняття недостатньо сформоване;

- бідність словникового запасу мови;

- оволодіння письмом і читанням ускладнено;

- почерк нерівний.

5. Заїкуватість – порушення темпо-ритмічної організації мови, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату.

Як правило, починається в дітей у віці від 2 до 6 років.

Є результатом:

- змін мовного навантаження;

- психічної травми;

- ураження певних структур центральної нервової системи.

Судороги м'язів виникають тільки в момент вимови або при спробі почати мову.

Характеризується:

- повтореннями звуків, складів або слів; подовженням звуків;

- обривом слів;

- вставками.

Супроводжується супутніми рухами.

У віці 10-12 років починає формуватися логофобія - стійкий страх мовного спілкування з нав'язливим очікуванням мовних невдач. Проявляється в певних ситуаціях; виникає реакція уникнення таких ситуацій і обмеження спілкування.

6. Алалія - відсутність або недорозвинення мови внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку.

Один з найбільш важких і складних дефектів.

Характерні риси:

- пізніша поява мови;

- її уповільнений розвиток;

- значне обмеження словникового запасу.

Розрізняють дві форми:

- експресивну;

- імпресивну.

Експресивна форма:

- не формується звуковий образ слова;

- спрощення складової структури слів, пропуски, перестановки й заміни звуків, складів, слів у фразі;

- ступінь виразності - від повної відсутності усного мовлення до зв'язних висловлювань з різноманітними помилками;

- діти розуміють повсякденну мову, адекватно реагують - тільки в рамках конкретної ситуації.

Імпресивна (сенсорна) форма:

- порушення сприйняття (при повноцінному слухові);

- розлад фонематичного сприйняття – основний симптом (від повного нерозрізнення мовних звуків до ускладненого сприйняття усного мовлення на слух);

- діти або зовсім не розуміють мову, або розуміють обмежено;

- підвищена чутливість до звукових подразників;

- мова не формується без спеціального корекційного впливу.

7. Афазія - повна або часткова втрата мови, обумовлена локальними ураженнями головного мозку.

Виділяють кілька форм, в основі яких - порушення розуміння мови або її відтворення.

При важких формах порушується здатність як розуміти мову, так і вимовляти. Виникає частіше в літніх людей у результаті мозкових захворювань (інсульт, пухлини) або травм мозку.

У дітей афазія діагностується у випадках, коли органічне ураження мозку відбувається після оволодіння мовою.

Приводить до порушення подальшого розвитку мови, до розпаду сформованої мови.

Компенсаторні можливості (і в дітей, і в дорослих) різко обмежені.

Афазія викликає порушення поведінки: агресію; конфликтність; дратівливість.

Допомога відбувається в медичних закладах.