Частина друга

Завдання співпраці:

• налагодити партнерські стосунки, які б гарантували всім учасникам освітнього процесу рівність у розв'я­занні спільних задач, право на активну та конструк­тивну позицію;

• стимулювати інтерес батьків до змін у сучасному освітньому просторі України, змісті дошкільної освіти; ознайомлення з Базовою програмою "Я у Світі";

• інформувати батьків про підходи дошкільного закладу до виховання і навчання дошкільників, нетрадиційні методи роботи з дітьми;

• визначити спільні та специфічні для сім'ї і дошкільного закладу функції, оприлюднити їх, означити "демарка­ційні лінії'"; залишити за кожною з сторін право на свою особливу роль у вихованні дитини;

• сприяти розвитку рефлексії — здатності дивитися на ситуацію, подію, явище очима іншої сторони, брати до уваги чекання партнера;

• вдосконалювати вміння бути об 'єктивними у суджен­нях та оцінках, поводитися справедливо, незалежно від свого суб'єктивного ставлення до партнера;

• базувати взаємодію на оптимістичній гіпотезі розвит­ку кожного учасника освітнього процесу, визнавати його право на помилку, надавати можливість її випра­вити;

• узгодити розклад життя та діяльності дитини в сім'ї та дошкільному закладі, зробити його взаємодоповню­ючим;

• створити атмосферу спільності інтересів педагогів і батьків, взаємопідтримки, взаємопроникнення партне­рів у проблеми одне одного;

• актуалізувати педагогічний потенціал родини, плекати свідоме ставлення до материнських та батьківських функцій; збагачувати виховні уміння батьків; підтриму­вати їх упевненість у своїх педагогічних можливостях.

326

Оптимізація взаємодії педагога з батьками

Зміст співпраці:

• роз'яснення батькам необхідності формувати компе­тентну особистість у дошкільному віці; створення в сі­м'ї та дошкільному закладі сприятливих умов для фор­мування компетентності дошкільника, вмінь поводи­тися гнучко, вчиняти адекватно, діяти доцільно, співвід­носити вимоги зі своїми бажаннями та можливостями;

• допомога батькам в ознайомленні зі сферами життєді­яльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я Сам"; роз'яснення важливості приділення уваги кожній з них;

• ознайомлення членів родини з основними лініями роз­витку дошкільника, розкриття їхнього змісту та завдань, шляхів та засобів виховання і навчання по

кожній з них; • ознайомлення членів родини з ефективними методами і прийомами формування у дошкільників різних форм активності; • надання батькам інформації щодо базових якостей особистості дошкільника, показників їх сформованос-ті у дитини; • актуалізація важливості створення в сім'ї життєвого простору, сприятливого для розвитку дитини у спокій­ному, такому, що відповідає її природним особливос­тям, темпі; визначенні дорослими разом з дитиною її особистого місця, де вона почувається захищеною, де їй затишно й комфортно, де вона проживає своє інтим­не буття; • розкриття важливості ролі матері й батька у вихованні хлопчика і дівчинки; об'єднання зусиль різних дорос­лих для розв'язання складних проблем статевого вихо­вання в дошкільному віці; допомога батькам у виборі доцільної поведінки в ситуаціях, пов'язаних з "незруч­ними запитаннями" щодо статевої належності та стан­дартів статеворольової поведінки; • роз'яснення батькам важливості використання час від часу відкритих, неоднозначних, багатовимірних оцінок, суджень стосовно життєвих явищ, ситуацій,

Частина друга

вчинків; зменшення кількості схематичних оцінок ти­пу "добре - погано", "правильно - неправильно", які дезорієнтують дитину в реаліях;

. • просвіта родини з основ філософії життя, мистецтва і науки повноцінної життєдіяльності в сучасних умовах; формування готовності розмовляти з дитиною на теми, які її цікавлять — про народження, сенс людського життя, смерть, Творця, красу, любов, довіру, правду, Світ як цілісне творіння;

• просвіта батьків щодо необхідності збалансувати в ди­тині різноспрямовані, проте однаково важливі для її повноцінного розвитку, життєві тенденції — до реа­лізації своїх природних здібностей і водночас самозбе­реження; інтеграції у дитяче товариство і захисту своїх індивідуальних інтересів; пристосування до соці­альних вимог і конструктивний вплив на них;

• сприяння в сім'ї та дошкільному закладі намаганням дошкільника бути самостійним, висловити особисту думку, здійснити власний вибір, прийняти рішення, взяти на себе відповідальність за його наслідки;

• формування в батьків віри в можливості дитини; осна­щення членів родин засобами виховання у синів та до­ньок почуття впевненості в собі, уміння розраховувати на свої здібності та якості, підтримувати себе у склад­них ситуаціях, довіряти власному життєвому досвіду, своїм життєвим враженням та відчуттям;

• психологізація просвіти батьків, ознайомлення їх з но­вою лексикою, пов'язаною з упровадженням у практи­ку особистісно орієнтованого підходу до освіти до­шкільника;

• переорієнтація батьків з дорослої на дитячу модель буття дошкільника в сім'ї, роз'яснення шкідливості систематичного прилучення дитини до дорослого жит­тя з його проблемами, конфліктами, уподобаннями, за­няттями, способом життя, зовнішнім виглядом, роля­ми, переживаннями політичних та соціальних негараз­дів, світових катаклізмів тощо; налаштування рідних

328

Оптимізація взаємодії педагога з батьками

дорослих на важливість формування в дошкільника оптимістичного світовідчуття, культивування інте­ресу до дитячих видів діяльності, художніх творів, те­лепередач; плекання радісного відчуття дитинства;

• роз'яснювати батькам самоцінне значення дошкільно­ го дитинства, його особливої ролі; зміщення акцентів з підготовки дитини до школи, раннього прилучення до гуртків і секцій, роботи з комп'ютером, навчання іно­ земних мов на розвиток її життєздатності, особис- тісноїзрілості як запоруки успіху.

Умови оптимиації співпраці:

• відмова педагогів від проголошення батькам загально­відомих істин, готових рецептів; налаштованість на спільне розв'язання реальних та життєво важливих проблем;

• створення в процесі спілкування атмосфери довіри, взаєморозуміння; культивування терплячості, витри­маності, доброзичливості, розсудливості, виваженості в оцінках і судженнях, емоційної врівноваженості, привітності, відкритості для контактів;

• налагодження діалогу, вдосконалення вміння вислухо­вувати матір і батька, адекватно реагувати на почуте, брати сказане до уваги, запитувати про незрозуміле, сумніватися, співпереживати у складних ситуаціях;

• дотримання етики партнерства: педагог зберігає кон­фіденційність отриманої від батьків інформації (при­наймні інтимного характеру, довіреної у відвертій роз­мові), не робить її предметом обговорення з іншими;

• здатність педагога поставити себе на місце конкрет­них батьків, подивитися на проблему їхніми очима;

• уміння домовлятися, узгоджувати позиції, знаходити компроміс, укладати угоди; дотримуватися даних бать­кам обіцянок;

• розуміння педагогом того, що основна функція батьків — захисна; підтримка матері і батька у високих чекан­нях щодо своєї дитини;

329

Частина друга

• підтримка педагогом почуття гідності батьків: він не картає дитину та рідних дорослих у присутності один одного та сторонніх, не ображає та не принижує, не звинувачує їх; знаходить щирі слова, запрошує до спо­стережень за поведінкою дитини, дає корисні поради щодо опосередкованого впливу замість прямого ви­словлювання;

• прояв поваги до дитини та її батьків навіть за умови неприйнятної поведінки, неуспішної діяльності малю­ка; надання йому шансу переробити погано зроблене, виправити помилки, поліпшити своє досягнення, ви­знати свою неправоту;

• сприяння природному бажанню батьків спілкуватися з малюком удома насамперед як із сином (донькою), в якого (ої) безліч суто людських запитань та проблем, що потребують обговорення з рідними дорослими, а не як з майбутнім учнем, якого слід навчити читати, лічи­ти, розв'язувати арифметичні задачі, писати; підтриму­вати орієнтацію на рідну домівку як на "захисну нішу", а не міні-школу;

• збільшення кількісно та якісно міжособистісного спілкування з дитиною в сім'ї та дошкільному закладі, його збалансованість з діловим; уміння запитувати в сина чи доньки про їхні страхи, радості, сновидіння, бажання, мрії, причини смутку, настрій; розуміння внутрішнього світу малюка;

• турбота про збалансованість споживацької та створю-вальної активностей дитини в сім'ї та дошкільному закладі; схвалення намагання малюка зробити щось власноруч, допомогти дорослим, не перекладати на ін­ших те, що може зробити сам;

• регуляція свого емоційного стану, утримання від ім­пульсивної поведінки та негативно забарвлених висло­влювань на адресу дитини або її батьків; культивуван­ня врівноваженості як важливого складника культури взаємодії;

330

Оптимізація взаємодії педагога з батьками

• використання під час спілкування з батьками опиту-вольної форми звернень', зменшення кількості оклич­них речень, висловлювань-вердиктів, однозначних оці­нок; надання переваги бесідам розмірковувального ха­рактеру; здатність визнавати власні помилки, вибачи­тися, якщо треба, перед дитиною та її батьками;

• використання особистісно забарвлених, стимулюваль-них форм висловлювання: "Мені приємно, що нам вда­лося порозумітися", "Не сумніваюсь у тому, що вам це вдасться", "Чим я можу зарадити?", "Для мене важли­ва ваша думка", "Я розумію ваше засмучення. Разом ми впораємося з проблемою", "А якщо нам вчинити так?", "Це не проблема космічного масштабу!", "В кожної дитини свої сильні й слабкі сторони. Шукаймо сильні!", "Будьмо оптимістами" тощо;

• реалізація диференційованого підходу до батьків кож­ного вихованця, врахування особливостей родини (склад сім'ї, вік батьків, освіта, стаж шлюбного життя, кількість дітей, досвід батьківства, матеріальний ста­ток, умови проживання, професійні інтереси, характер тощо); приділення уваги неповним, розлученим, з повторним шлюбом, конфліктним сім'ям, батькам дітей-новачків тощо; добір найдоцільніших способів ведення розмови, продумування її плану, об'єднання батьків за подібними проблемами;

• приділення особливої уваги ослабленим дітям, які часто хворіють, емоційно неврівноваженим, гіперактивним, хлопчикам і дівчаткам з утрудненнями в розвитку; від­повіді батькам на багаточисленні запитання, пов'язані з особливостями їх виховання і навчання; підтримка батьків у вирішенні проблем, що стихійно виникають;

• об'єктивація педагогом свого доброзичливого та спра­ведливого ставлення до дитини і членів її родини; здат­ність радо зустрічати їх ранком і проводжати ввечері;

• залучення батьків до виховного процесу дошкільного закладу, надання їм права за власним бажанням знайо­митися з його життям, спостерігати за діяльністю сина

331

Частина друга

(доньки); створення ситуацій взаємодії члена родини з різними дітьми, запрошення рідних дорослих до орга­нізації життєдіяльності дошкільників;

• ознайомлення педагога з життям вихованців удома, відчуття сімейної атмосфери, відкриття реалій щоден­ного буття родини, особливостей сімейного досвіду виховання, визначення ролі і місця кожного члена сі­м'ї у вихованні дитини;

• активізація та урізноманітнення педагогом форм взає­модії з батьками (дискусійні зустрічі, "круглі столи", вечори запитань та відповідей, тематичні бесіди, семі-нари-практикуми, тренінги, рольові ігри, організація спільного відпочинку, фольклорні вечори, пізнаваль­но-ігрові вікторини, спортивні свята та змагання, інди­відуальні консультації, відвідування місця роботи батька, використання скриньки зауважень і побажань, запровадження анонімного "телефона довіри", адресні пам'ятки для батьків, домашні завдання з основ філо­софії життя тощо); осучаснення наочних та інформа­ційних матеріалів, адресованих сім'ї;

• звернення до вдалого досвіду сімейного виховання до­шкільника; запрошення батьків з благополучної сім'ї поділитися своїм досвідом з іншими; використання за­питань та пропозицій типу: "Назвіть метод впливу, який найкраще спрацьовує у налагодженні взаємин з малюком", "Пригадайте випадок, коли складно було розв'язати якусь проблему", "Як ви відповідаєте на "незручні запитання" дитини?" тощо;

• створення в дошкільному закладі сприятливих умов для конфіденційного спілкування батьків з різними фа­хівцями — психологом, медичним працівником, му­зичним керівником, інструктором з фізичного вихо­вання, викладачем іноземної мови тощо; організація консультативної кімнати для батьків, яка б налашто­вувала на довірчу розмову, нагадувала домашній ін­тер'єр, містила бібліотечку педагогічної, доступної психологічної та художньої літератури.

332

Гуманізація взаємин особистості та колективу

І ГУМАНІЗАЦІЯ ВЗАЄМИН

ОСОБИСТОСТІ ТА КОЛЕКТИВУ

Сучасний дитячий колектив — це єдність самобутніх особистостей, об'єднаних спільним буттям та діяльністю. Дитина, яка потрапляє до колективу однолітків із сімейного оточення, має успішно адаптуватися та соціалізуватися в ньому, визначитися зі своїм статусом, самоствердитися, ви­будувати взаємини з іншими членами, прийняти нові ирави-ла та жити за ними. І водночас, "не розчинитися", не втрати­ти своєї індивідуальності, залишитися собою, відстояти пра­во на прийняття та повагу колективу.

Група дитячого садка організовується як структурна оди­ниця, однак досить скоро у ній самоутворюються мікроко-лективи, в які діти об'єднуються за спільними уподобання­ми, інтересами, особистісними прихильностями тощо. Такі дитячі угруповання досить стійкі, їх учасники разом пере­живають радість спілкування, співпричетності, вони свід­чать про зародження колективізму та товариськості як базо­вих якостей особистості.

Входження дитини до вже діючого колективу однолітків супроводжується боротьбою в ній самій, з одного боку — прагнення бути серед інших дітей, спілкуватися, гратися, ді­яти разом з ними, з другого — боязнь бути в чомусь обме­женим, необхідності поступатися, ділитися, дотримуватися певної черговості, рахуватися з думкою та інтересами одно­літків. Важливе завдання педагога — навчити дитину вибу­довувати свої відносини з колективом однолітків на основі ковірчого, відкритого ставлення, захищеності та колектив­ної підтримки, мирного співіснування; сприяти гармонійно­му поєднанню дитячого прагнення "бути й одним з бага­тьох" і, разом з тим, вирізнятися з-поміж інших.

Дитячий колектив допомагає дитині позбутися звички орієнтуватися лише на власне "Я", особисті погляди та став­лення; набути навичок колективного співжиття, вмінь взає­модіяти, знаходити компромісні рішення, надавати колек-

333

Частина друга

тивну взаємопідтримку та взаємодопомогу, мирно розв'язу­вати конфліктні ситуації.

Від того, як організовано дитячий колектив, як складають­ся в ньому відносини, залежить сила його виховного впливу на вихованця, формування його соціальної компетентності.

Виховні завдання:

• сприяти гармонійній адаптації дитини до життя в но­вому колективі та спрощенню процесу її соціалізації;

• навчати пристосовуватися до умов і правил прожи­вання в новому оточенні, почуватися членом колекти­ву, орієнтуватися в основних моральних цінностях та вимогах, керуватися ними;

• культивувати вміння налагоджувати колективну взає­модію, керуватися спільними інтересами, звільнятися від надмірної центрації на собі, ініціювати контакти, ставати на місце іншого в спільній діяльності, об'єк­тивно оцінювати вчинок, подію з точки зору іншого, активно включатися до колективної діяльності;

• спонукати проявляти інтерес до однолітків, ініціюва­ти колективну взаємодію, контактувати з різними за особистісним сприйняттям дітьми: привабливими, бай­дужими, неприємними; ставитися з повагою, справед­ливо до всіх;

• формувати вміння протистояти негативним впливам колективу на особистість та особистості — на колектив;

• учити аргументовано відстоювати власну позицію, яка не домінуватиме над іншими, водночас уміти поступатися, домовлятися, укладати угоди;

• формувати спроможність посісти певне місце в групі однолітків, отримати певний статус; прагнення здобу­ти визнання, повагу, симпатію однолітків;

• давати новачкові можливість поступово, ненав'язливо знайомитися з дітьми в групі, входити в колективне життя, самостійно обирати способи та форми включен­ня у спільну діяльність, залучати до активного спів­життя в колективі;

334

Гуманізація взаємин особистості та колективу

• підтримувати бажання дітей вільно формувати свої сто­сунки, самим вибирати партнера по спільній діяльності;

• учити регулювати спільну діяльність, розв'язувати спірні питання, вчиняти по совісті;

• сприяти визнанню колективом кожної конкретної ди­тини з її особистісними потребами, інтересами, вподо­баннями;

• розвивати здатність відстоювати істину, вчиняти по совісті.

Організуючи дитячий колектив та регулюючи його діяльність, педагог має:

• толерантно ставитися до інтересів кожної дитини в пе­ріод формування дитячого колективу;

• враховувати побажання дітей під час визначення місця в груповій, спальній кімнатах, роздягальні, кому з ким краще бути поряд;

• не втягувати дитину силоміць до дитячої спільноти, яку вона ще побоюється; дати їй можливість призвича­їтися до нових умов;

• створювати передумови для групової взаємодії дітей, пов'язаної з виконанням певних завдань, сприяти добровільним об'єднанням вихованців у різновеликі групи;

• розуміти відмінність впливу дитячого колективу на дитину, сприяти швидкій реабілітації дітей, які втом­люються від колективного життя;

• створювати умови для включення в дитячий колектив дітей з особливостями психофізичного розвитку, різ­них етнічних, релігійних груп, що відрізняються спо­собом спілкування, особливостями одягу тощо;

• формувати групове ядро з дітей-лідерів, авторитетних серед інших, спиратися на такі самостійні дитячі об'єднання у груповій взаємодії;

• не насаджувати авторитет дорослого у розв'язанні питань колективного життя, конфліктних, спірних си­ туаціях.

335

Частина друга

Діти — члени дитячого колективу мають:

• усвідомлювати нові для себе функції та соціальні ролі;

• уміти розбиратися в навколишній обстановці, займати себе, докладати власних зусиль, гнучко та конструк­тивно діяти, впливати на оточення, змінювати власну поведінку;

• узгоджувати дії з партнерами по спільній діяльності, відчувати межі припустимої активності та дистанції, колективної дисципліни, виявляти бажання та готов­ність співробітничати, сприймати приписи, заува­ження;

• усвідомлювати свої можливості, права та обов'язки, вміти почуватися впевнено, самостійно встановлювати та підтримувати ділові та особисті контакти з одноліт­ками;

• дорожити взаєминами з однолітками, прихильним ста­вленням до себе, приймати думку та позицію іншого в спільній діяльності;

• тактовно, толерантно ставитися до висловлювань ін­шого, не насаджувати свою думку, бажання, рахувати­ся з чужим вибором, розуміти та добровільно прийма­ти точку зору іншого;

• уникати конфліктів, виховувати в собі вміння миро­любно розв'язувати конфліктні ситуації без втручання авторитетного дорослого;

• прагнути до вдосконалення себе, уникати негативних проявів;

• розвивати власну домірність у гурті однолітків, праг­нення та вміння бути авторитетним лідером, який вміє згуртувати навколо себе симпатиків та однодумців з метою продукування в колективному житті принципів справедливості, товариськості, підтримки, взаємодії;

• підтримувати бажання партнера спілкуватися, уникати образ, докорів, не нав'язувати в спільній діяльності своєї думки, бути об'єктивним у судженнях та оцінках, поводитися справедливо, незалежно від власного су­б'єктивного ставлення до іншого;

336

Гуманізація взаємин особистості та колективу

• розвивати здатність керуватися груповими інтереса­ми, розуміти, що в спільній діяльності кожний має чимось поступитися, аби всім разом було комфортно й приємно;

• уміти аналізувати власні вчинки, думки;

• доброзичливо ставитися до суджень іншого, мати пра­во на помилку та можливість її виправити;

• намагатися бути справедливим, поводитися чесно, не-упереджено, дотримуватися даного слова (обіцянки);

• залагоджувати спірні питання, віднаходити компроміс, прогнозувати наслідки своїх негативних дій;

• доброзичливо, щиро, приязно ставитися до партнерів по діяльності;

• підтримувати спільну мету діяльності, узгоджувати власні задуми, дії з партнерами;

• реально оцінювати ставлення інших дітей до себе, свій статус у групі ровесників.

j ■ І.

337

Частина друга

Відмінності хлопчиків і дівчаток та їх урахування педагогом

Усвідомлення дошкільником своєї статевої належності, вміння розрізняти представників чоловічої і жіночої статей, реалістичний образ свого тіла. Знання статеворольових стандартів поведінки — важливі показники нормального зростання особистості.

До своєї тілесної організації та пов'язаних з ними функ­цій відправлення дитина ставиться як до природних, порі­внює свій тілесний устрій з устроєм інших людей спокій­но й зацікавлено, ставить дорослим запитання про наро­дження, виявляє інтерес до геніталій (своїх та представ­ників іншої статі), що не варто розглядати як неприрод­ний, такий, що має насторожувати або засвідчувати від­хилення у розвитку.

Якщо батьки і педагоги спокійно, в мінімальному обсязі, правдиво задовольнять інтерес дитини до функціонування статевих органів людини та процесу народження, їй не дове­деться шукати відповіді на природні запитання в сторонніх людей, підглядати тощо. Саме відсутність інформації спону­кає дитину до пошуку важливих для світогляду відповідей. Філософічно забарвлені пояснення педагогів, організація ін­дивідуальних бесід на зразок тих, в яких її ознайомлюють з явищами природи, правилами дорожнього руху виявляться доцільними. Колективні бесіди в цьому разі недоречні, оскільки запитання стосовно статевих відмінностей, зачаття, пологів, виникають у дітей одного віку в різний час і під впливом різних життєвих ситуацій.

У хлопчиків і дівчаток по-різному функціонує мозок, по-різному організовані психічні процеси. Ігнорування цих від­мінностей, безстатева освіта знижують виховний та навчаль­ний ефект, гальмують становлення статеворольової поведін­ки, нівелюють природні властивості дитини. Система знань про типові відмінності представників чоловічої і жіночої

338

Відмінності хлопчиків і дівчаток

статей допоможе дорослому оптимізувати організацію життє­діяльності дошкільника та навчально-виховного процесу.

Відмінності хлопчиків і дівчаток

Статеві особливості	Хлопчики	Дівчатка
	Народжуються крупніши-	Народжуються в середньо-
	ми, з більшою головою та	му дрібнішими за хлопчи-
	вагою. Розкид вроджених	ків, з меншими вагою та
	ознак високий. Мають	головою. Народжуються
	значну кількість корис-	зрілішими за хлопчиків
	них та шкідливих генети-	на 3-4 тижні. За геноти-
	чних відхилень. У чолові-	пом (комплексом вродже-
	чих парах висока схо-	них ознак) одноманітні-
	жість однояйцевих близ-	ші, схожі між собою.
	нюків. Зовнішня схожість	Рідше, ніж у хлопчиків,
	визначається радше вро-	трапляються глухота, від-
Фізіологічні	дженими властивостями,	хилення в кольоровому
	ніж впливом зовнішнього	зорі, косоокість, заїкуван-
	середовища. Повільно	ня та інші мовленнєві де-
	змінюються, складно при-	фекти, затримка психіч-
	стосовуються до оточен-	ного розвитку. У дівчачих
	ня. За біологічним віком	парах різнояйцевих близ-
	молодші за дівчаток на	нюків висока схожість.
	рік. Дитинство триває до-	Ширші, ніж у хлопчиків,
	вше, ніж у дівчаток	можливості змінюватися під впливом зовнішніх умов. За різкої зміни об­ставин життя легко при­стосовуються, виживають
	Здебільшого відрізняють-	Чутливі до галасу, відріз-
	ся високою гостротою	няються високою шкір-
	слуху і зору. Добре орієн-	ною чутливістю, їх біль-
Сприймання	туються в просторі, тонко	ше дратує тілесний дис-
	диференціюють різнома-	комфорт. Чутливіші за
	нітні запахи	хлопчиків до погладжу­вання, дотику
	Увага пов'язана з інтере-	Увага залежить від склад-
	сом до діяльності: чим во-	ності завдання та його со-
Увага	на цікавіша та змістовні-	ціальної значущості: чим
	ша, тим простіше їм бути	воно складніше, тим важ-
	уважними, зосереджени-	че утримується увага;
	ми, не відволікатися на	чим більш соціально зна-

Статеві _{v n}.

Хлопчики Дівчатка

особливості

Народжуються крупніши- Народжуються в середньо­ му з більшою головою та му дрібнішими за хлопчи- вагою. Розкид вроджених ків, з меншими вагою та ознак високий. Мають головою. Народжуються значну кількість корис- зрілішими за хлопчиків них та шкідливих генети- на 3-4 тижні. За геноти­ пних відхилень. У чолові- пом (комплексом вродже- чих парах висока схо- них ознак) одноманітні- жість однояйцевих близ- ші, схожі між собою, нюків. Зовнішня схожість Рідше, ніж у хлопчиків, визначається радше вро- трапляються глухота, від- _ф. . . . дженими властивостями, хилення в кольоровому ніж впливом зовнішнього зорі, косоокість, заїкуван- середовища. Повільно ня та інші мовленнєві де- змінюються, складно при- фекти, затримка психіч- стосовуються до оточен- ного розвитку. У дівчачих ня. За біологічним віком парах різнояйцевих близ- молодші за дівчаток на нюків висока схожість, рік. Дитинство триває до- Ширші, ніж у хлопчиків, вше, ніж у дівчаток можливості змінюватися

під впливом зовнішніх умов. За різкої зміни об­ставин життя легко при­стосовуються, виживають

І Здебільшого відрізняють- Чутливі до галасу, відріз-

ся високою гостротою няються високою шкір-

слуху і зору. Добре орієн- ною чутливістю, їх біль-

Сприймання туються в просторі, тонко ше дратує тілесний дис-

диференціюють різнома- комфорт. Чутливіші за

нітні запахи хлопчиків до погладжу­ вання, дотику

Увага пов'язана з інтере- Увага залежить від склад-

сом до діяльності: чим во- ності завдання та його со-

_v на цікавіша та змістовні- ціальної значущості: чим

ша, тим простіше їм бути воно складніше, тим важ-

уважними, зосереджени- че утримується увага;

ми, не відволікатися на чим більш соціально зна-

Статеві особливості	Хлопчики	Дівчатка
	стороннє. Зауваження до-	чущим є завдання, тим
	рослого істотно не впли-	довше дівчинка зосере-
	ває на перебіг уваги. Від­повідаючи на запитання	джена, сконцентрована, уважна. Відповідаючи на
	дорослого, дивляться зде­більшого на стіл, убік або	запитання дорослого, ди­виться йому у вічі, шука-
	перед собою. Не чекають від нього підтримки	ючи підтвердження пра­вильності своїх слів
	Здебільшого збудливіші,	Як правило, рідше за
	неспокійніші, дратівливі-	хлопчиків виявляють дра-
	ші, нетерплячіші, нестри­маніші, агресивніші за дів­чаток. Негативна інформа-	тівливість та агресив­ність. Частіше за них пе­ребувають у позитивному
	ція проривається у свідо-	настрої, проте перебіг
	мість хлопчиків частіше,	емоцій високий, емоційні
	ніж у дівчаток. Пік емо-	стани нестійкі, легко пе-
	ційної активності припа-	реходять від плачу до
	дає на перші хвилини, він	сміху. Пік емоцій припа-
	не може довго утримува-	дає на середину розмови,
	ти емоційне напруження.	можуть досить довго
	Щоб не зламатися, він	утримувати емоційне на-
Емоційні стани	"виключає" слухову ін­формацію, не чує дорос­лого і не реагує на його	пруження, рідше "відклю­чаються", сприйнятливі до емоційно забарвлених
	слова. Сила переживань	звернень дорослого, уваж-
	висока, проте зовнішні прояви здебільшого стри-	но вдивляються в його обличчя, прагнучи розпі-
	маніші, ніж у дівчаток. Чутливіші до неприємно-	знати характер ставлення до себе. Активніше реагу-
	го на дотик (ніж до при­ємного). Короткотривало,	ють на приємне на дотик (ніж на неприємне). В
	яскраво й вибірково реа-	емоційній ситуації актив-
	гують на емоційні подраз­ники. Знімають емоційне	ність різко зростає, підви­щується емоційний тонус:
	напруження, швидко пе-	мозок ніби готується реа-
	реключаючись на інше	гувати на будь-яку непри­ємність, максимально зо­рієнтуватися, щоб вижити
Мислення	Ставлять дорослому запи­тання, щоб отримати кон­кретну інформацію. Ви­словлюють здебільшого	Ставлять дорослому запи­тання заради встановлен­ня контакту з ним. Мис­лення однотипніше, ніж у

Статеві особливості	Хлопчики	Дівчатка
	індивідуальні, нестандарт­ні, варіативні міркування. Висувають різноманітні	хлопчиків, запитання й відповіді одноманітніші, думки схематичніші, рід-
.	версії, пропонують різні варіанти розв'язання за­дач. Характеризуються хо­рошими відеопросторови-ми вміннями, охоче роз-	ше про сутнісне, частіше — про деталі. Запитання більше стосуються взає­мин людей, побутових си­туацій, ніж з'ясування за-
	в'язують просторово-зоро­ві задачі. Подумки пере-	кономірностей та причин-но-наслідкових зв'язків.
	вертають фігури, порівню­ючи їх у просторі і накла-	Із зростанням труднощів зменшується кількість
	даючи одну на одну. На-	розв'язаних математич-
	магаються зрозуміти сут-	них задач. Упевнено ді-
	нісне, встановити законо-	ють з буквеними симво-
	мірності, виявити причин-	лами, з вивченими шабло-
	но-наслідкові зв'язки	нами, засвоєними спосо­бами дій
	На 4-6 місяців пізніше за	Раніше за хлопчиків почи-
	дівчаток починають гово­рити. Рідко розкривають	нають говорити. Розвиток психіки відбувається на
	у словах свій внутрішній світ. Здебільшого — "мов-	фоні "омовленнєвлення" життя в цілому. Володіють
	чуни", які можуть довго	більшим, ніж хлопчики,
	добирати слова, проте	словником запасом, проте
	чіткіше передавати зміст, суть. Відповідають зде­більшого цікаво. У них	відповіді одноманітніші. Випереджають хлопчиків у мовленнєвих завданнях, і
	краще за дівчаток розви-	навіть немовленнєві за-
Мовлення	нена сторона мовлення, пов'язана з пошуком: зна­ходженням словесних	вдання розв'язують перева­жно мовленнєвими спосо­бами. "Виконавська" час-
•	асоціацій, розв'язанням	тина мовлення, мовленнє-
	кросвордів, пошуком не­стандартних рішень, про­явом кмітливості, вина-	вий процес добре розвине­ні: краще засвоюють слова, правила; в них вища швид-
	хідництва. Розповіді ла-	кість мовлення та читання,
	конічні, в реченнях пере-	досконаліший правопис.
	важають дієслова та вигу-	Розповіді розгорнуті, події
'	ки, з допомогою яких пе-	деталізовані, в реченнях
	редається динаміка, рух,	переважають іменники та
	подшність життя	прикметники

Статеві особливості	Хлопчики	Дівчатка
	На 2-3 місяці пізніше за	Раніше за хлопчиків по-
	дівчаток починають хо-	чинають ходити. Добре
	дити. Вище м'язова акти-	розвинена дрібна мото-
	вність, вправніші рухи,	рика рук. Здебільшого
	спритніші дії. Наприкінці	сильніші за хлопчиків,
	дошкільного віку посту-	вищі за них, мають біль-
	паються дівчаткам у дов-	шу вагу, фізично витри-
	жині та вазі тіла, витрива-	валіші. Не такі спритні та
Фізичний розвиток	лості. Ігри частіше спира­ються на дальній зір: біга­ють один за одним, ки-	рухливі, як хлопчики, обережніші у своїх ру­хах. Грають у ближньому
	дають предмети в ціль,	просторі, менш сміливі
	прагнуть до освоєння ши-	та ризиковані. Для ігор
	рокого простору. Якщо	їм вистачає маленького
	його мало в горизонталь-	кутка
	ній площині, освоюють
	вертикальну: лазять по деревах, сходах, забира-
	ються на стіл, шафу тощо
	Мають високу пошукову	Активність спрямована
	активність, тяжіють до	не на освоєння нового, а
	освоєння нового і широко-	на збереження та закріп-
■	го простору. Частіше за	лення досягнутого, пере-
	дівчаток потребують змін,	дачу свого досвіду ін-
	різноманітності, прогре-	шим, на виживання у но-
	сивної динаміки життя. Схильні до ризику. Са­мостійніші, автономніші	вих умовах, пристосуван­ня до них, знаходження свого місця, забезпечення
	за дівчаток, сміливіше	комфортного стану.
Поведінка	приймають рішення. Уни­кають надмірної опіки, на­магаються звільнитися від контролю, не люблять під­корятися вимозі, вислов­леній в імперативній фор­мі, можуть поводитися	Активно проявляють себе у сферах, в яких почува­ються впевнено. Демон­струють іншим свої при­краси, вбрання, іграшки, солодощі, досягнення. Охоче виконують вимоги
	агресивно	та розпорядження, упоря-
		дковують приміщення,
	•	прикрашають побут; до-
		глядають, опікають, тур-
		буються, повчають, допо­магають одноліткам

Статеві	Хлопчики	Дівчатка
особливості
	Провідний мотив пове-	Провідні мотиви поведін-
	дінки та діяльності —	ки та діяльності — схва-
	пізнавальний. Характе-	лення та соціальна значу-
	ризуються широкими й	щість результату. Інтере-
	здебільшого визначени-	си здебільшого пов'язані
	ми інтересами, що вихо-	з моральними та побуто-
	дять за межі навчальної	вими аспектами життя,
	програми. Характер зде-	рідко виходять за межі
	більшого певний, визна-	програмних вимог. Харак-
	чений, послідовний, про-	тер невизначений, важко
	гнозований. Притаманні	прогнозований. Прояви
	вольові риси. Станов-	нервовості трапляються
	лення особистості нерід-	рідше, ніж у хлопчиків.
Розвиток особистості	ко супроводжується про­явами нервовості. Пере­важають інтелектуальні	Переважають моральні та естетичні почуття. Само­оцінка істотно коливаєть-
	та практичні почуття.	ся під тиском зовнішніх
	Схильні до креативної	впливів. Нерідко дома-
	поведінки, творчої актив-	гання вищі за реальні до-
■	ності. За нормальних	сягнення. Зорієнтовані на
	умов виховання у них	зовнішній успіх, домага-
	здебільшого формується	ються визнання автори-
	адекватна самооцінка,	тетних людей, схильні де-
	вони співвідносять свої	монструвати себе іншим.
	домагання та досягнення.	Часто вдаються до хитро-
	Не люблять демонстру-	щів, проявляють непослі-
	вати іншим свої досяг-	довність
	нення. Щирі, відверті, не
	вміють хитрувати
	Не схильні до одноманіт-	Орієнтуються на зразок,
.	ної роботи, не бачать у	шаблон, намагаються ви-
	ній сенсу, швидко втом-	конувати "як треба", "як
	люються. Важко даються	вимагає дорослий". Нада-
	завдання, організовані за	ють перевагу знайомому,
	типом конвеєра. Не люб-	типовому. Домагаються
Діяльність	лять легких, знайомих за-	високих стандартів якос-
	вдань, надають завданням	ті, здебільшого діють ста-
	пошукового характеру,	ранно, виконують роботу
	які потребують висунен-	ретельно, люблять при-
	ня нових ідей, викорис-	крашати, оздоблювати,
	тання нових способів дій.	поліпшувати зовні. До-
	Невимогливі до якості,	водять освоєне до доско-

і г Статеві особливості	Хлопчики	Дівчатка
	ретельності, акуратності у виконанні та оформленні. Довго "розкачуються", пік	налості, високої виконав­ської майстерності. В дія­льність включаються від-
	працездатності настає не	разу, швидко настає пік
	зразу, ключового матеріа­лу потребують пізніше. Зорієнтовані не стільки	працездатності. Коли у хлопчика працездатність зростає, дівчинка починає
	на результат, скільки на	втомлюватися. Цікавить
■	процес діяльності. У взає-	не стільки сам процес,
	модії з однолітками пере-	скільки результат діяль-
	важають ділова форма,	ності та його оцінка. У
	спрямованість на органі­зацію спільної діяльності	спілкуванні з однолітка­ми переважають особис-тісні мотиви, вибіркове ставлення, розрахунок
■	Здебільшого довіряють своїм можливостям, по-	Навіть довіряючи своїм можливостям, здебільшо-
	кладаються на власний	го віддають перевагу оці-
	життєвий досвід, можуть реалістично оцінити зроб-	нці авторитетного дорос­лого, можуть під її тис-
	лене, орієнтуючись на	ком змінити свою думку,
Ставлення до оцінки	якісно-кількісні характе­ристики кінцевого ре­зультату. Менше, ніж дів-	висловити інше оцінне судження. Оцінка автори­тетного дорослого вияв-
	чатка, залежать від зов-	ляється значущішою за
	нішніх оцінок, рідше	об'єктивні якісно-кількіс-
	змінюють свою думку під тиском інших. Можуть не	ні характеристики кінце­вого результату. Погод-
	ПОГОДИТИСЯ 3 ОЦІНКОЮ авторитетної особи, об-	жуються з нею, рідко та обережно висловлюють
	грунтувати незгоду	сумніви з приводу неї
	Частіше за дівчаток чу-	Більше за хлопчиків від-
	ють від дорослого заува-	повідають очікуванням
'	ження, докори, їх частіше карають, рідше пестять та	дорослих, ідеальному стан­дарту поведінки. Дорослі
Вихованість	беруть на руки. Звичні до того, що звертаючись до	частіше хвалять їх, вжи­вають пестливі слова,
	них, дорослий частіше	розмовляють з ними з
	використовує прямі вка­зівки: "Відійди. Принеси. Подай. Зроби. Перестань".	приводу переживань, ста­нів людини, ставлень (по­добається, люблю, весело,

Статеві особливості	Хлопчики	Дівчатка
	Менше, ніж дівчатка, зо-	сумно, страшно тощо).
	рієнтовані на моральну	Характеризуються здебіль-
	норму, нерідко порушу-	шого правилодоцільною
	ють її, менш дисципліно-	поведінкою, прагнуть бу-
	вані. Серед важковихову-	ти приємними, турбот-
	ваних трапляється більше	ливими, допомагати до-
	хлопчиків. Добре сприй-	рослому. Краще реагують
	мають словесне обгрунту-	на умовляння й соціальні
	вання, пояснення, доведе-	переваги, ніж на обгрун-
	ну думку. Проявляють	товане запрошення. Праг-
	агресивність у разі при-	нуть догодити доросло-
	мусу та приниження	му, уникають непорозу-
		мінь з ним
	Стоять перед вибором:	Для них не існує альтер-
	"Бути хорошим учнем чи	нативи, віддають перева-
.	хлопчиком". Складніше	гу рішенню "бути хоро-
	за дівчаток компенсують-	шою ученицею". Легше
	ся в ситуації дезадаптації.	адаптуються, простіше
	їх частіше за дівчаток на-	виходять із ситуації
	зивають "поганими учня-	дезадаптації, в них краще
	ми". Руку піднімають ли-	розвинені механізми
	ше тоді, коли знають від-	компенсації, сильніші ре-
	повідь, відповідають упев-	зервні сили. Піднімають
	нено. Почерк здебільшого	руку часто, легко, без
.	"неправильний", нерівно-	комплексів, коли знають
	мірний, розмашистий,	відповідь і не впевнені в
Адаптація	іноді з недописаними	її правильності. Тільки
до школи	елементами літер, не схо-	після кивка дорослого,
	жий на прийнятий стан-	яким підтверджується
	дарт. Краще встигають з	правота, відповідають
	предметів математичного	упевнено. Почерк "пра-
	та природничого циклів.	вильний", гарний, стан-
	Знання глибші, ніж у дів-	дартний, симетричний.
	чаток, проте хлопчики	Досягають більших ус-
	менш старанні й наполег-	піхів у предметах гума-
	ливі в учінні. Неслухняні,	нітарного циклу. Ста-
	не люблять жорсткої	ранніші й наполегливіші
	регламентації, унормова-	за хлопчиків. Показують
	ності, шаблонності	кращі за них результати в умовах унормованої діяльності

Частина друга^ _^______

Наведені характеристики можуть бути орієнтиром для виховання і навчання хлопчиків і дівчаток. Організуючи життєдіяльність дівчинки, педагог має чітко й розгорнуто сформулювати інструкцію, уточнити та деталізувати завдання. В разі ускладнень він може запитати дитину, чи потрібна їй допомога. Проте не на початку роботи, коли вона ще перебуває на піку працездатності, може обійтися власними силами. Підтримки (емоційної, а, можливо, і практичної) вона потребуватиме у другій половині, коли втомиться. Доцільно схвалювати самостійні намагання дів­чинки, звернути увагу на високу якість виконання завдан­ня, старанність. Варто підкреслити соціальну вартість кін­цевого продукту праці, його важливість для інших. Старан­ність дівчинки зростатиме, якщо вона знатиме, що її виріб комусь потрібний — буде подарований молодшим дітям, рідним та близьким, використаний у грі чи на заняттях. Висловлюючи оцінне судження, бажано дивитися в очі дів­чинці, своїм виглядом (мімікою, жестами) підсилюючи по­зитивне враження від її роботи.

У процесі діяльності хлопчика не варто детально все по­яснювати. Доцільно передбачити етап самостійного пошу­ку хлопчиком відповідей на запитання. Можна навіть тріш­ки недопояснивши щось, наштовхувати на знаходження шляхів правильного розв'язання задачі. Обов'язково треба передбачати можливість прояву ним творчості, елементів новаторства, винахідництва, раціоналізаторства. Варто по­силити вимоги до самостійності та правильності виконан­ня, проте бути поблажливішими до ретельності. На почат­ку роботи недоцільно втручатися в діяльність хлопчика, краще надати йому можливість вийти на пік своєї праце­здатності. Саме тоді завдання можна дещо ускладнити, урізноманітити, а в разі потреби — й спростити. Не слід жорстко регламентувати діяльність, доцільно якомога рід­ше переривати незавершений процес творчості. Звільнити, по можливості, від надмірної опіки. Частіше звертатися до дитини спокійним, привітним тоном, менше висловлювань в імперативній формі, більше обґрунтованих пояснень, пе­реконань. Висловлювати інструкцію лаконічно, виділяти

346

Відмінності хлопчиків і дівчаток

головне, звертати увагу на сутнісне. Оцінювати, насампе­ред, процес виконання діяльності, виділяти моменти, по­в'язані із самостійним подоланням дитиною труднощів, проявом вигадки, оригінальністю кінцевого продукту. Час­тіше використовувати у спілкуванні з хлопчиком питальні речення: "Як ти вважаєш?", "А якщо спробувати інакше?", "Ти з цим погоджуєшся? Чому?" тощо.

Педагогові варто визнати доцільніше вводити "чоловічу" та "жіночу" стратегії організації педагогічної діяльності. Це сприятиме ефективному впровадженню у практику особис-тісно орієнтованого підходу індивідуалізації освітнього процесу, стимулюватиме розробку та апробації інновацій­них технологій виховання і навчання хлопчиків і дівчаток.

■

-

-

347

Частина друга ___

ХАРАКТЕРИСТИКА І

ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ

Проблема обдарованості — одна з найактуальніших у су­часній педагогічній практиці. Педагоги намагаються всіляко розвивати здібності дошкільника, роблять спроби прискори­ти цей процес, пишаються досягненнями в цій сфері, виділя­ють групи обдарованих дітей, організовують з ними поглиб­лену роботу. Важливо, щоб дорослі, які виховують і навча­ють дошкільника, базувалися на науковому підході до роз­витку його здібностей дошкільника, брали до уваги виснов­ки та узагальнення психологів і педагогів, усвідомлювали специфіку понять здібності, обдарованість, талант, урахо­вували вікові та індивідуальні особливості дитини. Узагаль­нення сучасної психолого-педагогічної науки, якими варто керуватися, зводяться до кількох основних постулатів:

• кожна психічно нормальна дитина в чомусь здібна (можливо, не в математиці, мовленні чи художній ді­яльності; це може стосуватися її організаційних умінь, чутливості та чуйності, практичної вправності тощо);

• значний обсяг знань, умінь та навичок не є безпосеред­нім показником здібності дитини; таким показником є здатність дошкільника легко, швидко, без труднощів набувати їх, уміло застосовувати в різних життєвих ситуаціях, досягати з їх допомогою успіху;

• специфікою розвитку на етапі дошкільного дитинства є їх взаємодоповнення і взаємопідсилення, комплексно організоване розвивальне середовище зумовлює вияв­лення всіх потенційно можливих здібностей дитини: внутрішньоособистісних (чуттєвих), міжособистісних (соціальних), просторових (візуальних), тілесно-кінес­тетичних (рухових), мовленнєвих, логіко-математич-них, музичних;

348

Характеристика та особливості розвитку обдарованої дитини

• чим різноманітніше середовище, в якому перебуває дитина, тим яскравіше виявляються її здібності, актив­ніша поведінка;

• не всі обдаровані дошкільники дивують своїми здіб­ностями згодом, коли підростуть: процес розвитку здібностей нелінійний, стрибкоподібний, складно прог­нозований, залежить від цілого ряду чинників. Учені стверджують: обдарованість виявляється лише в про­цесі діяльності. Бажано, щоб у діяльності дошкільни­ків поєднувалися різні види творчості: художня, мов­леннєва, соціальна.

Протягом дошкільного віку інтенсивно розвиваються ро­зумові та сенсомоторні, мовленнєві, комунікативні, соціаль­ні, емоційно-почуттєві, вольові здібності. Це не виключає ймовірності обдарованості у спеціальній — мовленнєвій, математичній та інших сферах. Проте у цей віковий період такі діти є більше винятком, ніж правилом. Переважна біль­шість дошкільнят характеризуються успішністю в кількох або в більшості сфер життєдіяльності одночасно, показують більш-менш сталі показники своєї успішності.

Розумово здібна дитина характеризується такими основ­ними особливостями:

• підвищеною пізнавальною активністю;

• здатністю займатися кількома справами водночас;

• умінням одночасно стежити за двома й більше подіями;

• високою дослідницькою активністю, креативністю;

• прагненням уникати обмежень своєї діяльності іншими;

• швидкою "переробкою" інформації, високою актив­ністю мозку;

• здатністю не помічати жаги, голоду, втоми під час за­нурення у діяльність;

• умінням простежувати причинно-наслідкові зв'язки, робити узагальнені висновки, висувати гіпотези, буду­вати альтернативні моделі;

• абстрактним мисленням, здатністю класифікувати, ка-тегоризувати інформацію й досвід;

349

Частина друга

• широким використанням знань;

• схильністю до колекціонування, систематизації, впо­рядкування, реорганізації;

• хорошою пам'яттю;

• раннім мовленням, значним словниковим запасом, вживанням складних синтаксичних конструкцій, сло­вотворчістю; інтересом до словників, довідників, енциклопедій;

• сформованими інтересами;

• широким простором "Я";

• схильністю до виконання складних завдань, які не гарантують успіху й потребують певного ризику;

• природною, невимушеною поведінкою в ситуації не­визначеності, дефіциту інформації;

• наполегливістю в досягненні результатів у сфері своїх інтересів;

• почуттям гумору.

Характерні прояви розумово здібної дитини — неуваж­ність до охайності, ретельності виконання завдання (особли­во у хлопчиків); індивідуалістичні тенденції, звужене коло спілкування з однолітками; гірші, ніж в інших дітей, сон та апетит. Вона ставить дорослим безліч запитань, часто щось ламає, розбирає; кидає багато реплік; читання як обов'язко­вий вид діяльності її не захоплює.

Важливо створювати сприятливі умови для гармонійного поєднання інтелектуального розвитку обдарованої дитини з її фізичним, соціальним, емоційно-вольовим, морально-духовним, естетичним розвитком. Надавати їй можливість проявляти самостійність, реалізувати потребу в дослідницт­ві, експериментуванні; по можливості, не переривати проце­су її творчого пошуку. Гармонізувати її взаємини з одноліт­ками, допомагати знаходити з ними точки дотику. Не фіксу­вати увагу дитини на її обдарованості, не звеличувати її за це, ставитися до її обдарованості як до природного явища. Підкреслювати важливість старанності, докладання особис­тих зусиль для досягнення успіху в діяльності. Звертати її

350

Характеристика та особливості розвитку обдарованої дитини

увагу на власні недоліки та недоробки, запобігати зазнайст­ву, збалансовувати домагання та можливості.

Головна вимога до створення розвивального для обдаро­ваності середовища — збалансованість в житті дошкільника різних сфер життєдіяльності, форм активності, видів діяль­ності. Надмірна увага до інтересів в одній з них звужує дос­від в інших, обмежує можливості, призводить до втрати ці­лісної картини світу. В дошкільному віці недоцільно групува­ти дітей за рівнями "їхнього розвитку та здібностями, оскільки ці процеси плинні, штучна селекція шкодить сприйняттю дитиною різноманіття життєвих форм, призводить до осо-бистісної деформації — комплексів "геніальності" та "не­повноцінності", які виникають легше, ніж зникають.

Педагог, який працює з інтелектуально обдарованою ди­тиною, має характеризуватися такими важливими якостями:

• доброзичливістю, людяністю, чуйністю;

• неупередженістю, об'єктивним баченням подій;

• творчим, нетрадиційним, особистим світоглядом;

• знанням обдарованої дитини, потреб та інтересів;

• реалістичною та позитивною "Я"-концепцією;

• розвиненим інтелектом та широкими інтересами;

• емоційною стабільністю, врівноваженістю;

• гнучкістю, динамічністю поведінки, здатністю пере­глядати свої погляди, постійно самовдосконалюватися;

• схильністю до конструктивної поведінки, прийняття доцільних рішень, здорового глузду;

• почуттям гумору (без сарказму);

• жвавим та активним характером, енергійністю;

• здатністю ставитися до дитини не лише як до носія обдарованості, а як до особистості з її сильними та слабкими сторонами;

• мати досвід взаємодії з обдарованими дітьми дошкіль­ного віку.

Якщо педагог невисокої думки про себе, невпевнений у своїх можливостях, йому важко адекватно й позитивно сприймати обдаровану дитину, він охоче робить їй заува-

351

Частина друга ____^

ження, вказує на недоліки, "ставить на місце". Гармонійній взаємодії дорослого з обдарованою дитиною заважають — імпульсивність, непослідовність, схильність до надмірної унормованості та регламентації життя, несформованість світоглядної позиції та педагогічної рефлексії.

Спілкуючись з обдарованою дитиною педагог має дбати про розвиток у неї широких інтересів (зануреність лише в один з аспектів життя звужує діапазон можливостей), креа-тивності, соціальної компетентності. Важливими професій­ними вміннями, необхідними для роботи з інтелектуально обдарованою дитиною, є: вміння будувати виховання та на­вчання з урахуванням результатів діагностичного обстежен­ня, здійсненого психологом; здатність модифікувати вихов­ні та навчальні програми; спроможність стимулювати когні-тивні здібності дитини; уміння здійснювати індивідуальний та диференційований підходи, варіювати складність завдань, надавати право на власний вибір; здатність консу­льтувати дітей, працювати за спеціальним планом, у разі потреби вносити в нього корективи.

■

■ 352

Особливості виховання нервової дитини

| ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ

НЕРВОВОЇ ДИТИНИ

В умовах кризи, трансформації цінностей, зростання інтенсивності життя, підвищення вимог соціуму до осві­ченості особистості, збільшення кількості стресогенних чинників гуманістична педагогіка покликана посилити увагу до проблеми психологічного комфорту, емоційного благополуччя дошкільника, створення умов для підтрим­ки його психічного здоров'я. Поширення так званих хво­роб цивілізації (основні з яких психосоматичні, пов'язані з тривалим емоційним напруженням — страхами, нереалі-зованістю, боязкістю не відповідати вимогам, тугою, об­разами, конкурентністю) та збільшення кількості невро­тичних дітей актуалізує потребу посилити увагу до такого аспекту педагогічної діяльності, як догляд за душевним станом дошкільника.

Батькам і педагогам варто знати, що нервовість (надмір­на збудливість дитини, її хвороблива дратівливість, підви­щена подразливість, висока втомлюваність) зумовлюється дією різних чинників — органічних порушень мозку (врод­жених та набутих внаслідок травм, хвороб) і соціальних впливів. У сучасної дитини почастішали прояви неврозу — хворобливого стану, невротичних реакцій, які не призводять до психічних розладів, мають зворотний характер, проте пев­ним чином ускладнюють буття самого дошкільника та лю­дей навколо нього. Важливо, щоб дорослі усвідомлювали: невроз — це психогенна хвороба особистісного зростання дитини, пов'язана з найбільш значущими для неї аспектами життя. Вона не виникає раптово, розвивається протягом тривалого часу, дає про себе знати в різних життєвих ситуа­ціях. Причина неврозів — емоційно загострені, особистісно значущі для дитини переживання, з якими вона не може впоратися. Батькам і педагогам може стати в пригоді наве­дена нижче класифікація засобів виховного впливу на ди­тину з проявами неврозу:

12. «Я у Світі» 353

Частина друга

• неврастенія (симптоми: підвищена втомлюваність, відволікання, важка концентрація уваги, дратівливість, швидке виснаження, млявість, невитривалість) засвід­чує конфлікт самоствердження — незбіг потреб та можливостей;

• невроз страху (симптоми: страхи, висока тривож­ність, невпевненість у собі, хвилювання) засвідчує конфлікт самовизначення — дитина не здатна збе­регти своє "Я", захистити його під час зустрічі із загрозою;

• невроз нав'язливих станів (симптоми: недовірливість, постійні сумніви, коливання у прийнятті рішень) за­свідчує моральний конфлікт — дошкільник відчуває несумісні почуття і бажання: наприклад, прагне бути схожим на батька і водночас усвідомлює, що той обра­жає матір;

• істеричний невроз (симптоми: поганий настрій, капри­зування, прояви егоїзму, привертання уваги до своєї персони, скарги на болі в голові, животі тощо) засвід­чує конфлікт визнання — дитина намагається бути центральною фігурою, домінувати в оточенні.

Педагоги мають розуміти, що кожна форма дитячого неврозу має свій внутрішній конфлікт, а разом вони пере­кривають весь спектр конфліктних відносин дитини. Спіль­не для всіх видів неврозу — наявність перешкоди (внут­рішньої або зовнішньої) на шляху до задоволення своїх ба­жань та нездатність подолати її власними силами.

Характерологічні особливості дітей з проявами неврозу: підвищена тривожність, відчуття неспокою, поганий на­стрій, плаксивість, підвищена емоційна чутливість, вразли­вість, безпосередність реакцій, наївність, безхитрісність, до­вірливість, розвинене почуття "Я", егоцентричність, супе­речливість натури, нерівномірність розвитку, тривале нако­пичення негативних вражень, придушення зовнішніх про­явів своїх почуттів, невпевненість у своїх можливостях, правдолюбність, вимогливість до себе та інших, висока заці­кавленість життєвими подіями тощо.

354

Особливості виховання нервової дитини

Виховуючи нервову дитину, слід створювати спокійну та доброзичливу атмосферу спілкування, довіряти, підтриму­вати прагнення до самоствердження. З допомогою психоло­га та психотерапевта діагностувати невроз, його вид та сту­пінь розвитку в конкретної дитини (дітей). Організувати психологічну, педагогічну та соціальну допомогу дітям з неврозами, звільнивши їх від надмірних навантажень (фі­зичних, психологічних) та зменшивши кількість стресоген-них чинників (випробувань, змагань, порівнянь з іншими тощо), активізувати їхні власні резервні сили.

Організовуючи буття дошкільника, педагог має орієнту­ватися в тому що:

І • становить основу переживань дитини, емоційно (пози­тивно, негативно) забарвлює її поведінку;

• чого прагне дитина найбільше, а чого уникає і чому саме;

• хто з дорослих та однолітків є для дошкільника рефе­рентною групою найавторитетніших осіб;

• як найчастіше поводиться дитина в стресовій ситуа­ції (адекватно - неадекватно, конструктивно - де­структивно);

• як реагує дошкільник на успіх - неуспіх, схвалення та незадоволення дорослого (відносно спокійно, помірко­вано, бурхливо, байдуже);

• якої частоти та інтенсивності хвилювання притаманні дитині (рідко хвилюється; час від часу відчуває помір­не хвилювання; як правило напружена, не може зосе­редитися; від хвилювання діяльність розладнується, може завершитися емоційним вибухом або пригніче­ним станом).

Педагог гуманізує та гармонізує взаємини однолітків з нервовою дитиною; інформує членів родини про прояви нев­розу та засоби допомоги дитині; разом з психологом розроб­ляє систему корекційної роботи, яка передбачає: малювання дошкільником своїх страхів, переживань, здійснених та не­здійснених бажань; самоспостереження, елементарний са­моаналіз своїх переживань та їхнього впливу на людей; ор­ганізацію індивідуальних бесід з дитиною, спрямованих на

355

Частина друга

врівноваження емоційного стану, звільнення від страхів, тривог; створення коротких історій про власні переживан­ня та звільнення від них ("Жила-собі...", "Одного разу..."); організацію ігор-драматизацій, в яких здійснюється рольо­ва трансформація поведінки (ігрова корекція) тощо; всіляко сприяє досягненню дитиною успіху у видах діяльності, зна­чущих для неї; схвалюють найменші вольові зусилля, докла­дених дитиною для звільнення від страху, розповідають до­шкільникові про свої власні страхи, підкреслюючи таким чином природність цього захисного механізму, його прита­манність людям, можливість та необхідність регуляції своїх хвилювань, свідомого ставлення до боязкої поведінки; влаштовують свого роду свята "Я довіряю собі", радіють ра­зом з дитиною її перемозі над страхом перед випробуван­ням, тривогами, фобіями, невпевненістю у собі.

Страх перед випробуванням може спричинятися багать­ма чинниками, зокрема складністю ситуації з погляду мож­ливості реалізуватися, звичкою дитини вважати себе невда­хою, ймовірністю осоромитися перед іншими, особистими якостями (сором'язливістю, плаксивістю, неврівноваженіс­тю, дратівливістю, невпевненістю у собі), передчуттям ймо­вірного покарання (фізичного або позбавлення чогось при­ємного та бажаного), неприхильним ставленням до конкрет­ного дорослого, усвідомленням дитиною важливості ситуа­ції, новим середовищем, надмірною увагою до неї з боку оточення, усвідомленням своїх помилок, невдачею товари­шів, утомою, поганим самопочуттям, шумовими подразни­ками, негативним ставленням до виконуваної діяльності, досвідом неуспішної діяльності та деструктивної поведінки у схожій життєвій ситуації.

До неврозу призводять дисгармонійні взаємини дитини з батьками: сімейні конфлікти, розбіжність позицій членів ро­дини, непослідовність та неадекватність поведінки, надмір­на опіка, висока інтелектуалізація життя дитини, надмірні вимоги до показників її навченості, часті погрози та осуд, емоційні стани батьків тощо.

Емоційно дезадаптованій дитині притаманні стійке, три­вале, негативно забарвлене емоційне напруження, у неї зни-

356

Особливості виховання нервово)'дитини

жена продуктивність пізнавальних процесів, розгальмована або загальмована поведінка, загострені комунікативні проб­леми; вона не здатна до саморегуляції діяльності. Однолітки не хочуть приймати таку дитину до свого гурту, що болісно переживається нею.

Щоб дитина росла здоровою і щасливою, варто відмови­тися від таких типів дисгармонійного виховання як:

• тенденція відкидати, заперечувати, нехтувати, відхи­ляти думку самої дитини, її позицію; ставити до неї надмірні вимоги, жорстко регламентувати та контро­лювати її діяльність;

• гіперсоціалізуюча орієнтація: надмірна стурбованість проблемами здоров'я, соціального статусу, майбутнім дитини;

• нав 'язування дитині уявлення про неї як особливу, ви­няткову істоту, що має посідати в групі однолітків центральне місце.

Важливо, щоб педагоги помічали й позитивно впливали на будь-які прояви тривожності дошкільника: знімали емо­ційне напруження, надавали йому можливість звільнитися від неї, пропонували постукати, порухатися, покидати м'яч, побити шкіряну кулю тощо; зменшували чутливість до страхів (наприклад, боязні темноти, висоти, води тощо) вве­денням елементів тренінгу: "Я зможу! Я не боюся! Поди­віться на мене — я сміливо входжу у темну кімнату, стри­баю вниз, входжу у воду..."; здійснювати емоційну під­тримку: підкреслювали сильні сторони та досягнення дити­ни, підсилювали її впевненість у собі, стабілізували само­оцінку; в різних життєвих ситуаціях позитивно оцінювали намагання дитини впоратися зі страхом, подолати труднощі, покластися на власні сили.

357

Частина друга

ДОШКІЛЬНИК І КОМП'ЮТЕР І

У сучасному світі комп'ютер є своєрідним "інтелектуаль­ним знаряддям", що дає людині змогу вийти на новий інфор­маційний рівень. Його можна розглядати і як сучасний засіб діяльності старшого дошкільника. П'ятирічна дитина прояв­ляє великий інтерес до комп'ютера — його будови, функцій, можливостей, різноманітних комп'ютерних ігор. У цьому віці малюк здатний свідомо обирати спосіб дії, приймати особливі умови, які пропонує комп'ютерна технологія. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника символічної функції наочно-образного мислення. Працюючи на комп'ю­тері, дитина шостого року життя діє з наочними екранними образами, яким надає ігрового значення, переходить від звич­них практичних дій із предметами до дії з ними в образному плані (уявному, модельному, символічному). Освоєння ком­п'ютерних засобів формує в дітей передумови теоретичного мислення, здатність свідомо обирати спосіб дії, спрямова­ний на розв'язання завдання, а також особистісні якості, здатність працювати в індивідуальному темпі. Дитина, яка оволоділа елементарною комп'ютерною технологією, краще за інших здатна розмірковувати, розв'язувати задачі у внут­рішньому плані, почуватися компетентною.

Доцільно ознайомити дітей із можливостями викорис­тання обчислювальної техніки в науці, техніці, освіті, охо­роні здоров'я, побуті та повсякденному житті; сформувати знання, вміння та навички, потрібні для свідомого оволо­діння елементами комп'ютерної грамотності. Важливо фор­мувати у старших дошкільників елементарне уявлення про комп'ютер як сучасний технічний засіб, що розширює ін­формаційні обрії, допомагає орієнтуватись у світі в умовах високої технізації життя; створювати передумови для роз­витку теоретичного мислення, елементарної рефлексії (ус­відомлення) способів дій; ознайомлювати з особливостями комп'ютера, зі способами керування комп'ютером за допо­могою клавіатури, "миші"; виховувати здатність розмірко-

358

Дошкільник і комп'ютер

вувати, варіювати, використовувати попередній досвід; на­вчити дотримуватися правил безпечної поведінки під час роботи з комп'ютером.

Основна форма організації навчання — заняття. Воно проводиться у вигляді бесіди педагога (який має відповідну підготовку) та практичної діяльності на комп'ютері. Для практичних занять слід використовувати навчально-розви-вальні та ігрові комп'ютерні програми, спеціально розроб­лені для дошкільнят, зміст та оформлення яких відповідає віковим психофізіологічним особливостям дітей. Інше прог­рамне забезпечення не використовується.

Тривалість заняття — не більше 12 хв. Заняття за ком­п'ютером проводяться не за рахунок сну, прогулянки, оздо­ровчих заходів. Забороняється одночасно користуватися од­ним комп'ютером двом або більше дітям. Ефективність ор­ганізації життєдіяльності старшого дошкільника як користу­вача комп'ютера засвідчується певним обсягом знань, умінь та навичок, набутих ним у ході засвоєння різних тем.

Навчання дошкільнят комп'ютерної грамотності перед­бачає такі форми роботи: бесіди про комп'ютер та його зна­чення в житті сучасної людини, про сучасні інформаційні технології, про будову та основні складники комп'ютера; практичні заняття, спрямовані на засвоєння дошкільником елементарних прийомів "спілкування" з комп'ютером, роз­виток його здібностей, розширення та поглиблення уявлень про навколишній світ за допомогою спеціальних комп'ютер­них програм.

Щоб старший дошкільник міг вільно користуватися ком­п'ютером як засобом ігрової, образотворчої, пізнавальної ді­яльності, він має набути елементарної комп'ютерної грамот­ності. В ході індивідуальних бесід педагог пояснює дитині необхідність засвоєння правил дій з робочими пристроями комп'ютера, а в ході занять практичного спрямування на­вчає користуватися ними. Пояснює значення комп'ютера в сучасній Україні та світі, розповідає, як він використовуєть­ся у різних сферах життя. Звертає увагу на те, що комп'ютер — складний технічний пристрій, робота з яким вимагає дотримання правил безпечної поведінки.

359

Частина друга

Не слід боятися вживати в спілкуванні з дошкільниками такі терміни як миша, клавіатура, екран (дисплей), програма, дискета, компакт-диск, вказівник, курсор, клавіша тощо. За­звичай, діти шостого-сьомого років життя швидко засвоюють ці слова і самі вживають їх у відповідній ситуації. Педагог пояснює, як користуватися клавіатурою для керування поло­женням курсору, навчає робити це; ознайомлює з правилами роботи з "мишею", навчає користуватися її лівою кнопкою.

Педагог подає загальні елементарні відомості про сучасні інформаційні та комунікаційні технології, електронну пошту, комп'ютерні мережі та Інтернет. Він розповідає про застосовування обчислювальної техніки в науці, техніці, по­буті, охороні здоров'я тощо; узагальнює та збагачує уявлен­ня дітей про використання сучасної обчислювальної техніки та її роль у житті суспільства. Педагог формує у старших дошкільників елементарне уявлення про використання теле­фонних ліній для зв'язку між комп'ютерами, загальні відо­мості про електронну пошту, розповідає про важливість зв'язку на відстані в сучасних умовах життя.

Організовуючи роботу старшого дошкільника на ком­п'ютері, педагог має дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, визначених нормативними документами: добре про­вітрювати приміщення (не менш, ніж двічі), стежити за від­повідністю меблів вимогам: для першої зростової групи (1000-1150 мм) висота стільниці має дорівнювати 460 мм; стіл, розрахований на одну дитину, має бути завширшки не менш як 700 мм, завглибшки — 600-800 мм; стілець обо­в'язково має бути з вертикальною спинкою. Ноги користу­вача комп'ютера не повинні згинатися більш як на 90°, під столом має вистачати місця для вільного їх розміщення. Ви­соту стола зі стільцем слід добирати таким чином, щоб на­півзігнуті руки (наприклад, коли вони лежать на клавіатурі) спиралися або на стіл, або на підлікотник крісла. Хребет при цьому має бути прямим (неприродно нахилений стан хребта порушує легеневе дихання та кровообіг черевної порожни­ни). Варто спочатку в ігровій формі навчити дітей правиль­но сидіти за комп'ютером, утримуючи найбільш природну позу, а вже потім дозволяти їм працювати на ньому.

360

Дошкільник і комп'ютер

—— _ ——

Робоче місце дитини слід підгутувати так, щоб їй було зручно працювати з комп'ютером. Для цього треба переві­рити розташування клавіатури і маніпулятора "миші" (чи не потребує робота з ними зайвого навантаження на різні гру­пи м'язів, зайвих рухів). Монітор розміщують так, щоб ек­ран був на 10-15° нижче від горизонтальної лінії погляду очей. Відстань від очей дитини до екрана має дорівнювати 40-80 см залежно від висоти символів на екрані.

При організації робочого місця дитини особливу увагу слід звернути на розмір та якість роботи "миші" як основно­го знаряддя, яким користується дитина. Неточна робота цього пристрою призводить до невідповідності переміщення вказівника на екрані рухам руки дитини, що дратує і викли­кає швидку втому. Не рекомендується використовувати "миші" старих моделей. Розмір "миші" має відповідати роз­міру руки дитини.

Проведення ігор і занять з використанням комп'ютерної технології в умовах дошкільного навчального закладу пе­редбачає організацію комп'ютерно-ігрового комплексу, до складу якого входять комп'ютерна зала (кімната), ігрова за­ла та зала релаксації.

У комп'ютерній залі (світлому, добре провітреному при­міщенні) розміщують комп'ютери. За санітарними нормами комп'ютери (монітори-екрани) встановлюються на відстані, не меншій за 1,2 м один від одного і не ближче, ніж 0,8 м від батарей опалювання. Загальне освітлення робочих місць у комп'ютерній залі має підтримуватись у межах 300-500 люкс. Норма площі на один комп'ютер становить не менше 6 кв. м. Не можна встановлювати екрани комп'ютерів навпроти вікон. Природне світло має падати збоку, а штуч­не — згори. На вікнах мають бути штори або жалюзі. У комп'ютерній залі слід підтримувати певний рівень вологос­ті повітря. Не можна допускати перевищення норм показни­ків електростатичності у приміщенні, захаращувати його сторонніми меблями, іграшками (особливо м'якими). Що­дня слід проводити вологе прибирання приміщення.

Робоче місце педагога оснащується комп'ютером такого самого типу, що й на дитячих робочих місцях, принтером

361

Частина друга

для чорно-білого та кольорового роздруковування методич­них матеріалів та дитячих робіт.

Зала релаксації — своєрідна оаза природи, де розміщено квіти, акваріуми з рибками, клітки з декоративними птахами тощо. Тут діти та педагог відпочивають, емоційно розванта­жуються, виконують гімнастику для втомлених очей. Ігро­вий релаксаційний простір комп'ютерно-ігрового комплексу можна використовувати також для ігор та занять природни­чого циклу в звичному розпорядку дня.

Особлива увага приділяється дотриманню старшими до­шкільниками правил техніки безпеки. З цією метою склада­ється простий перелік правил користування комп'ютером, обов'язковий для всіх, і з використанням казкових персона­жів обігрується кожне з них та всі разом.

Під час роботи дошкільника на комп'ютері загальне освітлення кімнати має наближатися до світіння монітора. Важливо стежити, щоб на екрані не було бліків від вікон або освітлювальних приладів (щоб дитині не доводилося весь час крутити головою, аби розглянути зображення на різних ділянках монітора). По закінченні варто провести комплекс фізичних вправ для профілактики зорової та статичної втоми. Це вправи з тренування акомодації (найпростіша вправа — нанести на віконну шибку кружечок діаметром 5-7 мм: дитина протягом кількох хвилин переводить погляд із кружечка — відстань його від очей приблизно 25-30 см — на віддалений предмет за вікном і знову — на кружечок). Для дітей із порушенням зору показання до занять із ком­п'ютером установлює офтальмолог.

Вразливе місце при роботі дошкільника на комп'ютері — порушення постави, це теж постійно має бути в полі зору педагога. Доцільно проводити профілактику порушень по­стави: розпочинати й закінчувати роботу з комп'ютером не­величким комплексом фізичних вправ, які запобігають роз­виткові сколіозу та інших захворювань опорно-рухової сис­теми. Для цього варто ознайомитися з існуючими комплек­сами вправ для зняття статичної втоми та профілактики по­рушень постави й скласти власний комплекс вправ, в якому враховуватимуться індивідуальні особливості вихованців.

362

Дошкільник і комп'ютер

Робота з "мишею" потребує дуже точних рухів, в яких варто вправляти дитину. Щоб вона не так швидко втомлю­валася від цієї роботи, треба виважено поставитися до скла­дності пропонованих їй ігрових та навчальних завдань.

Плануючи ігри та заняття з комп'ютером, слід урахову­вати багатофункціональність комп'ютерних програм. Вони допомагають дошкільникові здійснювати режисерську гру, стимулюють креативні здібності, гнучкість мислення, на­вчають грамоти, конструювання, математики, іноземної мо­ви тощо. За допомогою навчально-розвивальних програм старший дошкільник зможе збагатити свої уявлення і про навколишній світ, і про власне "Я".

Формування навичок роботи з комп'ютером — складний і тривалий процес. Тож цілком імовірно, що виникатимуть проблеми, пов'язані з формуванням неправильних дій, форм поведінки, навичок роботи з програмами тощо, які потім майже неможливо скоригувати. Доцільніше упередити їх, аніж потім перевчати дитину. Тож варто використовувати позитивні оцінки, хвалити за правильно виконані дії, спону­кати дітей повторювати їх, радіти своїм успіхам.

Ігри та заняття з використанням комп'ютерних техноло­гій проводяться відповідно до загального плану освітньої роботи з дітьми у дошкільному закладі. Плануючи цю робо­ту, важливо враховувати, що навчальні комп'ютерні програ­ми є своєрідними дидактичними іграми з математичним, мовленнєвим, природничим, людинознавчим змістом, які допомагають ознайомлюватися з довкіллям, конструювати, експериментувати, зображувати тощо. Тому в повсякденній практиці варто поєднувати звичайні та комп'ютерні ігри, які взаємозбагачують одна одну. Підкреслимо: фронтальні та змагальні методи роботи тут неприпустимі.

Вікова специфіка потребує індивідуальної форми органі­зації роботи дошкільника за комп'ютером. Вона будується як співпраця дорослого і дитини, що дає змогу користува-чеві-дошкільнику, з одного боку, почуватися самостійним, а з другого — відчувати підтримку дорослого. Важливо, щоб педагог та його вихованці ставилися до комп'ютера як до пі­знавального, навчального інструмента, а не як до іграшки

363

Частина друга

або полігона ігор. У ході роботи з ним варто виховувати ін­телектуальні, вольові та емоційні якості особистості, куль­тивувати звичку до свідомої та сумлінної праці, вправляти в умінні долати труднощі, переживати радість пізнання та до­сягнення успіху. Доцільно надавати старшим дошкільникам право вибору, створювати умови для самостійної поведінки та творчої ініціативи, підтримувати їхнє прагнення експери­ментувати за доброзичливої та компетентної співучасті дорослих.

■ 364

Іноземна мова з дошкільного віку

ІНОЗЕМНА МОВА З ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Другу мову дитина може вивчати в сім'ї та в навчаль­ному закладі. За умови, що процес навчання ґрунтувати­меться на науково обґрунтованому підході, сприятиме соці­алізації дошкільника, формуванню його особистісної куль­тури через ознайомлення з мовою та культурою іншого на­роду, розвиватиме психічні процеси.

Особливості оволодіння дошкільником іноземною мо­вою пов'язані з безпосередністю дитячого сприймання, відкритістю для спілкування, спонтанністю набуття нових знань. Дитина цього віку особливо сприйнятлива до фоне­тики та інтонації мовлення. Вік від народження до шести (семи) років життя — сензитивний період для мовленнєво­го розвитку особистості. Вивчення іноземної мови не лише розвиває індивідуальні мовленнєві здібності дитини, а й створює передумови для вивчення нею в майбутньому ін­ших мов, спрощує їй життя в багатонаціональній державі та світі, виховує толерантне ставлення до носіїв іншої культури та мови.

Час початку навчання другої мови зумовлюється: середо­вищем, в якому виховується дитина (сім'я, дошкільний або позашкільний заклад); особливостями її розвитку (відсутніс­тю - наявністю відхилень); мовною ситуацією в сім'ї (яка мова рідна, чи володіє хтось із членів родини іноземною мо­вою); функціонування цієї мови в соціумі; взаємодією рід­ної та другої мов; можливістю забезпечити педагогічне ке­рівництво формуванням двомовності. З урахуванням цих чинників навчання другої мови можна починати:

з народження, якщо хтось із батьків чи рідних є носієм другої мови (добре знає) і під час навчання дотримуються принципу "одна особа — одна мова" (постійно розмовляють

із дитиною цією мовою, не переходячи на іншу; няня (гу­вернантка) є носієм іноземної мови і, спілкуючись із дити­ною, дотримується принципу "одна особа — одна мова"; 365

Частина друга

няня (гувернантка) дитини не є носієм мови, але має відпо­відну педагогічну освіту;

з трьох років: у сім'ї силами запрошеного вчителя чи гу­вернантки; у групі дошкільного або позашкільного закладу силами педагога. Дитина четвертого року життя здатна сприймати спілкування з носієм іноземної мови, поступово привчатися відповідати йому цією мовою. Найдоцільніши­ми є прості мовленнєві ігри, основою яких є ігрові вправи: сенсо-моторні, тактильні, спрямовані на контакт учасників одне з одним, пов'язані з рухами тіла (пальчикові). Діти охоче виконують однакові спільні дії, рухаються разом із дорослим, розігрують пантоміму, промовляють хором. Ди­тина п 'ятого року життя усвідомлює, що іноземна мова від­різняється від рідної, і бере участь у складніших за попе­редні іграх, сприймає пояснення рідною мовою іншомовних ситуацій, засвоює ігрові правила. Вона добре почувається в уявних ситуаціях, режисованих іграх та в іграх-драматиза-ціях, обмінюється простими репліками з однолітками іно­земною мовою. Оцінює мовленнєву поведінку інших, порів­нює власні висловлювання з репліками інших, використовує засвоєні слова, досить легко сприймає послідовність реплік. Водночас дитині п'ятого року життя складно виділяти та окремо використовувати фрагменти усного мовлення як самостійного висловлювання. Вона охоче ознайомлюється з новими для неї святами, звичаями, традиціями, кухнею, одя­гом, персонажами казок;

у старшому дошкільному віці: дитина шостого-сьомого років життя здатна поставитися до іноземної мови як до предмета вивчення — запитує про неї, в рольовій грі харак­теризує персонаж, планує свої дії, індивідуалізує власні реп­ліки, комбінує елементи, зіставляє рідну мову з іноземною. За сприятливих умов текст монологу старшого дошкільника може складатися з 10 речень, у діалозі він здатний підтрима­ти бесіду десь з 20 реплік.

Починати навчати вихованця іноземної мови в групі до­шкільного закладу разом з іншими дітьми можна за умови сформованості в нього норм та вмінь рідного мовлення; го­товності до цього виду діяльності. За відсутності показань з

366

Іноземна мова з дошкільного віку

однієї або кількох із зазначених умов початок навчання іно-

земної мови доцільно відкласти на потім. Водночас це не слід розцінювати як обмеження чи позбавлення дитини пев­них прав, оскільки продиктоване турботою про її здоров'я та розвиток. Особливо виважено слід поставитися до рішення навчати іноземної мови дитину, молодшу п'яти років. Педагог має пояснити батькам: хоча навчання й ґрунтується на ігрових методах і позитивно емоційно забарвлене, воно може стати для молодшого дошкільника джерелом труднощів, а в разі послабленого здоров'я — викликати в нього втому.

Розпочинати вивчення іноземної мови в ДНЗ в умовах штучного білінгвізму доцільно з п'яти років. Однак і в цьому разі педагог враховує індивідуальні особливості дітей і, якщо треба, може порадити батькам не поспішати з по­чатком навчання сина чи доньки іноземної мови. Важливо, щоб вивчення нової мови було для них цікавим, радісним процесом.

Мета навчання: сприяти повноцінному й різнобічному розвиткові дошкільника; виховувати його почуття, волю, інтелект; вправляти в моральній поведінці; створювати сприятливі умови для оволодіння основами іншомовного спілкування; збалансовувати розвивальні, виховні та на­вчальні цілі.

Завдання навчання: виховувати інтерес дошкільників до культури, традицій, звичаїв людей, які розмовляють іншою мовою; стимулювати розвиток навичок соціальної комуніка­ції; прищеплювати елементарні навички усного мовлення іноземною мовою (розуміти, говорити); сприяти набуттю дошкільником елементарних лінгвістичних знань; розвивати мовленнєві здібності; створювати умови для оволодіння первинною комунікацією іноземною мовою; формувати вміння досягати комунікативної мети за умови обмеженого володіння другою мовою; залучати мовленнєвий досвід спі­лкування дошкільників рідною мовою для перенесення його на спілкування іноземною мовою і навпаки; виховувати по­зитивні риси характеру, моральні якості, елементарну куль­туру спілкування; формувати ціннісне ставлення до іншо-

367

Частина друга

мовного довкілля, відкритість для контактів, толерантність до несхожої культури, повагу до її носіїв, неприйняття забо­бонів, стереотипів, дискримінації.

Зміст навчання. Навчальний матеріал включає такі ком­поненти: сфери життєдіяльності; мовленнєву, мовну та соці-окультурну компетентність; результати навчально-виховної роботи. Реалізація системного підходу до розвитку дошкіль­ника, навчання іноземної мови передбачає збагачення його словника з кожної з чотирьох основних сфер життєдіяльнос­ті ("Природа", "Культура", "Люди" і "Я Сам"). Це сприяти­ме формуванню в дитини цілісної картини світу, що важ­ливо для особистісного зростання, становлення обрисів її світогляду.

Формування мовленнєвої компетентності визначається: переліком основних мовленнєвих функцій, які потребують опрацювання; зразками мовлення (моделями), які обирають­ся з урахуванням потреб спілкування дітей у грі. Мовленнє­ві функції: привітатися, попрощатися; відрекомендуватися, розповісти про себе; розпитати про вік, місце проживання; розповісти про сім'ю; назвати особу, предмет; дати коман­ду, виконати команду іншого; попросити щось дати або ви­конати; висловити подяку; описати когось/щось; висловити своє ставлення, запитати про ставлення до чогось; надати інформацію у межах теми спілкування.

Мовленнєва компетентність дошкільників формується в процесі засвоєння мовленнєвих зразків. Не варто пропону­вати дітям окремі теми з граматики, лексики чи фонетики. Основи лексичної, граматичної, фонетичної компетентності формуються в процесі роботи зі зразками мовлення.

Завдання соціокультурної компетентності обмежують­ся опрацюванням норм поведінки, правил етикету, загально­прийнятих в Україні та в інших країнах, вивченням ігор, пісень, інших форм дитячого фольклору країни, мова якої вивчається.

Розподіл змісту програмового матеріалу на складові — тематика (сфери) спілкування, мовна (фонетична, лексична, граматична), мовленнєва та соціокультурна компетентність — досить умовний. Пропонована деталізація змісту орієн-

368

Іноземна мова з дошкільного віку

товна і не нав'язує педагогам жорстко унормованого матері­алу, не регламентує мовленнєві явища, обов'язкові для засвоєння дітьми. Пропонований у Програмі орієнтовний зміст зумовлений інтересами дітей дошкільного віку, необ­хідністю забезпечити ігровий характер їхньої навчальної ді­яльності, розвинути здатність до елементарного іншомов­ного спілкування. Плануючи систему занять на навчальний рік, педагог може самостійно визначати послідовність ви­вчення тем, доповнювати чи змінювати систему функцій спілкування, зразків мовлення, використовувати дидактичні матеріали, які є в його розпорядженні. Формування основ іншомовної комунікативної компетентності здійснюється за основними сферами життєдіяльності:

Сфери Теми спілкування

життєдіяльності

"Люди" Давайте познайомимося.

Моя сім'я

І "Природа" Тварини і птахи.

їжа. Овочі і фрукти.

Пори року

"Культура" Будинок. Меблі.

Одяг. Ігри

І "Я Сам" Тіло людини.

Робочий день

Організація життєдіяльності. Навчання дошкільників іноземної мови є, передусім, системою певним чином орга-I нізованої педагогом цільової ігрової діяльності, яка сприяє розвиткові особистості дитини, реалізації нею свого індиві­дуального досвіду, прояву особистісних якостей, необхід­них для засвоєння мінімізованого обсягу іншомовних знань та вмінь. Процес засвоєння іноземної мови спрямовується на задоволення особистісних, пізнавальних та ігрових по­треб у ході цікавого спілкування з дорослими та одноліт­ками. Навчання вважатиметься успішним за умови, що до­шкільник уміє відрізняти правильне від неправильного, са­мостійно контролювати свої дії, сприймати звучання слова через фонологічну систему рідної мови. Важливо форму-

369

Частина друга

вати в дитини іншомовний фонематичний слух, створювати для цього спеціальні ситуації.

Організовуючи життєдіяльність старших дошкільників, дорослі виходять з того, що розвивольна, виховна та навча­льна цілі є пріоритетними порівняно з практичною (а не навпаки, як цього прагнуть окремі педагоги, ставлячи перед вихованцями непосильні вимоги). Процес навчання інозем­ної мови є засобом соціалізації дитини, який допомагає роз­крити її особистісний потенціал та передбачає урахування індивідуальних якостей. Розв'язуючи проблему формування в старших дошкільників елементарної іншомовної комуні­кативної компетентності, дорослий розглядає практичну ме­ту як ідеальну, виходячи з розуміння того, що комунікатив­на компетентність особистості включає її мовленнєву, мов­ну та соціокультурну зрілість. Практична мета навчання іно­земної мови — набуття дітьми вмінь слухати та розмовляти, достатніми для того, щоб вступити у мовленнєвий контакт зі співрозмовником, долучитися до діалогу, отримати й пе­редати елементарну інформацію, пов'язану зі змістом спіл­кування, припинити його абощо, а не просто вимовити якусь фразу іноземною мовою.

Важливо вибудувати процес іншомовного спілкування з урахуванням психофізіологічних особливостей дошкільни­ків пам'яті, працездатності, втомлюваності, потреби в чер­гуванні різних видів діяльності тощо. Спілкування організо­вується таким чином, щоб дитина була безпосереднім його учасником. Мотивами спілкування іноземною мовою є ра­дість, задоволення, зацікавлення спільною діяльністю. Орга­нізаційні форми та вибір технології навчання тісно пов'язані з віком та місцем проведення занять. Педагог обирає форми та методи навчання. Якщо навчання проводить носій мови, він використовує щоденне спілкування та предметно-прак­тичну діяльність як засіб навчання другої мови; організовує спеціальні заняття з іноземної мови в ігровій формі; розпо­відає про традиції, культуру країни, мова якої вивчається; власним прикладом демонструє особливості мовленнєвої поведінки. Якщо дитина вивчає іноземну мову в родині чи в групі однолітків і педагог не є носієм цієї мови, він може

Іноземна мова з дошкільного віку

виконувати функції вихователя з правом навчання іноземної мови та вчителя.

В обох випадках педагог створює для дитини (дітей) штучне іншомовне середовище. Він організовує спеціальні заняття як особливу форму спілкування з вихованцями, специфічну ігрову діяльність; передбачає можливі помил­ки дітей у користуванні іншою мовою, прагне запобігти та виправити їх; інтегрує заняття з іноземної мови у повсяк­денне життя дітей, використовує та активізує їхні знання у різних видах та умовах діяльності (під час прийому їжі, на прогулянці, на заняттях із музики, малювання, хореогра­фії). Педагог є для дитини зразком рідної та іноземної мов і культур; джерелом лінгвістичних знань з рідної та іно­земної мов, взірцем для наслідування позитивних рис ха­рактеру. Він культивує у дітей позитивні емоції, оптимізм, віру у себе.

У ході навчання дошкільників іноземної мови важливо враховувати специфіку цього вікового періоду, його відмін­ності від молодшого шкільного віку, добирати відповідні форми, методи та прийоми організації мовленнєвої діяль­ності. Для успішної організації процесу навчання іноземної мови не варто применшувати значення його мотивації. Пе­дагог виходить із розуміння, що існують комунікативна (ба­жання спілкуватися іноземною мовою), лінгвопізнавальна (позитивне ставлення до оволодіння мовним матеріалом) та інструментальна (позитивне сприймання форм і методів навчальної діяльності) мотивації. Важливо вплести ці моти­ви в контекст ігрової діяльності як провідної.

Щоб заняття з іноземної мови було цікавим, захопливим, бажаним, його варто проводити у формі дидактичної або сюжетно-рольової гри. Довільне запам'ятовування та до­вільна імітація поза ігровим контекстом недоцільні, оскіль­ки не відповідають віковим особливостям дошкільника. Ігрове комунікативне спрямування заняття допомагає мимо­вільно запам'ятовувати, осмислювати іншомовний матеріал, вправлятись у вимові звуків та вживанні іншомовних слів і фраз. Побудова заняття в ігровій формі допомагає розв'язу­вати завдання спілкування засобами іншої мови.

371

■

Частина друга

Вивчення іноземної мови вимагає від дошкільника осо­бистої дії. Заняття будується як ігрове спілкування дорос­лого з дитиною, дитини — з однолітками й не передбачає виконання комплексу різних мовленнєвих вправ. Його мета — сприяти розвиткові та вихованню дитини, реалізації нею особистого досвіду, формуванню якостей, необхідних для засвоєння мінімізованого обсягу знань та вмінь.

Вживання рідної мови на заняттях обов'язкове: саме рід­ною мовою організовується ігрова діяльність, пояснюються завдання та способи їх виконання. Лише, коли всі діти розу­мітимуть та адекватно реагуватимуть на прості звертання, вказівки, розпорядження, прохання іноземною мовою, мож­на обмежити вживання рідної мови. Ігрові ситуації моделю­ють дитяче спілкування, аналогічне спілкуванню рідною мовою, поєднують мовленнєві та немовленнєві дії, вербаль­не та невербальне спілкування, візуальне та звукове подання інформації, використання іншомовних соціокультурних джерел, адресованих дітям (пісні, вірші, ігри, інші види фольклору та авторські тексти).

Час проведення занять визначає педагог. Вихователь із правом навчання іноземної мови сам обирає зручний для за­няття час, розподіляючи групу на підгрупи. З однією підгру­пою заняття можна проводити зранку, з другою — після денного відпочинку, а наступного разу — навпаки. Якщо за­няття проводить педагог-учитель, тоді складається спеціаль­ний графік залежно від кількості підгруп дошкільників.

Кількість занять на тиждень залежить від умов, в яких організовано навчання. Оптимальний варіант — чотири за­няття протягом тижня, принаймні не менше двох. Трива­лість заняття залежить від вікової групи і становить всеред-ньому 20 хв. За умови проведення чотирьох занять варто відмовитися від системи однотипних комплексних занять на користь запровадження циклів занять за типом домінуючої навчальної діяльності. За такої організації навчальний про­цес не розпадається на окремі заняття, на яких опрацьову­ється новий програмний матеріал, а становить чітку низку взаємопов'язаних циклів-тем. Кожний цикл підпорядкова­ний вивченню певної розмовної теми, мовного та мовленнє-

372

Іноземна мова з дошкільного віку

вого матеріалу. Якщо цикл триває місяць, його варто поді­лити на чотири піддикли, кожний із яких триває тиждень. У підциклі виділяють чотири заняття, на першому з яких вво­диться новий матеріал, на інших — відпрацьовується прак­тика спілкування з використанням нових слів.

В умовах штучного білінгвізму найкраще розвиваються здібності дітей до вивчення іноземної мови у групі одноліт­ків. Працюючи з однією дитиною чи групою дітей, педагог використовує спеціальні настільні ігри, іграшки та інші ди­дактичні матеріали, які допомагають краще опанувати другу мову. Головне у навчанні дошкільників — розвиток та збе­реження їхнього психічного та фізичного здоров'я, вихован­ня позитивного ставлення до культури, відмінної від укра­їнської.

Результатами навчально-виховної роботи є нові якості особистості, її англомовна (або інша) комунікативна ком­петентність, вміння аудіювати та розмовляти. Добре, якщо дитина проявляє інтерес до вивчення іноземної мови, ви­конує ігрові вправи, сприймає звертання педагога та дітей іноземною мовою, реагує на почуте, здебільшого розуміє кожне окреме висловлювання, що відповідає змістові Програми.

Для визначення міри сформованості навичок та вмінь до­шкільника, пов'язаних з іноземною мовою, педагог застосо­вує різні види контролю. Вікові особливості дітей дошкіль­ного віку та підготовчий характер навчання визначають спе­цифіку контролю та оцінювання їхніх досягнень та їх від­мінність від здійснюваних на етапі молодшого шкільного віку. З огляду на емоційність, вразливість дошкільнят, їх не­здатність до тривалого напруження, несміливість, будь-які виправлення мовленнєвих помилок педагог здійснює в ко­ректній формі. Під час виконання дітьми вправ він повто­рює звук, слово, фразу, в яких зроблено помилку, не привер­таючи до неї увагу дитини та інших. Варто схвалювати що­найменші намагання дошкільника проявити активність, долучитися до ігор, виконати ту чи іншу вправу. Якщо по­милку не вдається виправити на занятті, бажано це зробити під час індивідуальної роботи. Працюючи з вихованцями

373

Частина друга

педагог використовує ігрові прийоми, веселі порівняння, орієнтується на стан та настрій дітей.

Педагог не виставляє дітям оцінок на зразок шкільних балів, а лише фіксує динаміку їх просування шляхом засво­єння іноземної мови. Він добре орієнтується в особливостях сприйняття ними навчального матеріалу, у виконанні ігро­вих вправ та завдань, сформованості певних умінь, у про­явах базових особистісних якостей тощо. Дорослий усвідом­лює: досягнення різних дошкільників можуть істотно різни­тися, що залежить від об'єктивних та суб'єктивних чинни­ків. Тож він, не порівнюючи дітей між собою, позитивно оцінює доробок кожної конкретної дитини.

Педагог залучає дошкільників до участі в підготовці та проведенні іншомовного підсумкового свята для батьків та однолітків. Природно, частина дітей починає проявляти ак­тивність лише через кілька місяців від початку занять з іно­земної мови, а дехто — навіть наприкінці року. Позитивні зміни відбуваються завдяки особистим зусиллям дошкіль­ника, його зрослим можливостям та гуманізуючим впливам дорослого.

Програма навчання іноземної мови не обмежує автоном­ності та творчості дорослого (батька, педагога), передбачає його права на варіативний добір та розподіл навчального матеріалу, на використання різних форм роботи, технологій (виховних та навчальних), засобів організації діяльності з дітьми різного віку та індивідуального досвіду.

Оцінюючи вміння дошкільника з аудіювання, педагог орі­єнтується на такий їх набір як на оптимальний:

• розуміє ключові слова у вивчених лексично-граматич­них структурах (зразках мовлення);

• впізнає вивчені загальновживані слова з кожної сфери (теми) спілкування;

• розуміє та реагує на загальновживані у діалогічному спілкуванні фрази;

• розуміє та адекватно реагує на запитання, які вимага­ють відповіді "так/ні", або іншої нескладної відповіді;

• реагує на репліки педагога та дітей;

374

Іноземна мова з дошкільного віку

• сприймає розповідь педагога з 2-5 речень обсягом три- чотири слова кожне, яка супроводжується наочністю або відеозаписом;

• розуміє вивчені пісеньки і віршики. Важливими показниками мовленнєвих умінь є: у монологічному мовленні:

• здатність відрекомендувати себе, повідомити про свій вік, місце проживання, назвати членів родини;

• дати наказ, команду;

• доречно вживати найбільш уживані лексично-грама­тичні структури (зразки мовлення);

• називати й демонструвати предмети, називати ознаки, числа;

• будувати фразу з трьох-чотирьох слів за зразком мов­лення, потрібну для спілкування;

у діалогічному мовленні:

• звертатися із запитанням, проханням, давати команду (наказ) з теми спілкування;

• відповідати на них, використовуючи зразки мовлення;

• реагувати реплікою на запитання, команду (наказ), прохання, звертання педагога, іншої дитини (дорос­лого);

• вести діалог-розпитування (одна, дві репліки);

• виконувати на прохання пісеньки, віршики, лічилки;

• використовувати у мовленні жести, міміку, демонстра­цію (показ).

Оцінюючи наявні у старшого дошкільника вміння слуха­ти та говорити, дорослий насамперед виходить з того, яких особистих зусиль вони йому коштували (були оптимальни­ми, недостатніми чи надмірними, виснажливими), адже фізичне та психологічне благополуччя дитини — найважли­віший показник її повноцінного мовленнєвого розвитку.

375

Частина друга ____^_„

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І

РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ

РАННІЙ ВІК

Вправи в основних рухах

Ходьба. Ходьба "зграйкою" у звичайному темпі, задано­му напрямі, по колу, змінюючи напрям, обминаючи предме­ти; парами по колу, тримаючись за руки; приставними кро­ками вперед, у сторони. Використовувати імітаційні види ходьби (як курочка, слоник, конячки, курчата, мишенята, лисички). Заохочувати дітей переходити від ходьби до бігу.

Вправи з рівноваги. Ходьба по доріжці, дошці, покладе­ній на підлогу. Згодом — по похилій дошці (ширина — 25 см, довжина — 1,5-2 м), край якої піднято на 10-15 см та перекинутому догори дном ящика (50x50), сходити вниз. Переступати через перешкоди: кубики, палицю або шнур, підніматися на горбочки.

Вправи з бігу. Біг зграйкою у заданому напрямі до 10 м, до означеного предмета й від нього, в різних напрямах, не наштовхуючись один на одного, наздоганяти предмети, що котяться. Біг у колоні невеликими групами та всією групою, по доріжці завширшки 35-25 см, з предметами (ляльки, стрічки). Бігати в середньому (15-20 с.) та повільному (30-50 с.) темпі.

Вправи з повзання та лазіння. Перелізання через колоду, лаву. Повзання на колінах та кистях рук у різних напрямах, до предмета на відстані 4-5 м, по доріжці між двома пара­лельними лініями (як жучки, собачки, кішечки, ведмедики зі звуковимовою). Підлізання під мотузку, дугу заввишки 30-40 см, пролізання в обруч. Лазіння по драбинці (до 1-1,5 м) приставним кроком, похилій дошці, гімнастичній стінці.

Вправи з кочення, кидання, ловіння. Скочування м'яча, кульки по похилій площині. Кочення м'яча двома та однією рукою з положення сидячи чи стоячи, один одному на відстані

376

Забезпечення рухово)' активності

1-1,5 м. Прокочування м'яча під дугою на відстань до 1 м по доріжці, дошці, покладеній на підлогу, збивання предметів (ку­бики, кеглі). Кидання маленького м'яча однією рукою на даль-(ність, через мотузку на рівні грудей, голови, а згодом вище го­лови дитини; кидання великого м'яча вперед двома руками знизу, від грудей, з-за голови; кидання м'яча дорослому та ловіння його (на відстані до 1 м). Кидання предметів правою та лівою рукою в горизонтальну ціль, великого м'яча обома руками знизу в горизонтальну ціль, маленького — у верти­кальну, розміщену на рівні очей дитини, з відстані 1-1,5 м.

Вправи зі стрибків. Підстрибування на місці на обох но­гах, з пересуванням уперед та діставанням до предметів, роз­міщених на рівні піднятої руки дитини, а згодом — на 10 см вище. Перестрибування через лінію, мотузку, палицю, що ле­жить на підлозі, дві паралельні лінії (відстань 15-30 см). Стрибки в довжину з місця, відштовхуючись двома ногами. Зістрибування з предметів висотою 10-15 см (куб, лава).

Загальнорозвивальні вправи

Вправи для рук і плечового пояса. Піднімати руки вперед, угору, в сторони, опускати вниз, згинати й розгинати перед грудьми, розводити їх у сторони, відводити назад за спину. Плескати в долоні перед собою, над головою. Розмахувати руками вперед-назад (з положення руки вниз), виконувати махи над головою і перед собою. Стискати й розпрямляти пальці рук.

Вправи для ніг. Ходити на місці, вперед, в сторони, назад. Присідати, тримаючись за опору. Згинати й розгинати одну ногу в коліні, стоячи на другій. Підніматися на носки, вистав­ляти ногу вперед на п'ятку, ворушити пальцями, згинати й розгинати стопи, ритмічно присідати й випрямляти ноги.

Вправи для тулуба. Сидячи на підлозі й повертаючи ту­луб праворуч і ліворуч, передавати предмет; стоячи, нахиля­ти тулуб уперед, у сторони, випрямляти, робити повороти вправо, вліво. Лежачи на спині, піднімати й опускати ноги та рухати водночас руками і ногами. Стоячи на колінах, сідати на п'ятки і підніматися. У положенні лежачи, перевер­татись зі спини на бік, на живіт.

377

Частина друга

Шикування та перешиковування. Шикуватися у коло під­групами та всією групою, тримаючись за руки, в колону один за одним, у пари.

МОЛОДШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВИС

Вправи з основних рухів

Ходьба. Дорослий залучає дітей до ходьби: з високим підніманням колін; на зовнішній та внутрішній сторонах стопи; на носках, п'ятах, малими та широкими кроками, "змійкою" між предметами (кубиками, кеглями, м'ячами) з різним положенням рук (на поясі, в сторони, за спиною), приставним кроком лівим і правим боками з рухами рук (плеск над головою, перед грудьми, за спиною), яка чергу­ється зі стрибками; у колоні, зі зміною темпу та ведучого.

Біг. Дорослий спонукає дітей наздоганяти предмети, що котяться, пробігати між двома лініями (відстань між ними 25-30 см), бігати в середньому темпі 15-20 с, у повільному темпі — до 40-50 с; бігати на носках, високо піднімаючи коліна, широким кроком; у колоні і парами, у різних напря­мах: по колу, в колоні змійкою, між предметами, з ловінням і вивертанням; 50-60 м із середньою швидкістю у чергуван­ні (три-чотири рази) з ходьбою (півдистанції — ходьба), на 10 м — з максимальною швидкістю за 3,4-3,7 с; 20 м — за 5,4-6 с; 30 м — за 8,5-9,5 с (наприкінці навчального року); човниковий біг тричі по 5-8 м. Вправляє в умінні пробігати швидко 10 м з двома-трьома перервами, повільно до 300 м по пересіченій місцевості.

Стрибки. Батьки і педагоги залучають дітей до стриб­ків на місці, з просуванням уперед (2-3 м), через лінії, не­високі предмети, на правій та лівій нозі на місці; на двох ногах з поворотами навколо себе на 90° за один стрибок; через чотири-шість мотузок (відстань між ними близько 50 см); у довжину з місця (відстань 70-80 см); з висоти 10-30 см; із короткою скакалкою (16-20 стрибків). Навча­ють стрибати вгору, намагаючись торкнутись обома рука­ми предмета, підвішеного на 10-12 см вище від піднятих угору рук.

378

Забезпечення рухової активності

Кочення, кидання. Дорослий спонукає дітей: підкидати м'яч угору й ловити його обома руками (3-6 разів підряд); ударяти м'ячем об землю (підлогу) й ловити його; проко­чувати м'ячі, кульки, обручі між предметами, у "ворітця" (ширина 50-40 см) з відстані 2-2,5 м. Вправляє в переки­данні маленьких м'ячів однією, двома руками через мотуз­ку (з відстані 1,5-2,5 м), підвішену на рівні голови дітей; кидати м'яч одне одному обома руками знизу, від грудей та з-за голови і ловити його (відстань 1,5-2 м); кидати тор­бинки з піском, м'ячі в горизонтальну ціль (ящик, кошик), у вертикальну ціль (щит, дерево) з відстані 1,5-3 м; кидати м'яч, торбинку з піском (маса 100 г), шишки правою та лі­вою руками на дальність (наприкінці року відстань не менш як 3,5-6,5 м).

Повзання, лазіння. Дітей зацікавлюють повзанням по підлозі в упорі стоячи на колінах та кистях рук на відстані 4-Ю м прямо та змійкою; підлізанням під перешкоди завви­шки 30-40 см. Заохочувати повзати по гімнастичній лаві, лежачи на животі та підтягуючись руками; пролізати в об­руч діаметром 60-50 см правим, лівим боком та прямо; пе­релізати через колоду (лаву). Вправляють у лазінні по гім­настичній стінці, парканчику, похилій драбинці заввишки до 2 м та спусканні униз у зручний для дитини спосіб, зго­дом у переході в однойменний спосіб; переході з одного прольоту гімнастичної стінки на інший приставним кроком ліворуч і праворуч.

Рівновага. Ходьба по прямій доріжці (ширина 20-15 см, довжина 4-5 м), звивистій доріжці, ребристій дошці, мотуз­ку, по колу та зигзагоподібно (завдовжки 10 м), дошці (ши­рина 25-15 см), піднятій одним кінцем від підлоги на висоту 15.-35 см; по гімнастичній лаві, колоді прямо, боком, при­ставним кроком, з рухами рук (уперед, в сторони) та пере­ступанням через предмети (кубики, м'ячі); ходьбу з торбин­кою масою 300 г на голові, руки в сторони, на поясі. Дорос­лі заохочують дітей підніматися на куб (висота 25 см), лаву, постояти на них, розвівши руки в сторони, зійти; утримува­ти рівновагу, стоячи на носках, руки вгору; утримувати рів­новагу на одній нозі, піднявши другу вперед або в сторону,

_І ³⁷⁹ _і

Частина друга

руки на поясі; крутитися в обидва боки, руки на поясі, у сто­рони, робити перекати з п'яток на носки і навпаки, стоячи серединою ступні на гімнастичній палиці; самостійно ковза­тися на крижаних доріжках.

Загальнорозвивольні вправи

Вправи для рук, плечового пояса і тулуба виконуються з різних вихідних положень: стоячи (ступні ніг трохи розстав­лені й паралельні), сидячи та лежачи на підлозі. Більшість загальнорозвивальних вправ мають імітаційний характер. Доцільно використовувати вправи з предметами (кубики, стрічки, м'ячі). Варто стежити за тим, щоб діти дотримува­лися певних інтервалів під час руху в різних шикуваннях, не відставали від тих, хто стоїть попереду.

Вправи для рук і плечового пояса. Піднімати руки вперед, угору, в сторони; відводити руки назад, за спину; розмаху­вати руками вперед - назад, вниз - угору, виконувати махи руками над головою і перед собою, поперемінно піднімати руки вгору - вперед, відводити ривком назад; робити колові рухи зігнутими в ліктях руками; піднімати та опускати зі­гнуті руки; ставити руки перед грудьми; закладати кисть за голову і розводити лікті; стискати і розтискати кисті, обер­тати їх, зводити і розводити пальці, витягувати їх у поло­женнях руки в сторони.

Вправи для тулуба. Дорослий навчає дитину виконувати повороти праворуч - ліворуч, виконуючи махи руками (впе­ред, у сторони), нахиляти тулуб уперед, у сторони, тримаю­чи руки на поясі, за головою, за спиною (у замку); стоячи на колінах, сідати на п'ятки і підніматися; лежачи на животі, піднімати ноги і руки; перевертатися з боку на бік; робити стійку — ноги разом (нарізно), нахилятися уперед, діставати пальцями пальці ніг, класти і піднімати з підлоги предмети; прокочувати навколо себе м'яч з вихідного положення сидя­чи на підлозі і стоячи на колінах; піднімати обидві ноги над підлогою в упорі сидячи, руки позаду; згинати і випрям­ляти, опускати їх на підлогу; в упорі, стоячи на колінах, прогинати і вигинати спину, по черзі піднімати руки; пере­вертатися в різні способи: зі спини на живіт з витягнутими

380

Забезпечення рухової активності

руками: вперед, угору, в сторони; піднімати витягнуті впе­ред руки, плечі й голову із положення лежачи на животі.

Вправи для ніг. Кроки вперед, у сторони, назад; згинати і розгинати одну ногу в коліні, стоячи на другій; підніматися на носки, виставляти ногу вперед на п'ятку; ворушити паль­цями ніг; піднімати пальцями ніг мотузок, захоплювати ступнями ніг і перекладати з місця на місце предмети із ви­хідного положення сидячи; переступати приставним кроком І убік; підніматися на носки і стояти; виставляти по черзі но­ги вперед на п'ятку, потім — на носок, притупувати; присі­дати, напівприсідати з опорою і без неї. Танцювальні вправи. Дорослий навчає молодшого до­шкільника виконувати крок галопу; рухатися парами по ко­лу у танцях та хороводах; виконувати рухи відповідно до характеру мелодії і змісту пісні.

Вправи з шикування та перешиковування. Шикуватися в коло невеличкими і великою групами, у пари, шеренгу; пе­решиковуватись у ланки; повертатися праворуч, ліворуч, кругом.

Вправи спортивного характеру

Катання на санках: діти катають удвох-втрьох одного, спускаються з невисокої гірки по одному, гальмують під час спуску п'ятками ніг, руками натягують шнур, злегка нахи­лившись назад; грають в ігри: "Санний потяг"; "Навколо санчат — стрибунці"; "Веселі трійки".

Ходьба на лижах: ходять на лижах поперемінним ковз­ним кроком один за одним; виконують поворот переступан­ням на місці, вправо і вліво, кругом в обидві сторони; підні­маються на гірку, ступаючим кроком, напівялинкою; спус­каються з гірки; самостійно беруть і ставлять лижі на місце; знімають і надягають лижі, переносять їх під рукою; прохо­дять на лижах 800-1200 м.

Ігри: "Ширше крок", "Ворітця", "Хто далі проїде?", "Пройди і не зачепи", "Карусель у лісі".

Катання на велосипеді: катаються на триколісному і дво­колісному велосипеді по прямій, по колу; роблять повороти праворуч, ліворуч.

381

Частина друга

Підготовка до плавання (проводиться, якщо є відповідні умови): молодший дошкільник грається і плескається на мілководді; сидячи на мілководді, виконує рухи ногами вгору — вниз; ходить по дну на руках вперед і назад (ноги випрямлені); присідаючи, занурюється у воду до підборіддя, до очей; опускає у воду все обличчя; дме на воду, утворю­ючи хвилі; занурюється у воду з головою; плаває в будь-який зручний для неї спосіб; бере участь в іграх: "Гой­далка", "Катання на кругах", "Покажи п'ятки", "Чапля", "Каруселі", "Брід", "Бігом за м'ячем".

Пішохідні переходи. Молодший дошкільник може в при­родному для нього темпі в два переходи (по 20-25 хв), з активним відпочинком між ними здійснити разом з дорос­лим піший перехід.

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

Вправи в основних рухах

Ходьба. Діти залучаються до ходьби в колоні по одному, парами, четвірками, зі зміною напряму за вказівкою дорос­лого; під час ходьби виконують різноманітні рухи руками; ходять звичайним, гімнастичним, перехрестним кроком, на носках, п'ятках, зовнішній та внутрішній сторонах стопи, випадами та в присиді, спиною вперед, приставним кроком, уперед і назад, із заплющеними очима (3-4 м).

Біг. Діти бігають на носках, високо піднімаючи коліна; короткими та широкими кроками; з подоланням перешкод — оббігати та перестрибувати предмети (іграшки, кубики); бігають у колоні по одному і парами, перешиковуються за сигналом (з бігу врозтіч, у колону, по одному); бігають "змійкою" між розставленими на підлозі предметами в одну лінію, "зигзагом", "равликом"; човниковий біг 3-5 разів по 10 м на швидкість; бігають спиною вперед, зберігаючи на­прям і рівновагу; зі скакалкою, м'ячем, по дошці, лаві, коло­ді; бігають з високого старту; навипередки 25-30 м; бігають з максимальною швидкістю 20 м за 5,4-4 с, 30 м за 7,9-6,5 с, у повільному темпі 2-3,5 хв; пробігають із середньою швидкістю 350-450 м по пересіченій місцевості.

382

Забезпечення рухової активності

Стрибки. Діти стрибають по черзі на правій, лівій нозі, просуваючись уперед на 5-6 м; штовхаючи перед собою ма­ленький предмет (м'ячик, камінчик); на обох ногах на місці з поворотом кругом; рухаючись уперед із затиснутою між ногами торбинкою з піском або м'ячем; перестрибують на обох ногах 5-6 предметів (висота 15-20 см), стрибають на одній нозі (правій, лівій), просуваючись уперед; застрибу-ють на предмети (колоду, лаву, куб, пеньок заввишки до 20 см); підстрибують на місці і з розбігу (три-чотири кроки), намагаючись дістати предмет, підвішений на 15-30 см вище від піднятої вгору руки; стрибають у довжину з місця (від­стань 80-110 см), у висоту (30-55 см), в довжину (на 130— 200 см), з розбігу 8-12 м (повільного, потім інтенсивного), в глибину (з колоди, куба заввишки 30-40 см) у зазначене місце та з поворотом ліворуч, праворуч; через довгу й ко­ротку скакалки у різні способи.

Кидання, ловіння та метання. Дошкільник перекидає м'яч із однієї руки в другу в різному темпі (повільному, швидкому); відбиває м'яч об землю на місці (не менше 12 разів підряд) у різних темпах та просуваючись уперед по­перемінним та приставним кроками (до 5-6 м); перекидає м'яч іншій дитині обома руками від грудей, з-за голови, стоячи або рухаючись уперед; ловить його з різних вихід­них положень (стоячи, сидячи), знизу з відскоком від під­логи з відстані 3-4 м; підкидає м'яч і ловить його обома ру­ками до 20 разів підряд; б'є м'ячем об землю, об стіну, під­кидає вгору і ловить його після виконання додаткових ру­хів (плеску перед грудьми, під колінами, за спиною); пере­кидає набивні м'ячі (маса 1 кг) іншій дитині та ловить їх; кидає великі та маленькі (діаметр 25 см) м'ячі від грудей, знизу та з-за голови однією та обома руками в кільце, при­кріплене на відстані 2,2 м від підлоги (землі), з різними швидкістю та положенням тіла (стоячи на місці або рухаю­чись повільним, швидким кроком уперед); кидає м'ячі, торбинки з піском (маса 200 г) правою та лівою руками у вертикальну та горизонтальну ціль з відстані 3,5-5 м, на дальність на 5-12 м (наприкінці року); кидає предмети в ціль (м'яч, обруч), яка рухається.

_І

Частина друга

Повзання та лазіння. Повзає на передпліччях та колінах, штовхаючи головою перед собою м'яч (45 м); повзає по під­лозі, лаві, колоді в упорі стоячи на колінах і спираючись кис­тями рук; пролізає в обруч, підлізає під дугу (висота 40-50 см) прямо та боком; лазить по гімнастичній стінці, драбин­ці (висота 2,2-2,5 м) різнойменним та однойменним способа­ми, перелізає з одного прольоту стінки на інший приставним кроком; лазить по мотузяній драбинці довільним способом, між рейками парканчика, по похилій дошці, драбині (кут на­хилу 25-30°) в упорі стоячи; перелізає з похилої дошки (зав­вишки 30-40 см) на гімнастичну стінку; перелізає через лаву (колоду); підлізає під дугу, мотузок, палицю, розміщені на висоті 40-50 см; лазить по канату (шесту) на довільну висоту.

Рівновага. Ходить по дошці, гімнастичній лаві (завширш­ки 25-15 см, заввишки 30-40 см), по колоді прямо і боком, тримаючи в руках палицю, м'яч, переступаючи через куби­ки, мотузок (на висоті 25-35 см); ходить по гімнастичній ла­ві, колоді назустріч іншій дитині, на середині розминається, підтримуючи партнера за плечі, лікті; ходить по гімнастич­ній лаві, колоді, підкидаючи м'яч угору (під крок лівої ноги) і ловлячи його обома руками (під крок правої ноги пересту­пає через предмети — кубики, м'ячі); виконує повороти, присідання, підстрибування, елементи танцю; ходить і бігає по дошці, покладеній похило (завширшки 20-15 см, кут на­хилу 15-20°); ходить по рейці гімнастичної лави, по мотузку (завдовжки 8-Ю м), покладеному на підлогу прямо, по колу, зигзагоподібно, з торбинкою на голові (маса 500-700 г); сто­ячи на гімнастичній лаві (колоді), піднімається на носки, по­вертається навколо себе; стоїть на одній нозі (друга відведе­на назад, руки в сторони); після бігу, стрибків присідає на носках, руки в сторону, вгору, на поясі, робить "ластівку"; крутиться в парі з іншою дитиною, тримаючись за руки.

Загальнорозвивальні вправи

Старший дошкільник виконує вправи з різних вихідних положень (стоячи, сидячи, лежачи) з використанням обру­чів, палиць, скакалок, м'ячів та інших предметів; намага­ється виконувати їх чітко, ритмічно, в заданому темпі під

384

Забезпечення рухово)' активності

музику; вміє шикуватися і перешиковуватися на місці під час ходьби та бігу, рівнятися в колоні, колі, шерензі.

Вправи для рук і плечового пояса. Приймає різні вихідні положення: руки перед грудьми, руки до плечей (лікті опу­щені, лікті в сторони); розводить руки в сторони, випрямляє вперед, розгинаючи в ліктях; піднімає руки вгору, розводить у сторони долонями вгору; з положення "руки за голову" розводить руки в сторони, піднімає вгору; піднімає руки вперед і вгору, підводячись на носки з положення стоячи, ступні паралельні; піднімає руки вперед — угору із зчепле­ними в замок пальцями (кисті повертати всередину); підні­має обидві руки вгору — назад по черзі й одночасно; підні­має та опускає кисті, стискує і розтискує пальці; енергійно розгинає вперед зігнуті в ліктях руки ("бокс"); відводить лікті назад двічі-тричі, випрямляє руки в сторони з поло­ження руки перед грудьми, зігнуті в ліктях; робить колові рухи вперед і назад по черзі і разом прямими руками; вико­нує різноманітні рухи руками, лежачи на підлозі.

Вправи для тулуба. Стає до стіни без плінтуса, притиска­ється до неї потилицею, плечима, спиною, сідницею і п'ят­ками; піднімає руки вгору та опускає їх униз; притиснув­шись спиною до гімнастичної стінки, береться руками за рейку (на рівні стегон), по черзі піднімає зігнуті й прямі но­ги; стоячи обличчям до гімнастичної стінки, береться рука­ми за рейку на рівні пояса, нахиляється вперед, згинаючись; повертається, розводячи руки в сторони, з положення перед грудьми, за голову; нахиляє тулуб у сторони при різних по­ложеннях рук; нахиляє тулуб якнайнижче вперед, торкаю­чись руками підлоги; кладе і бере предмети біля носка пра­вої (лівої) ноги збоку, піднімає за спиною зчеплені руки; тримаючи руки вгорі, нахиляється в сторони; сидячи на під­лозі і спираючись ззаду руками, піднімає, опускає витягнуті ноги, переносить водночас дві ноги через палицю, скакалку; нахиляється до правого та лівого колін, торкається їх лобом, допомагаючи собі руками, сидячи на підлозі, склавши ноги навхрест; приймає упор присівши, з упору присівши, пере­ходить в упор присівши на одній нозі, відводячи другу в сторону; стоячи на колінах, сідає на підлогу справа і зліва

а-ля™, 385

Частина друга

від колін; лежачи на спині, рухає ногами, схрещує їх; підтя­гує голову, ноги до грудей — групується; піднімає одночас­но голову і плечі, відводить руки назад, прогинається, лежа­чи на животі; піднімає ноги, зігнуті в колінах, виконує ними рухи ("велосипед"), лежачи на спині; піднімає витягнуті но­ги, лежачи на спині.

Вправи для ніг. Переступати на місці, не відриваючи від опори носків ніг. Присідати кілька разів підряд щоразу ниж­че, піднімати пряму ногу вперед махом, плескати під ногою в долоні. Присідати, торкаючись спиною та потилицею стіни. Присідати, піднімаючи руки вперед, угору з предме­тами і без них. Робити випад уперед, у сторону, тримаючи руки на поясі, виконуючи руками рухи вперед, у сторону, вгору. Захоплювати предмети пальцями ніг, трохи піднімати і опускати, перекладати або пересувати їх зліва направо. Хо­дити по палиці босоніж приставним і змінним кроками. Стрибати на місці на обох ногах, виконуючи рухи руками.

Танцювальні вправи. Невимушено рухатися відповідно до характеру й темпу музики; узгоджувати рухи з музичними фразами. Виконувати приставні кроки з присіданням, крок галопу, бічний галоп; плавний танцювальний крок, крок польки, підскоки (легкі та сильні), змінювати характер рухів на швидкий, пожвавлений, точно виконувати ритмічний ма­люнок. Чергувати простий і дрібний кроки, виконувати пе­решиковування в колі. Розходитись та сходитись парами. Творчо застосовувати знайомі танцювальні дії. Брати участь у танцях та хороводах.

Шикування та перешиковування. Самостійно шикувати­ся в колону, шеренгу по одному, парами, в коло, перешико­вуватися з однієї колони в три, чотири через центр трійками, четвірками; повертатися праворуч та ліворуч. Рівнятися в колоні, шерензі, по лінії, носках. Розмикатися у колоні на витягнуті руки вперед, у шерензі, колі — на витягнуті руки в сторони. Розмикатися і змикатися приставними кроками. Перешиковуватися з колони по одному в колону по чотири, розходитися праворуч, ліворуч та змикатися у пари, чет­вірки. Розподілятися на "перший-другий", після чого пере­шиковуватися з однієї шеренги в дві.

386

Забезпечення рухової активності

Спортивні ігри та ігрові вправи Бадмінтон. Дитина вміє: правильно тримати ракетку, би­ти по волану, перекидаючи його на бік партнера (без сітки, через сітку чи мотузок); вільно рухатися майданчиком, на­магаючись не пропустити волан.

Городки. Кидає биту від плеча й збоку, зберігаючи пра­вильне вихідне положення (півоберта до кону з опорою на праву ногу, що стоїть позаду); знає чотири-п'ять фігур; уміє вибивати городки з кону (відстань 6 м) та півкону (3 м).

Баскетбол. Веде м'яч правою та лівою руками з відско­ком від землі (підлоги), рухаючись у різних напрямах; вки­дає м'яч у кошик обома руками від грудей, знизу, зверху, від плеча; передає м'яч іншій дитині обома руками від гру­дей у русі; ловить м'яч, що летить на різній висоті (на рівні грудей, над головою, збоку, знизу, біля підлоги тощо), з різ­них сторін; грає за спрощеними правилами.

Настільний теніс. Правильно тримає ракетку, виконує підготовчі вправи з ракеткою та м'ячем (підкидає і відбиває м'яч ракеткою трохи вгору, підкидає м'яч і ударяє ним об підлогу, стінку); перекидає м'яч через сітку після відскаку­вання від столу, грає в теніс за спрощеними правилами.

Футбол. Виконує удар по м'ячу з місця та з розбігу; веде м'яч правою та лівою ногами: по прямій, "змійкою", між розставленими предметами (кубики, кеглі), із зупинками м'яча за сигналом; ударяє м'ячем об стінку кілька разів під­ряд; передає м'яч ногою іншій дитині та отримує його від неї, пересувається у парі з іншим (відстань 3-6 м); влучає м'ячем у предмети, забиває м'яч у ворота; зупиняє м'яч, який котиться, підошвою чи внутрішньою стороною стопи, відбиває його у зворотному напрямі; підбиває м'яч угору верхньою частиною стопи після відскакування його від зем­лі; виконує удари правою і лівою ногами по м'ячу, який ко­титься; засвоює дії воротаря з м'ячем: ловіння м'яча обома руками, відбивання кулаками та введення в гру (удар по не­рухомому м'ячу); грає у футбол за спрощеними правилами.

Ігрові вправи: "Влучи у ворота"; "Влучи в кеглю"; "Про­веди м'яч"; "М'яч у стінку"; "Точний пас"; "Гол у ворота";

387

Частина друга

"Не пропустити м'яч"; "Зустрічна естафета з м'ячем"; "М'яч ведучому"; "Дальній удар".

Хокей. З дітьми можна грати в хокей узимку, коли є сніг, без ковзанів та на траві в теплу пору року. Спонукати про­кочувати шайбу (маленький м'яч) ключкою один одному в парах. Прокочувати шайбу (м'яч) ключкою у заданому напрямі; вести шайбу ключкою, не відриваючи її від шайби, прямо та "змійкою". Виконувати удари по шайбі (м'ячу) з місця, влучати шайбою у ворота, б'ючи по ній з місця і піс­ля ведення. Грати за спрощеними правилами.

Ігрові вправи: "Забий шайбу у ворота"; "Збий городок"; "Естафета змійкою"; "Естафета з шайбою"; "Влучи шайбою у коло"; "Вибий кулю".

Вправи спортивного характеру

Катання на санках. Катаються з гірки по одному, по двоє; катають на рівному місці один одного; спускаючись з гірки, піднімають предмет (сніжку, прапорець, гілочку то­що); виконують ігрові завдання (проїхати у "ворітця", влу­чити сніжкою в ціль, проїхати далі).

Ігри-естафети із санчатами: "Естафета на санках"; "Па­рна естафета"; "Хто перший до прапорця"; "Хто швидше".

Ходьба на лижах. Ходить поперемінним ковзним кроком з палицями; робить повороти переступанням на місці кру­гом (право, вліво), у русі; ходить на лижах по місцевості з невеликим схилом та рівними ділянками; піднімається на гірку в різні способи: ступаючим кроком, "драбинкою", "на-пів'ялинкою", "ялинкою"; спускається з гірки (до 20°) в се­редній стійці (трохи зігнувши ноги в колінах) без палиць, гальмує під час спуску: "напівплугом", "плугом"; проходить на лижах 600-800 м у середньому темпі, 1,2-2,5 км — у по­вільному.

Ігри: "Дожени!"; "Гонки на одній лижі"; "Швидко в го­ру"; "На лижах з гірки"; "Підніми"; "Зустрічна естафета"; "Пройди і не зачепи"; "Естафета з перенесенням лижних па­лиць"; "Квач на лижах"; "Поміняй прапорець".

Катання на ковзанах. Набирає правильного вихідного положення: ноги напівзігнуті, тулуб нахилений уперед,

388

Забезпечення рухової активності

голову тримає рівно, дивиться перед собою; робить у цьому положенні кілька пружних присідань; зберігає рівновагу на ковзанах на місці, в русі (на снігу й на льоду); розганяється та ковзає на обох ногах; під час ковзання виконує повороти вправо і вліво, вміє гальмувати; катається на ковзанах по прямій, по колу, зберігаючи при цьому правильну поставу; самостійно взуває черевики з ковзанами.

Ігри: "Проковзни у ворота"; "Хто далі?"; "Не торкнися!"; "Пружинки на льоду"; "Крок-велетень і крок-малятко"; "Змійка"; "Наввипередки"; "Поїзд"; "Естафета парами";

"Квач".

Катання на велосипеді. Катається на двоколісному вело­сипеді по прямій, по колу, "змійкою"; робить повороти вправо, вліво, вміє гальмувати; керує велосипедом однією рукою (правою, лівою), сигналізуючи другою; катається на самокаті, відштовхуючись правою або лівою ногами.

Плавання (проводиться за наявності відповідних умов). Дитина грає та плескається у воді (басейні, озері); виконує ковзання на грудях, робить вдих, потім видих у воду (до 10 разів підряд), занурюється у воду з головою, розплющує очі у воді; ковзає на грудях та спині, відштовхнувшись ногами від дна, рухає ногами вгору-вниз, пересуваючись по дну во­дойми на руках; плаває з надувними іграшками або кругом у руках; довільний спосіб до 10-20 м.

Ігри у воді: "Фонтан"; "Море хвилюється"; "Поїзд у ту­нелі"; "Гойдалка"; "Рибалки"; "Хоровод"; "Сом у сітці"; "Брід"; "Щука"; "Карасі і коропи"; "Дивися уважно"; "Вудочка"; "Я пливу"; "Торпеди"; "Квач"; "Хто швидше?".

Піші переходи. Ходить у природному темпі в два перехо­ди по 25-30 хв кожний, згодом по 35-40 хв кожний, з актив­ним відпочинком між ними (виконання основних рухів та проведення рухливих ігор).

389

Частина друга

ПЕРЕЛІК ХУДОЖНІХ ТВОРІВ І

(орієнтовний)

ранній вік

Усна народна творчість

Колискові А-а, коточок. А-а, мій маленький. Баю, баю, дитино. Баю-баю-баю. Кіт-воркіт. Колисанка. Колисонько, коли­сонько. Люлі, люлі, люлі. Ой котику, котику. Ой спи, дитя, без сповиття. Пішов коток на торжок. Повішу я колисочку. Прийди, сонку, в колисоньку. Спати час. Спіть до ранку. Народні пісеньки Ладки-ладусі. Кую-кую, чобіток. Гу-ту-ту! Качка йде. Два півники, два півники. Печу, печу хлібчик. Диби, диби. Дивний звірок. Рано-вранці на лугу. Летів горобчик. Сорока-ворона. Іде коза рогата. Пташка маленька. Бавимо най­менших. Наш хлопчик. Пальчик, пальчик, що робив? Ладонь-ки, ладусі. Чуки, чуки... Водичко, водичко! Пес і лисиця.

Заклички Сонечко, сонечко. Прийди, прийди, сонечко. Іди, іди, дощику. Дощичку, дощичку. Дощик, дощик, перестань. Ой вітре-вітроньку.

Народні казки Курочка ряба. Ріпка. Колобок. Рукавичка.

Твори українських та зарубіжних авторів

Вірші

Агнія Барто. Ведмедик. Конячка. М'ячик. Сонечко.

Валентин Берестов. Хвора лялька.

Іванна Блажкевич. Колискова. А ти не такий? Новий рік.

Грицько Бойко. Хлюп, хлюп, водиченько. Маля-немовля. Бублики. Морозець, морозець... Дощик, дощик. Ясне сонеч­ко не гріє. Перші крапельки весни. Сонечко. Ти не бійся, Милочко. Перу, перу платтячко. Люда милитись не хоче.

390

Перепік художніх творі*

Я вже велика дівчинка. Майбутній адмірал. Вишенька. СІЯВ півничок горох. Качечка. Ведмедики. Зайчик. Кізоньки-брикалочки. Білочка. Козуля. Гуси-гусенята. Побігайчик. У слона болить нога.

Микола Вінграновський. Прилетіли гуси... Теплий дощик-

срібнопад.

Платон Воронько. Ходить сон. Доня хоче спати. Кіт не знав. Кіт у чоботях. Друзяки. Чому чапля стоїть на одній нозі. Хвіст. Дід Мороз несе мішок. Муха-звір.

Євген Гуцало. Сорока-корова. Засміявся наш собака. По дорозі лізе рак. Миша. Горщик.

Галина Демченко. Білочка. Водичка. Калач. Таня.

Олена Журлива. Красоля і горох. Наш Воркотик.

Любов Забашта. Мак.

Наталя Забіла. Ладки, ладоньки, ладусі. Ой чук, чуки. Курочка. Кульбаба. Пісенька.

Роман Завадович. Вмиєм, діти, личка!

Валентина Каменчук. Капці. Вишиванка.

Анатолій Камінчук. Світлячок. Котики. Котики вербові. В гостях у білочки. Останній листочок. Ведмежі сни. Кіт Василь. Коник гривою трясе. Гойдашечки. Півникове горе.

Вишенька.

Анатолій Качан. Абрикоса.

Тамара Коломієць. Спіть до ранку. Дятел. Йоржик. Коти-ку-воркотику. Праля. їжаки. Хиталочка-гойдалочка.

Лідія Компанієць. Напечу оладки.

Анатолій Костецький. Мишеня лягає спати. Сонечкова

мама.

Петро Король. Півник-дудар. Котик умивається.

Вадим Крищенко. Зайченятко. Ясен.

Володимир Лучук. Чорний жук. Принесемо криницю. У квітник побіля хати.

Самуїл Маршак. Вусатий-смугастий. М'яч.

Андрій М'ястківський. Полягали ладки. Киця прокидається.

Зоя Олександрова. Вранці. Смачна каша. Сама. Катруся в

яслах.

Олександр Олесь. Качечка. Киця.

Олег Орач. Будьмо друзі. Гусак. Соняшник.

391

Частина друга

Віра Паронова. Очі. Ніс. Вуха. Ноги. Щоки.

Катерина Перелісна. Тупу, тупу, тупенята. Дибу-дибу-дибки. Курка і курчатка. Дощик. Для потішечки. До річки. Черевички.

Лідія Повх. Ой, не жарти... На ставку. Жук.

Марія Познанська. Ой котику-коточку. Коза. Корівка. Моя ляля. Здрастуй, сонечко! Сніг іде. Новачок Тарас. Коли киця любить, коли сердиться. Півень. Зайчики. Здрастуй, хлопчику маленький!

Леонід Полтава. З лісу зайчики ішли. Гномики-музики. Самі складімо пісеньку.

Олена Пчілка. Метелик. Дитяча пісенька.

Петро Ребро. Соняхи. Журився їжачок. Важке слово. Юля і зозуля.

Богдан Чепурко. Ковалі. Зайчики-півпальчики. Пес Савка.

Дмитро Чередниченко. Хитрий Няв. Білі лисиці. Гусячі лапки.

Галина Чорнобицька. Гулі, гулі, голуби. Оповідання

Володимир Сутєєв. Курча та каченя. Троє кошенят.

Лев Толстой. Діду було сумно. Пішла Катруся. У Груні не було ляльки. Слухай мене. У Розки були цуценята.

МОЛОДШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК