12.Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях мовлення

12.1. Логопедія як наука

Логопедія (грец. logos - слово + paіdeіa - виховання, навчання) – педагогічна наука про порушення розвитку мови, їхнє подолання та попередження засобами спеціального навчання й виховання.

Предмет логопедії – розвиток і формування мови при різних відхиленнях від нормального онтогенезу (індивідуальний розвиток) в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу.

Основні завдання логопедії:

- дослідження закономірностей спеціального навчання й виховання дітей з порушенням мовного розвитку;

- розробка методів ранньої педагогічної діагностики мовних порушень;

- визначення принципів, змісту й методів корекційного навчання мови.

Уперше питання корекції недоліків мови при нормально розвиненому слухові розглядалися в XVІІ ст. у роботах з сурдопедагогіки.

Як самостійна галузь дефектології логопедія сформувалася у другій половині ХІХ ст.

До кінця 30-х рр. XX ст. у логопедії переважали примітивні уявлення про мову як сукупність спеціальних мускульних рухів, про відповідні методи корекції. Зі збільшенням наукових досліжень про складну природу мовної діяльності докорінно змінився напрямок логопедії - на перше місце став педагогічний аспект логопедії.

12.2. Анатомо-фізіологічні механізми мови та її розвиток

Анатомо-фізіологічні механізми мови:

- особливе значення для нормальної мовної діяльності мають слухова, зорова, моторна системи;

- необхідна умова - цілісність і збереженість всіх структур мозку;

- якісні характеристики мови залежать від взаємодії багатьох зон кори правої та лівої півкуль головного мозку;

- важливу роль відіграють мовнослухова та мовнорухова зони, розташовані в домінантній півкулі мозку;

- скоординована робота м'язів трьох відділів переферійного мовного апарату забезпечує функціонування усного мовлення;

- мовний видих викликає коливання голосових зв'язок, у результаті чого виникає голос;

- вимова звуків (артикуляція) відбувається завдяки роботі артикуляційного апарату. Периферійний мовний апарат регулюється центральною нервовою системою.

Формування мови відбувається в процесі загального психофізичного розвитку дитини.

Умови формування нормальної мови:

- збережена центральна нервова система;

- сформованість нормального слуху й зору;

- активне мовне спілкування (насамперед на рівні: «дорослий – дитина», «дитина – дорослий»).

У здорової дитини в період від 1 року до 5 років поступово:

- формується фонематичне сприйняття, лексико-граматична сторона мови;

- розвивається нормативна звуковимова.

Етапи розвитку мови:

- рання стадія - вокалізація, белькотіння;

- поступове наближення белькоту до звуків рідної мови;

- друга половина першого року життя - поява умовних рефлексів на словесні подразники;

- до одного року - розуміння значення багатьох слів, початок вимови перших слів;

- у півторарічному віці - поява простих фраз, їхнє поступове ускладнення;

- фонологічне, морфологічне, синтаксичне оформлення мови;

- до 3 років - сформованість основних лексико-граматичних конструкцій повсякденної мови;

- перехід до оволодіння розгорнутою фразовою мовою;

- до 5 років - розвиток механізмів координації між подихом, фонацією та артикуляцією;

- до 5-6 років - початок формування спроможності до звукового аналізу й синтезу;

- наступний етап (в умовах навчання) - оволодіння письмовою формою мови.

Ранній дитячий вік є сензитивним (особливо сприятливим) періодом в оволодінні мовою.

При недостатній увазі до розвитку мови може виникнути так званий госпіталізм:

- погане розуміння мови;

- невміння говорити;

- загальна психічна відсталість, компенсація якої надалі вимагає значних зусиль фахівців.