8.2. Ступені і види розумової відсталості

Розмаїття форм розумової відсталості викликало необхідність створення їхньої класифікацій (Г.Е. Сухарева, М.С. Певзнер, В.В. Ковальов).

Відповідно до класифікації, прийнятою Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) в 1994 р., розумова відсталість включає чотири ступені зниження інтелекту, залежно від кількісної оцінки інтелекту (ІQ):

• легкий (коефіцієнт інтелекту від 50 до 69);

• помірний (коефіцієнт інтелекту від 35 до 49);

• важкий (коефіцієнт інтелекту від 20 до 34);

• глибокий (коефіцієнт інтелекту нижче 20).

Нормою вважається показник ІQ = 71 і вище.

Види розумової відсталості: деменція та олігофренія.

Деменція (від лат. dementіa - божевілля, слабоумство) - стійке ослаблення пізнавальної діяльності в результаті органічних або функціональних порушень діяльності головного мозку.

У дементних дітей, на відміну від олігофренів, перед настанням порушення в діяльності мозку є період нормального розвитку.

Олігофренія (від грец. olіgos - малий + phren - розум) - вид недорозвинення психічної діяльності, в основі якого лежать залишкові явища перенесеного органічного ураження центральної нервової системи (переважно кори півкуль головного мозку).

Термін «олігофренія» був уведений в 1915 р. німецьким психіатром Е.Крепіліном. У різних країнах цьому терміну відповідають інші терміни; наприклад, в англомовних країнах - тепt1 retardation - «відставання в інтелектуальному розвитку». Виникнення олігофренії обумовлене головним чином шкідливими впливами на мозок дитини у внутрішньоутробному періоді його життя, а також запальними, токсичними та травматичними захворюваннями дитини протягом першого року життя.

Олігофренопедагогіка - одна з галузей спеціальної педагогіки, що розробляє проблеми навчання, виховання та соціальної адаптації розумово відсталих дітей.

8.3. ГРУПИ ОЛІГОЛІГОФРЕНІЇ ЗА СТУПЕНЕМ ВИРАЗНОСТІ ДЕФЕКТУ

За ступенем виразності дефекту олігофренію ділять на 3 групи:

- дебільність - відносно легка, неглибока розумова відсталість;

- імбецильність - глибока розумова відсталість;

- ідіотія - найбільш важка, глибока розумова відсталість.

Дебільність - незначний ступінь розумової відсталості. Ця категорія осіб становить більшість серед страждаючих розумовою відсталістю (70-80%).

Діти відстають у розвитку від однолітків. Вони, як правило, пізніше починають ходити, говорити; у більш пізній термін опановують навичками самообслуговування. Ці діти неспритні, фізично слабкі, часто хворіють. Вони мало цікавляться навколишньою дійсністю: не вивчають предмети, не прагнуть дізнатися про них у дорослих, байдужі до процесів і явищ, що відбуваються у природі та соціальному житті. До кінця дошкільного віку їхній активний словник бідний. Фрази односкладні. Діти не можуть передати елементарний зв'язний текст. Пасивний словник також значно менший за обсягом. Вони не розуміють конструкцій із запереченням, інструкцій, що складаються з двох-трьох слів, навіть у шкільному віці їм важко підтримувати бесіду, тому що вони не завжди досить добре розуміють питання співрозмовника.

Для того щоб якомога раніше встановити причини труднощів і надати дитині спеціальну педагогічну допомогу, необхідно провести її психолого-медико-педагогічне обстеження. За необхідністю буде рекомендоване навчання в іншому типі закладу.

Незважаючи на труднощі у формуванні уявлень та засвоєнні знань і навичок, затримку в розвитку різних видів діяльності, діти з незначною розумовою відсталістю все-таки мають можливості для розвитку. У них в основному збережене конкретне мислення, вони здатні орієнтуватися в практичних ситуаціях, орієнтовані на дорослого, у більшості з них емоційно-вольова сфера більш збережена, ніж пізнавальна, вони охоче включаються в трудову діяльність.

Із семи-восьми років діти з незначною розумовою відсталістю навчаються у спеціальних (корекційних) школах VІІІ типу, де навчання ведеться за спеціальними програмами.

Ці люди дієздатні, тому суспільство визнає їх здатними відповідати за власні вчинки перед законом, нести військову повинність, успадковувати майно, брати участь у виборах в органи місцевого та державного управління тощо.

Імбецильність є помірним ступенем розумової відсталості. Це порушення виявляється в ранні періоди розвитку дитини. У дитячому віці такі діти починають пізніше тримати голівку (з чотирьох- шести місяців і пізніше), самостійно перевертатися, сидіти. Опановують ходьбою після трьох років.

Мова з'являється до кінця дошкільного віку у вигляді окремих слів, рідко фраз. Часто значно порушена звуковимова. Істотно страждає моторика, тому навички самообслуговування формуються складно та у більш пізній період, ніж у дітей, що нормально розвиваються.

Пізнавальні можливості різко знижені: порушені відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення.

Основною рисою, характерною для осіб цієї категорії, є нездатність до самостійного понятійного мислення. Існуючі поняття носять конкретний побутовий характер, діапазон яких дуже вузький. Мовний розвиток примітивний, власна мова бідна, хоча розуміння мови на побутовому рівні збережене.

Діти з помірним ступенем розумової відсталості (імбецильність) вважаються інвалідами дитинства. Ці діти здатні опанувати навичками спілкування, соціально побутовими навичками, грамотою, лічбою, деякими відомостями про навколишній світ, навчатися певному ремеслу. У той же час вони не можуть жити самостійно, мають потребу в опіці.

У 7-8 років вони можуть бути прийняті в спеціальні школи VІІІ типу, де для них створені спеціальні класи. Також вони можуть навчатися в школах для дітей з вираженим порушенням інтелекту.

Після закінчення школи перебувають у родині; можуть виконувати найпростішу обслуговуючу працю, надомну роботу, яка не вимагає кваліфікованої праці (склеювання конвертів, коробок тощо). Особи з помірним ступенем розумової відсталості справляються із сільськогосподарською працею.

Ідіотія - найважчий ступінь розумової відсталості. Діагностика цих складних порушень можлива вже на першому році життя дитини. Серед численних ознак особливо виділяються порушення статичних і моторних функцій: затримка в прояві диференційованої емоційної реакції, неадекватна реакція на оточення, пізніше з’являються навички стояння, ходіння, слабкий інтерес до навколишніх об'єктів і гри.

У дорослих різко порушені процеси пам'яті, сприйняття, уваги, мислення, знижені пороги чутливості. Їм недоступне осмислення навколишнього, мова розвивається вкрай повільно й обмежено або не розвивається взагалі. Спостерігаються важкі порушення моторики, координації рухів, просторового орієнтування. Часто ці порушення настільки важкі, що людина веде лежачий спосіб життя. Повільно та складно формуються елементарні навички самообслуговування, у тому числі гігієнічні.

Проте діти з важкою розумовою відсталістю так само, як і інші, здатні розвиватися. Вони можуть навчитися частково обслуговувати себе, опанувати навичками спілкування, розширювати свої уявлення про навколишній світ.

Особи цієї категорії в основному перебувають в установи соціального захисту, де за ними забезпечується тільки догляд.