13. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях рухової сфери (питання ортопедагогіки)

13.1. Види порушень опорно-рухового апарату

Патології опорно-рухового апарату:

- захворювання нервової системи;

- вроджена патологія рухового апарату;

- набуті захворювання та ушкодження опорно-рухового апарату.

Патологію опорно-рухового апарату спостерігають у 5-7% дітей.

Більшість (89%) становлять діти із церебральним паралічем (ДЦП). У таких дітей рухові розлади поєднуються із психічними та мовленевими порушеннями. Їм необхідна:

- лікувальна та соціальна допомога;

- психолого-педагогічна та логопедична корекція.

Усім категоріям зазначених дітей необхідна підтримка в процесі їхньої соціальної адаптації, що має такі напрямки:

- пристосування навколишнього середовища до дитини (за допомогою спеціальних технічних засобів пересування, особливих предметів побуту, нескладних пристосувань на вулиці, у під'їздах тощо );

- адаптація самої дитини до звичайних умов соціального середовища.

До захворювань нервової системи відносять:

- дитячий церебральний параліч (ДЦП);

- поліомієліт (запалення сірої речовини спинного мозку).

Уроджена патологія рухового апарату:

- уроджений вивих стегна;

- кривошия;

- клишоногість та інші деформації стоп;

- аномалії розвитку хребта (сколіоз);

- недорозвинення та дефекти кінцівок;

- аномалії розвитку пальців кисті;

- артрогрипоз (уроджене каліцтво).

Набуті захворювання та ушкодження опорно-рухового апарату:

- травматичні ураження спинного мозку, головного мозку й кінцівок;

- поліартрит (одночасне або послідовне запалення багатьох суглобів);

- захворювання скелету - туберкульоз, пухлини костей, остеомієліт (запалення кісткового мозку з ураженням всіх елементів кістки);

- системні захворювання:

- хондродистрофія - вроджене захворювання кістково-хрящової системи, що характеризується неправильним, непропорційним ростом частин тіла, внаслідок чого у хворого спостерігається карликовий ріст, укорочені кінцівки при нормальній довжині хребта; порушення обміну речовин і ураження функцій низки органів і систем; спостерігається переважно у дітей грудного віку.

13.2. Загальна характеристика дцп

Церебральний параліч вражає великі півкулі головного мозку, що регулюють довільні рухи, мову та інші коркові функції.

Основний клінічний симптом ДЦП - порушення рухової функції, пов'язаний із затримкою становлення та неправильним розвитком статокінетичних рефлексів, патологією тонусу, парезами.

Парез - неповний параліч, ослаблення функцій будь-якого м'яза або групи м'язів внаслідок ураження нервової системи.

Крім порушень центральної нервової системи, спостерігають вторинні зміни в нервових і м'язових суглобах, зв'язках, виникають розлади мови, зору, деякі розлади в психічній діяльності.

ДЦП - одне з найпоширеніших захворювань нервової системи в дітей: 6 випадків на 1000 немовлят.

Розрізняють три ступені важкості рухового дефекту:

- легкий - фізичний дефект дає можливість вільно пересуватися, не викликає труднощів у соціальній адаптації, дозволяє інтегруватися в суспільство з найменшими обмеженнями;

- середній - потреба в частковій допомозі з боку найближчого оточення в пересуванні та самообслуговуванні;

важкий - повна залежність від допомоги навколишніх.

Фахівці виділяють три періоди плину дитячого церебрального паралічу:

- рання стадія - перші місяці життя;

- рання резидуальна - перші роки життя;

- пізня резидуальна - з 2-4 до 16 років.

Зі 100 випадків церебрального параличу порушення виникають:

- у внутрішньоутробний період - 30;

- у момент пологів - 60;

- після народження - 10.

Шкідливі фактори, що впливають у пренатальному (внутрішньоутробному) періоді:

- інфекційні захворювання, які перенесла мати під час вагітності;

- серцево-судинні та ендокринні порушення (порушення роботи залоз внутрішньої секреції);

- токсикози вагітності (явища загального отруєння організму продуктами, що утворюються в самому організмі);

- фізичні травми, забиті місця плода;

- несумісність крові матері та плода за резус-фактором;

- психічні травми, у тому числі негативні емоції;

- фізичні фактори (перегріви, переохолодження, дія вібрації, опромінення, у тому числі ультрафіолетове у великих дозах);

- деякі лікарські препарати;

- екологічне фактори та інші - у цілому більше 400 факторів.

Найпоширеніша причина виникнення ДЦП - внутрішньоутробна патологія з родовою травмою, дія якої зазвичай поєднується з асфіксією.

Причини ДЦП у період після народження:

- нейроінфекції (менінгіт - запалення оболонок головного та спинного мозку; енцефаліт - запалення головного мозку);

- важкі забиті місця голови.