2. Чехо—Словаччина

Цікавішою з націологічного боку є, без сумніву, спроба національно-державної синтези в Чехо-Словацькій Республіці. Ця молода держава об'єднує два близько споріднені народи: чехів і словаків, роз'єднаних історією вже на початку їх етногенези. Об'єктивно слід ствердити, що ця чехословацька спроба виказує чималий успіх, що заслугою політичного демократизму цієї республіки, яка зуміла досі подужати диктаторські натяки як прихильників московського комунізму, так і італійського фашизму. Оскільки йде мова про змагання до національної соборности між чехами й словаками, то з націологічного боку є спробою дискусійною, а практично питанням майбутности, хоча прихильники чехо-словакізму уважають його вже позитивно вирішеним.

У своїх спробах політично-державної консолідації Чехо-Словаччина також робила помилки. І тут гадалося напочатку, що адміністративний централізм є найкращим і найскорішим шляхом до здійснення цієї мети. Цитований англійський націолог Сетон-Востон, — знавець і приятель словаків (пор. його передвоєнну джерельну працю: „Національна справа в Угорщині"), — присвятив визволеній Словаччині критичну студію: „The New, Slovakia", в якій річево, на підставі особистих спостережень, з'ясував головні помилки празької політики супроти Братіслави, особливо ж у ділянці релігії, шкільництва й господарського життя".

Істота чехо-словацького питання не полягає в тому, чи теза, що чехи і словаки — це один нарід, або одна нація з однією спільною мовою, має рацію з об'єктивно наукового боку й виправдана життєвою дійсністю. Аджеж і наука може помилятися, зокрема в громадських справах, коли вона перебуває на послугах політики. Поки що можна говорити тільки про існування об'єднаної Чехо-Словацької держави. Чи ця держава витворить згодом чехо-словацьку націю, покаже щойно майбутність.

В чому ж криється істота цього з націологічного боку незвичайно цікавого питання? В наслідок історичних і політичних причин чехо-словацька етногенеза майже від самого початку пішла у двох напрямах; правда, рівнобіжне, а не протилежно. Історична традиція не знає чехо-словацького антагонізму в минулому. Навпаки, ціла низка фактів промовляє за сучасну ідеологію чехословакізму. Проф. А. Пражак у своїй розвідці: „Чехо-Словацький нарід" наводить силу історичних аргументів на доказ ідеології чехословацької соборности. Під цим оглядом чехо-словацькі взаємини є дуже відмінні, напр., від московсько-українських, або еспано-каталонських відносин. Новочасна чеська і словацька націогенія також ішли різними шляхами й впродовж цього процесу словацька мова осамостійнилася, як літературна й національна. Це є історичний факт, спричинений політичними обставинами, а саме потребою боротьби проти мадярських винародовлюючих змагань супроти словаків. У своїй монографії: „Чехо—Словацький розкол" (знадібки з історії словацької мови) проф. М. Годжа докладно з'ясував цю справу. Коли сучасна чеська лінґвістика формально уважає словацьку мову діялектом чеської, то фактично словацька мова існує, як жива й окрема, моючи змогу прилюдного розвитку з наукового й літературного боку. Отже, продовжується далі процес її самовизначення у зв'язку з молодословацьким післявоєнним активізмом.

Чехо-словацькі змагання до внутрішньої консолідації особливо цікаві тому, що тут розходиться про національну синтезу двох народів близнюків, які з мовного боку вже стали самостійними. Ця обставина не є проте перешкодою, бо згідно з конституцією Чехо-словацької держави обі ці мови є рівноправними та урядовими скрізь по всій її території. А взагалі, як зазначив це проф. К. Крофта, „в Чехо-словацькій республіці словаки так само, як і чехи, мають усі права державного народу; їхня мова є так само державна, як і чеська".

Істотна різниція між словаками й чехами полягає в чому іншому. Чехи є вповні модерною нацією, що вже перед світовою війною успішно довершила свою етногенезу. Натомість словаки, завдяки утискові з боку мадярів відстали під цим оглядом й нещодавно переступили поріг новочасної націогенези. Через це чехо-словацька дилема є скоріше суспільного й господарського характеру, а відтак також культурного й зокрема релігійного, ніж мовного характеру. Це використовує сучасний словацький автономізм, що іноді навіть кокетує з політичним сепаратизмом, хоча при своєрідній європейській політичній ситуації з гегологічних причин не має жодних виглядів на повну свою державну самостійність.

Якщо вона не буде органічним складником Чехословацької Республіки, тоді, річ ясна, стане жертвою мадярського або польського зазіхання на неї. Лише у чехословацькій державі зможе Словаччина національне дозріти й закінчити свою запізнену націогенезу. Демократична чехословацька конституція дає їй більше можливостей за територіяльне відокремлення чи осамостійнення.

Популяційне словаки мають кращі вигляди за чехів. Це зазначив д-р Е. Бенеш (див. його „Промову до Словаків" у 1934 p.) й на підставі цього він критикував автономістичне гасло: „Словаччина для Словаків!" На його думку, словаки не мають обмежуватися тільки Словаччиною, але хотіти панувати в усій Чехо-словацькій державі. Такий бо є наказ біологічно-популяційного стану речей, що матиме свої соціологічні й політичні наслідки в недалекій майбутності. Звичайно, сьогодні ще передбачити, чим закінчаться чехословацькі змагання за національну синтезу, тяжко сказати, чи приведуть вони до чехізації словаків, чи до словакізації чехів? З культурного боку ймовірніша перша можливість, з популяційного — друга. Проте найімовірнішим є припущення, що в результаті цих змагань постане новий тип політичної симбіози при дальшому затриманню національно-культурного й мовного чехо-словацького дуалізму. Словацький історик д-р Рапант гадає, що чехо-словацька національна соборність є ще спірна... Сьогодні не можна ще передбачати, чи чехи й словаки витворить цілковиту спільноту (для чого, зрештою, є всі об'єктивні передумови), чи розвиток піде в напрямі двох близькоспоріднених народів об'єднаних у спільній державі для забезпечення свого дальшого непорушного поступу (за що промовляли б дотеперішні спроби й досвід)...". На думку проф. Ал. Пражака, чехо-словацьке об'єднання є вже довершеним фактом. Д-р Е. Бенеш вірить, що чехо-словацька нація незабаром постане в наслідок існуючих біологічних й суспільних передумов. Чеський історик і дипломат проф. Крофта закінчує цікаву свою монографію: „Чехи та словаки перед їхнім державним об'єднанням" (1932) обґрунтованим припущенням, що в цій державі спільній для обох народів, потрібний і дорогий для обох, чехи й словаки розвиватимуться в напрямі до справжньої духовної єдности, підпертої певним фундаментом спільної національної свідомости, спільних національних інтересів і потреб, змагань та ідеалів, але, заховуючи, зрештою, свої відрубні ознаки". З цим передбаченням, історично й соціологічно обґунтованим, можна погодитися.