134. Топографії інтегральних мікросхем.

ТОПОГРАФІЯ ІНТЕГРАЛЬНОЇ МІКРОСХЕМИ - (від грец. — місце, місцевість і — писати) — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Т. і. м. визнані ЦивК України об'єктами права інтелектуальної власності. Головним і єдиним критерієм, необхідним для надання Т. і. м. прав, охорони, є її оригінальність, тобто ті відмінності, що надають інтегральній мікросхемі нових властивостей, невідомих у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки на неї. Об'єктом Т. і. м. є саме топографія, тобто взаємне розміщення елементів напівпровідникової мікросхеми. Обсяг правової охорони інтегральної мікросхеми визначається зображенням цієї топографії на матеріальному носії. Автором Т. і. м. може бути тільки фіз. особа. Юрид. особа може виступати тільки власником майн. прав на Т. і. м. До особистих немайн. прав автора належить право авторства, право на автор, ім'я, право подання заявки на свідоцтво на компонування інтегральної мікросхеми. Право на використання компонування інтегральної мікросхеми є виключним правом автора. Якщо власником майн. прав на Т. і. м. є роботодавець автора, то автор має право на одержання винагороди. Коло питань, пов'язаних з порядком виплати та розміром винагороди, вирішується на підставі договору між автором і роботодавцем. Розмір винагороди встановлюється угодою сторін, а в разі неможливості її досягнення визначається судом. Права на Т. і. м. засвідчуються свідоцтвом, яке підтверджує факт реєстрації Т. і. м. у Держ. департаменті інтелект, власності М-ва освіти і науки України. Свідоцтво чинне впродовж 10 років, що відповідає усталеній міжнар. практиці. В разі порушення прав авторів і правоволодільців зак-вом передбачено відповідні санкції щодо правопорушників. Більшість санкцій має цив.-правовий характер і спрямована на відновлення порушених прав потерпілих або на задоволення їхніх інтересів, що охороняються законом. Чинне зак-во встановлює також крим. відповідальність за порушення прав авторів і правоволодільців на Т. і. м. Прав, регулювання відносин щодо Т. і. м. здійснюється ЦивК (гл. 40), Законом України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (1997) та рядом підзаконних актів.  135. Правові засади розвитку конкуренції і демонополізації у сфері підприємництва.

Державна політика щодо обмеження монополізму і розвитку конкуренції є невід`ємною складовою внутрішньої економічної та соціальної політики держави. До найважливіших завдань держави належить врівноваження тенденції до монополізації механізмами конкуренції, цілеспрямоване сприяння з боку державних органів розвиткові конкурентних засад в економіці.

Держава, визначаючи відправні ідеї, основні принципи стратегічної лінії в економічній, соціальній та інших сферах, має проводити збалансовану економічну політику, в тому числі гармонійно поєднувати механізм конкуренції та засоби регулювання діяльності монополій. Конкуренція при цьому є елементом ринку, який забезпечує його саморегуляцію.

Країни із соціально-орієнтованою економікою надають перевагу розвитку та захисту конкуренції, що, власне, і є змістом конкурентної політики. Водночас забезпечується контроль суспільства за діяльністю монополій та усуваються умови, які спричинили їх виникнення і збереження в тому чи іншому випадку. Це становить сутність політики антимонопольної.

Функціонування саморегулюючого ринкового механізму і ступінь впливу держави на економічні процеси характеризується співвідношенням, що проявляється у певних функціях держави. Деякі з них спрямовані на підтримку і полегшення конкуренції на ринку, інші полягають у спеціальному правовому регулюванні відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарювання, щопосідають домінуюче положення на ринку. Саме ці обставини спонукають державу запроваджувати систему організаційно-правових заходів протидії спотворенню конкуренції з боку суб`єктів господарювання, які мають ринкову владу, а також здійснювати регулювання на конкретних монополізованих ринках.

Реалізація антимонопольної політики будується на антимонопольному (конкурентному) законодавстві, тобто сукупності нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов`язані з економічною конкуренцією.

Спеціальні державні органи з питань конкуренції (антимонопольні, антитрестовські, картельні відомства) здійснюють контроль за дотриманням відповідного законодавства, проводять роботу з підготовки пропозицій щодо його удосконалення та розробки рекомендацій стосовно активізації конкуренції в усіх сферах економіки. Структура, компетенція, організація діяльності та підзвітність таких органів визначаються в кожному конкретному випадку змістом антимонопольної (конкурентної) політики та правовою формою її реалізації, яка закріплюється в антимонопольному (конкурентному) законодавстві.

Відмінності в економічній структурі та правових системах впливають на оптимізацію системи обмеження монополізму і захисту конкуренції в різних країнах. За зовнішньої різниці форм таких органів їм властива єдність змісту діяльності - запобігання монополізації товарних ринків, протидія негативним проявам ринкової влади окремих суб`єктів господарювання, сприяння розвитку конкуренції.

Формування системи захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму в Україні започатковане 1990 року Постановою Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо демонополізації народного господарства". Закон СРСР "Про обмеження монополістичноїдіяльності в СРСР" 1991 року увібрав усі елементи, властиві антимонопольному законодавству розвинутих країн.

Ринкові засади управління економічними процесами, а також принципи повної господарської самостійності та свободи підприємництва у рамках законів України встановлено Законом України "Про економічну самостійність Української РСР". Верховна Рада України включила антимонопольне законодавство до переліку актів, які повинні забезпечувати реалізацію цього Закону.

Правовою базою для розвитку антимонопольного законодавства став Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 року. Структура, компетенція, організація діяльності та підзвітність Антимонопольного комітету України були визначені Законом України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 року.

Верховна Рада України 21 грудня 1993 року прийняла Постанову "Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції", а Указом Президента України від 21 березня 1995 року було створено Міжвідомчу комісію з питань демонополізації економіки, що до 2001 року була постійно діючим органом, спеціально створеним для координації дій міністерств, відомств, інших державних органів та органів місцевого самоврядування.

Згідно з цими документами суб'єктами демонополізації, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства є: Верховна Рада України, яка приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції; Президент України, який приймає рішення з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції в межах своїх повноважень; Кабінет Міністрів України, що приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації та антимонопольного регулювання; встановлює його найважливіші показники і параметри; Антимонопольний комітет України; органи, які здійснюють приватизацію майна державних підприємств; інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, які розробляють і реалізують заходи щодо демонополізації економіки та розвитку конкуренції.

Найвизначнішим кроком розвитку політики держави у сфері обмеження монополізму та захисту конкуренції стало закріплення статтею 42 Конституції України основних принципів розвитку і захисту конкуренції. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються виключно законами України.

Згідно з пунктом п'ятим частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, під якою розуміються стратегічні напрями діяльності держави, в тому числі в економічній сфері, на певну історичну перспективу. Ці відправні ідеї, основні принципи стратегічної лінії діяльності держави є базою для проведення політики у названій сфері органами виконавчої влади, зокрема, Кабінетом Міністрів України.

Державна політика у сфері обмеження монополізму та захисту конкуренції остаточно набула рис політики конкурентної. Указом Президента України від 26 лютого 1999 року №219/99 було визначено основні завдання органів Антимонопольного комітету, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також заходи, спрямовані на забезпечення реалізації напрямів конкурентної політики в усіх галузях і сферах економіки. Надалі такі завдання було послідовно визначено Указом Президента України від 19 листопада 2001 року №1097/2001 "Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки".

Антимонопольне законодавство трансформовано в законодавство про захист економічної конкуренції. Прийнятим у лютому 2000 року Законом України "Про природні монополії" визначено правові, організаційні та економічні засади державного регулюваннядіяльності суб`єктів природних монополій. У березні 2002 року набрав чинності Закон України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки і захисту конкуренції.

Конкретизовано правове становище антимонопольних органів в Україні. Визначено місце Антимонопольного комітету України в системі органів державної влади, уточнено мету і завдання Комітету.

На сучасному етапі конкурентна політика передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища, зменшення частки монопольного сектора в економіці України, удосконалення правил конкуренції, впровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, зменшення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті, розвитку інституційного забезпечення конкурентної політики.