
- •Основи Корекційної педагогіки: довідник
- •21100, М. Вінниця, вул. 600-річчя, 19
- •1. Корекційна педагогіка в системі педагогічних наук. 13
- •11. Особливості розвитку, навчання і виховання особистості при глибоких порушеннях зору 127
- •12.Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях мовлення 150
- •13. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях рухової сфери (питання ортопедагогіки) 165
- •14. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності 178
- •15. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості з дитячим аутизмом 191
- •1. Корекційна педагогіка в системі педагогічних наук.
- •1.1 Поняття дефектології
- •1.2. Предметні галузі сучасної спеціальної педагогіки та її зв'язок з іншими науками
- •1.3. Статистика спеціальної педагогіки
- •1.4. Предмет і завдання корекційної педагогіки
- •1.5. Принципи корекційної освіти
- •1.6. Основні програмні напрями розвитку сучасної української корекційної педагогіки
- •1.7. Значення курсу «основи корекційної педагогіки» в системі підготовки сучасного педагогіка
- •2. Основні терміни корекційної педагогіки
- •2.1. Корекція.
- •2.2. Компенсація.
- •2.4. Медична реабілітація та абілітація
- •2.5. Терміни, які використовуються в галузі фахової освіти:
- •3. Види порушень психофізичного розвитку та їх причини (загальна характеристика)
- •3.1. Розуміння норми і аномалії у психофізичному розвитку особистості
- •3.2. Поняття «діти з особливими потребами»
- •3.3. Загальні та специфічні закономірності розвитку аномальних дітей
- •3.4. Структура дефекту, його первинні та вторинні ознаки
- •3.5. Особливості розвитку організму дитини
- •3.6. Класифікації порушень розвитку
- •4. Діагностика відхилень у психофізичному розвитку
- •4.1. Діагностика психофізичного розвитку дітей
- •4.2. Організація діагностичної роботи в діяльности психолого-медико-педагогічних консультацій (пмпк)
- •4.3. Поняття «соціальний патронаж»
- •5. Сучасна система спеціальних освітніх послуг
- •5.1. Загальна характеристика законодавчих основ спеціальної корекційно-реабілітаційної освіти
- •5.2. Корекційна діяльність педагога в загальноосвітній школі
- •5.3. Класи інтенсивної педагогічної корекції
- •5.4. Освіта осіб з порушеннями психофізичного розвитку
- •5.5. Мейнстрімінг
- •5.6. Інтеграція
- •5.7. Інклюзивна освіта.
- •5.8.Методичні рекомендації щодо організації та змісту інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами
- •5.9. Сучасна система освітніх послуг для дітей з особливостями психофізичного розвитку (узагальнення)
- •6. Діти з відхиленнями соціальної поведінки
- •6.1. Поняття соціально-психологічної адаптації - дезадаптації
- •6.2. Поняття про важковиховуваність
- •6.3.Причини виникнення відхилень у поведінці школярів
- •6.4. Поняття про депривацію
- •6.5. Сутність девіантної поведінки
- •6.6. Групи девіантної поведінки:
- •6.7. Поняття про адикцію
- •6.8. Характерологічні акцентуації
- •6.9. Афективна поведінка
- •7. Профілактика і корекція адаптаційних порушень
- •7.1. Поняття «превентивне виховання»
- •7.2. Виховне середовище
- •7.3. Загальні принципи профілактики і корекції педагогічно занедбаної дитини:
- •7.4. Рекомендації педагогам і батькам у роботі з важковиховуваними
- •7.5. Перевиховання
- •7.6. Типи акцентуації характеру. Рекомендації вчителям по роботі з такими дітьми
- •8. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях інтелекту
- •8.1. Поняття розумової відсталост
- •8.2. Ступені і види розумової відсталості
- •8.4. Соціальна політика стосовно осіб з порушеннями інтелекту
- •8.5. Навчання й виховання дітей з порушенням інтелекту
- •8.6. Практика навчання, виховання й допомоги особам з вираженою інтелектуальною недостатністю
- •9. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при зпр
- •9.1. Характеристика дітей з затримкою психічного розвитку
- •9.2. Типологія зпр
- •9.3. Організація та зміст корекційно-розвиваючого навчання дітей з зпр
- •9.4. Система м.Монтессорі
- •9.5.Педагогіка р. Штайнера
- •9.6. Поради вчителям для роботи з дітьми з зпр в умовах інклюзивного навчання
- •10. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях слуху
- •10.1. Предмет і завдання сурдопедагогіки
- •10.2. Причини порушень слуху, діагностика й медична реабілітація
- •10.3. Класифікація осіб з порушеннями слуху
- •10.7. Фактори, які впливають на стан мовлення дитини з порушенням слуху
- •10.8. Навчання школярів з частковим порушенням слуху
- •10.9. Фахова освіта глухих
- •10.10. Професійна освіта та соціальна адаптація осіб з порушеним слухом
- •10.11. Поради для роботи зі слабочуючими дітьми в умовах інклюзивної освіти
- •11. Особливості розвитку, навчання і виховання особистості при глибоких порушеннях зору
- •11.1. Предмет і завдання тифлопедагогіки.
- •11.2. Короткі відомості з історії тифлопедагогіки
- •11.3. Порушення зору. Компенсація порушень зору
- •11.4. Види зорової патології у дітей
- •11.5. Навчання дітей з вадами зору
- •11.6. Засоби навчання сліпих і слабозорих
- •11.7. Шрифт брайля (загальна характеристика)
- •11.8. Поради та рекомендації тифлопедагога вчителю загальноосвітньої школи, у якого в класі за партою сидить учень з тяжкими вадами зору
- •11.9. Поради та рекомендації соціального педагога вчителю загальноосвітньої школи, у якого в класі за партою сидить учень з тяжкими вадами зору
- •11.10. Поради учителям у роботі з дітьми з незначними порушеннями зору
- •Практичні поради педагогу , якщо в класі є слабозора дитина. Наслідки порушення зору, що виявляються в навчанні:
- •12.Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях мовлення
- •12.1. Логопедія як наука
- •12.2. Анатомо-фізіологічні механізми мови та її розвиток
- •12.3. Поняття порушення мови
- •12.4. Порушення розвитку мови
- •12.5. Види порушень усної мови
- •2. Порушення голосу:
- •12.6. Порушення письма та читання
- •12.7. Система закладів для дітей з порушеннями мови
- •12.8. Логопедична допомога дітям в системі освіти
- •12.9. Рекомендації вчителям загальноосвітніх шкіл
- •13. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості при порушеннях рухової сфери (питання ортопедагогіки)
- •13.1. Види порушень опорно-рухового апарату
- •13.2. Загальна характеристика дцп
- •13.3. Руховий дефект при дцп
- •13.5. Мовні порушення при дцп
- •13.6. Система спеціалізованої допомоги дітям з дцп
- •13.7. Поради учителеві
- •13.8. Адаптація приміщення для дитини з порушеннями опортно-рухового апарату
- •14. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності
- •14.1. Поняття синдрому дефіциту уваги та гіперактивності
- •14.2. Ознаки прояву гіперактивності у дітей шкільного віку.
- •14.3. Рекомендації учителям для роботи з дітьми з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю
- •Рекомендації для вчителів при роботі з учнями з сду
- •14.4. Домашня програма корекції поведінки дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності
- •15. Особливості розвитку, навчання та виховання особистості з дитячим аутизмом
- •15.1. Синдром раннього дитячого аутизму. Аутистичні риси особистості.
- •15.2. Причини аутизма
- •15.3. Клініко-психологічна характеистика аутистичних розладів особистості
- •15.4. Корекційно-педагогічна допомога при аутизмі
- •15.5. Формування соціально-комунікактивних навичок у школярів з аутизмом
- •Контроль знань і блок
- •Іі блок
- •Ііі блок
- •Питання до заліку
- •Література
8.2. Ступені і види розумової відсталості
Розмаїття форм розумової відсталості викликало необхідність створення їхньої класифікацій (Г.Е. Сухарева, М.С. Певзнер, В.В. Ковальов).
Відповідно до класифікації, прийнятою Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) в 1994 р., розумова відсталість включає чотири ступені зниження інтелекту, залежно від кількісної оцінки інтелекту (ІQ):
легкий (коефіцієнт інтелекту від 50 до 69);
помірний (коефіцієнт інтелекту від 35 до 49);
важкий (коефіцієнт інтелекту від 20 до 34);
глибокий (коефіцієнт інтелекту нижче 20).
Нормою вважається показник ІQ = 71 і вище.
Види розумової відсталості: деменція та олігофренія.
Деменція (від лат. dementіa - божевілля, слабоумство) - стійке ослаблення пізнавальної діяльності в результаті органічних або функціональних порушень діяльності головного мозку.
У дементних дітей, на відміну від олігофренів, перед настанням порушення в діяльності мозку є період нормального розвитку.
Олігофренія (від грец. olіgos - малий + phren - розум) - вид недорозвинення психічної діяльності, в основі якого лежать залишкові явища перенесеного органічного ураження центральної нервової системи (переважно кори півкуль головного мозку).
Термін «олігофренія» був уведений в 1915 р. німецьким психіатром Е.Крепіліном. У різних країнах цьому терміну відповідають інші терміни; наприклад, в англомовних країнах - тепt1 retardation - «відставання в інтелектуальному розвитку». Виникнення олігофренії обумовлене головним чином шкідливими впливами на мозок дитини у внутрішньоутробному періоді його життя, а також запальними, токсичними та травматичними захворюваннями дитини протягом першого року життя.
Олігофренопедагогіка - одна з галузей спеціальної педагогіки, що розробляє проблеми навчання, виховання та соціальної адаптації розумово відсталих дітей.
8.3. ГРУПИ ОЛІГОЛІГОФРЕНІЇ ЗА СТУПЕНЕМ ВИРАЗНОСТІ ДЕФЕКТУ
За ступенем виразності дефекту олігофренію ділять на 3 групи:
- дебільність - відносно легка, неглибока розумова відсталість;
- імбецильність - глибока розумова відсталість;
- ідіотія - найбільш важка, глибока розумова відсталість.
Дебільність - незначний ступінь розумової відсталості. Ця категорія осіб становить більшість серед страждаючих розумовою відсталістю (70-80%).
Діти відстають у розвитку від однолітків. Вони, як правило, пізніше починають ходити, говорити; у більш пізній термін опановують навичками самообслуговування. Ці діти неспритні, фізично слабкі, часто хворіють. Вони мало цікавляться навколишньою дійсністю: не вивчають предмети, не прагнуть дізнатися про них у дорослих, байдужі до процесів і явищ, що відбуваються у природі та соціальному житті. До кінця дошкільного віку їхній активний словник бідний. Фрази односкладні. Діти не можуть передати елементарний зв'язний текст. Пасивний словник також значно менший за обсягом. Вони не розуміють конструкцій із запереченням, інструкцій, що складаються з двох-трьох слів, навіть у шкільному віці їм важко підтримувати бесіду, тому що вони не завжди досить добре розуміють питання співрозмовника.
Для того щоб якомога раніше встановити причини труднощів і надати дитині спеціальну педагогічну допомогу, необхідно провести її психолого-медико-педагогічне обстеження. За необхідністю буде рекомендоване навчання в іншому типі закладу.
Незважаючи на труднощі у формуванні уявлень та засвоєнні знань і навичок, затримку в розвитку різних видів діяльності, діти з незначною розумовою відсталістю все-таки мають можливості для розвитку. У них в основному збережене конкретне мислення, вони здатні орієнтуватися в практичних ситуаціях, орієнтовані на дорослого, у більшості з них емоційно-вольова сфера більш збережена, ніж пізнавальна, вони охоче включаються в трудову діяльність.
Із семи-восьми років діти з незначною розумовою відсталістю навчаються у спеціальних (корекційних) школах VІІІ типу, де навчання ведеться за спеціальними програмами.
Ці люди дієздатні, тому суспільство визнає їх здатними відповідати за власні вчинки перед законом, нести військову повинність, успадковувати майно, брати участь у виборах в органи місцевого та державного управління тощо.
Імбецильність є помірним ступенем розумової відсталості. Це порушення виявляється в ранні періоди розвитку дитини. У дитячому віці такі діти починають пізніше тримати голівку (з чотирьох- шести місяців і пізніше), самостійно перевертатися, сидіти. Опановують ходьбою після трьох років.
Мова з'являється до кінця дошкільного віку у вигляді окремих слів, рідко фраз. Часто значно порушена звуковимова. Істотно страждає моторика, тому навички самообслуговування формуються складно та у більш пізній період, ніж у дітей, що нормально розвиваються.
Пізнавальні можливості різко знижені: порушені відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення.
Основною рисою, характерною для осіб цієї категорії, є нездатність до самостійного понятійного мислення. Існуючі поняття носять конкретний побутовий характер, діапазон яких дуже вузький. Мовний розвиток примітивний, власна мова бідна, хоча розуміння мови на побутовому рівні збережене.
Діти з помірним ступенем розумової відсталості (імбецильність) вважаються інвалідами дитинства. Ці діти здатні опанувати навичками спілкування, соціально побутовими навичками, грамотою, лічбою, деякими відомостями про навколишній світ, навчатися певному ремеслу. У той же час вони не можуть жити самостійно, мають потребу в опіці.
У 7-8 років вони можуть бути прийняті в спеціальні школи VІІІ типу, де для них створені спеціальні класи. Також вони можуть навчатися в школах для дітей з вираженим порушенням інтелекту.
Після закінчення школи перебувають у родині; можуть виконувати найпростішу обслуговуючу працю, надомну роботу, яка не вимагає кваліфікованої праці (склеювання конвертів, коробок тощо). Особи з помірним ступенем розумової відсталості справляються із сільськогосподарською працею.
Ідіотія - найважчий ступінь розумової відсталості. Діагностика цих складних порушень можлива вже на першому році життя дитини. Серед численних ознак особливо виділяються порушення статичних і моторних функцій: затримка в прояві диференційованої емоційної реакції, неадекватна реакція на оточення, пізніше з’являються навички стояння, ходіння, слабкий інтерес до навколишніх об'єктів і гри.
У дорослих різко порушені процеси пам'яті, сприйняття, уваги, мислення, знижені пороги чутливості. Їм недоступне осмислення навколишнього, мова розвивається вкрай повільно й обмежено або не розвивається взагалі. Спостерігаються важкі порушення моторики, координації рухів, просторового орієнтування. Часто ці порушення настільки важкі, що людина веде лежачий спосіб життя. Повільно та складно формуються елементарні навички самообслуговування, у тому числі гігієнічні.
Проте діти з важкою розумовою відсталістю так само, як і інші, здатні розвиватися. Вони можуть навчитися частково обслуговувати себе, опанувати навичками спілкування, розширювати свої уявлення про навколишній світ.
Особи цієї категорії в основному перебувають в установи соціального захисту, де за ними забезпечується тільки догляд.