14. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності

14.1. Поняття синдрому дефіциту уваги та гіперактивності

Синдром дефіциту уваги (СДВСиндром дефіциту уваги (СДУ) є найпоширенішою формою хронічних порушень поведінки у дітей (від 2 до 20 % за різними даними) Це означає, що принаймні одна дитина в кожному шкільному класі страждає від цього розладу.

Концепція синдрому дефіциту уваги була сформульована на підставі уявлень про мінімальні мозкові дисфункції у дітей (ММД). Цей термін відноситься до дітей з середнім рівнем інтелекту, з порушеннями в навчанні або в поведінці, що поєднуються з патологією центральної нервової системи.

У 1968 році з’явився ще один термін: «гіпердинамічний синдром дитячого віку». Термін був прийнятий в Міжнародній класифікації хвороб, проте скоро йому на зміну прийшли інші: «синдром порушення уваги», «порушення активності та уваги», «синдром порушення уваги з гіперактивністю (СПУГ), або синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ)». Останнім користується вітчизняна медицина.

Дефіцит уваги характеризується наявністю короткочасної уваги, неуважністю. Дитина не здатна завершити виконання поставленого завдання, «схопити» правильний напрям, недбала при виконанні завдань. Помилки частіше бувають через неуважність, ніж через нестачу розуміння матеріалу. Вона дезорганізована, не спроможна запам’ятати інструкції та завдання. Інколи здається, що дитина не слухає.

Вважають, що гіперактивність – різновид розвитку дитини з природженими характеристиками темпераменту, природженими біохімічними параметрами, природженою низькою реактивністю центральної нервової системи. Низька збудливість ЦНС викликає рухове занепокоєння.

Є й інші відмінності в трактуванні синдрому педіатрами США, Австралії та країн Європи. Педіатри США включають також агресивність, необов’язковість, антисоціальну поведінку. Європейські клініцисти дотримуються погляду фахівців ВООЗ – обмежуються критеріями: нездатність до концентрації уваги протягом декількох секунд в будь-якій обстановці, виражена гіперактивність Таким чином, питання про діагностичні критерії даного порушення залишається предметом обговорення в різних країнах.

Гіперактивність – це комплекс відхилень в розвитку дитини: неуважність, імпульсивність в соціальній поведінці та інтелектуальній діяльності, підвищена активність при нормальному рівні інтелектуального розвитку. Перші ознаки гіперактивності можуть спостерігатися у віці до 7 років. Причинами виникнення гіперактивності можуть бути органічні враження центральної нервової системи (нейроінфекції, інтоксикації, черепно-мозкові травми), генетичні чинники, що призводять до дисфункції нейромедіаторних систем мозку і порушень регуляції активної уваги і гальмівного контролю.

Теорії етіології дефіциту уваги з гіперактивністю.

1.Прибічники нейробіологічних теорій стверджують, що існує певний медіатор (можливо моно – або катехоламіни, серотонін), який впливає на моторику і призводить до порушень поведінки.

2.Автори нейропсихічних теорій вважають, що існує дефіцит в механізмі інгібірування в головному мозку, в так званій системі «інгібірування поведінки», тобто немає контролю «гасіння» поведінки. Крім того, діти з СДУГ мають низький рівень реагування на певний подразник.

3. Нейроанатомічна теорія порівнює поведінку гіперактивних дітей з дітьми з дисфункцією лобової долі.

4. Теорії токсичних речовин приписуються різним речовинам (ароматизаторам, харчовим добавкам), а також надмірне вживанню цукру і сахарози, вміст свинцю в організмі можуть призвести до виникнення цього синдрому.