1.2. Предметні галузі сучасної спеціальної педагогіки та її зв'язок з іншими науками

Спеціальна педагогіка поєднує такі відносно самостійні сфери наукового й практичного знання:

• тифлопедагогіка, предмет виховання й навчання якої – сліпі та слабкозорі;

• сурдопедагогіка - глухі, недочуваючі, пізнооглохлі;

• тифлосурдопедагогіка – сліпо-глухі;

• логопедія - порушення розвитку мови;

• олігофренопедагогіка - особи з розумовими відхиленнями;

• фахова освіта осіб з порушеннями опорно-рухового апарату;

• фахова освіта осіб з порушеннями емоційно-вольової сфери;

• педагогічна допомога хронічним хворим і особам з важкими й

численними порушеннями.

Постійно створюються і розвиваються нові галузі спеціальної педагогіки.

Спеціальна педагогіка тісно пов'язана з іншими науками, серед яких:

- філософія;

- історія;

- педагогіка;

- психологія;

- клінічна, соціальна й спеціальна психологія;

- фізіологія;

- медицина;

- соціологія;

- лінгвістика тощо.

1.3. Статистика спеціальної педагогіки

Статистика спеціальної педагогіки враховує частоту й види порушення розвитку.

Статистичний облік ведуть такі міжнародні організації, як ЮНЕСКО й ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я). Проте точні, вичерпні дані відсутні у зв'язку з різними критеріями виділення осіб, що мають обмежені можливості.

У світі (крім Африки):

- на 1 тис. чол. - 3 сліпих;

- 5% населення мають проблеми зі слухом;

- на 100 школярів (від 7 до 15 років) - 4-5 чол. з порушеннями інтелекту;

- з 800 немовлят - один з синдромом Дауна.

Сучасні діти мають такі розлади:

- 40% - освітні ускладнення;

- 20% - порушення інтелекту;

- 20% - порушення мови;

- 20% - інші порушення.

Для країн з низьким рівнем розвитку характерні складні органічні порушення, порушення зору й слуху. У розвинених країнах (США, Німеччині, Швеції, Фінляндії) одне з перших місць за частотою займають специфічні освітні ускладнення - порушення мови, ускладнення при читанні, письмі, у математиці.

Всесвітня організація охорони здоров’я відмічає, що в останні десятиріччя частота народжуваності хворих дітей становить 10,8%, тобто, кожна десята дитина з’являється на світ із фізичними або розумовими вадами.

У 2006 р. в Україні було зареєстровано 145 443 дитини з особливостями психофізичного розвитку віком до 16 років, що становить 1,8 % від загальної кількості дітей в Україні, або 120 осіб на кожні 10 тисяч дітей. Зауважимо, що кількість дітей, яких не визнали інвалідами, але які мають тимчасові або постійні порушення у фізичному або психічному розвитку та потребують спеціальних умов навчання та виховання, набагато більше. До їхнього числа віднесені діти з незначними порушеннями слуху, зору, мови, опорно-рухового апарату, поведінки, які поряд з дітьми, що мають обмежені можливості здоров'я, становлять численну групу дітей з особливими освітніми потребами.

1.4. Предмет і завдання корекційної педагогіки

З усіх проблем, пов’язаних з навчанням та вихованням дітей, що мають особливості розвитку та (або) поведінки найбільш дискусійною вже більше десяти років залишається проблема визначення понять «корекційна педагогіка» та «спеціальна педагогіка», розмежування предметних галузей і їх диференціація.

Одні дослідники (В. Синьов, Н. Якса та ін.) уважають, що поняття «спеціальна» та «корекційна» педагогіка постають синонімами (як і термін дефектологія), адже пов’язані з різними порушеннями розвитку, і не розмежовують їх. Ця позиція є домінуючою, більшість сучасних фахівців користуються цими термінами як синонімами. Дослідники, які дотримуються іншої позиції (А. Гонєєв, Н. Ялпаєва та ін.), стверджують, ці терміни не можна використовувати як синоніми, тому що вони означають зовсім різне, мають різний зміст. Так, термін «спеціальна освіта» використовують щодо навчання й виховання дітей та підлітків, які мають різні порушення розвитку, а термин «корекційна педагогіка» характеризує зовсім іншу предметну галузь, не пов’язану із спеціальною педагогікою. Належить він до галузі

загальної педагогіки, відображає проблеми корекційно-розвиваючого навчання й повинен використовуватися тільки для характеристики нормальних дітей, які не мають ніяких порушень розвитку. Труднощі таких дітей пов’язані із ситуацією ризику (академічна неуспішність, проблеми здоров’я та ін.) у розвитку, які порушують їх здорову адаптацію.

Корекційна педагогіка (лат. сorrection – поліпшення, виправлення) розглядає особливості навчання та виховання дітей, які мають відхилення в психофізіологічному розвитку (сенсорно-руховій, соматичній, інтелектуально-мовленнєвій сферах) і в поведінці, що ускладнює їх соціалізацію та шкільну адаптацію.

Предметом дослідження корекційної педагогіки є процес навчання й виховання дітей та підлітків з недоліками в розвитку та відхиленнями в поведінці, які зазнають тимчасових адаптаційних труднощів і складнощів у засвоєнні освітніх програм. Для подолання цих труднощів необхідне своєчасне проведення діагностико-профілактичної й корекційно-педагогічної роботи, яка б сприяла ефективному розвитку й формуванню особистості цієї категорії дітей і підлітків в умовах функціонування загальноосвітньої школи.

В абсолютній більшості випадків порушення розвитку дитини, при яких необхідні втручання корекційної педагогіки, зумовлені біологічно, а дії соціальних факторів можуть відігравати як позитивну, так і негативну роль. Тому для корекційної педагогіки важливо визначити первинні та вторинні ознаки ушкодженого розвитку, їх причини і відповідно будувати стратегію і тактику педагогічної допомоги в поєднанні (при потребі) з засобами медичного і психологічного втручання.

Стосовно педагогічної діяльності з відповідними категоріями дітей у позашкільних установах, а також у масових школах, необхідно вживати термін «корекційна педагогіка».