3. Від геодетермінізму до георелятивїзму

На початку цього уступу мушу зробити одне застереження проти поперньо тут згаданого геодетермінізму, що в середині минулого століття знайшов оцей клясичний вислів в праці французького вченого В. Кузена: „Вступ до історії філософії": — дайте мені — казав він, — карту певної країни, її конфігурацію, її підсоння, її водну систему, її вітри та всю її фізичну географію; дайте мені її природні поклади, її фльору і фавну і я зобов'язуюсь наперед вам сказати, яка буде людина цієї країни, та яку ролю гратиме цей край в історії не випадково, але неминуче: не тільки в ту чи іншу добу, але завжди, а врешті також ідею, яку ця країна покликана представляти". Ця універсальна формула може бути хіба прикладом географічної метафізики, такого бо фаталістичного зв'язку між людиною й природою немає, або в кожнім разі він належить до давноминулої преісторії людства. Там, де появилися вже людські скупчення й постали зв'язки суспільної організації, почалася завзята боротьба людей проти необмеженого абсолютизму природи й ступневе визволення з-під її залізної диктатури. Вже на початках етногенези, яка нас тут цікавить, людина не була таким безпомічним рабом природи. Територія у цій добі грає ролю бази, на якій краще відбувається процес етнографічної консолідації. А в новітніх часах націогенези, цебто у фазі перетворювання цієї етнографічної сировини у масово усвідомлену модерну націю, рішальним чинником є вже не природне оточення, але, мовляв, „суспільна хемія" між-громадських відносин, сприяючих своєю інтенсивністю цій національній кристалізації.

Відомий французький історик Ж. Мішле (J. Michelet) у своєму знаменитому „Малюнкові Франції" (Tableau de la France - 1869) робить спробу антропогеографічного з'ясування взаємин між природою та людиною. Для цого головним географічним чинником є земля як „географічна база", без якої нарід, — цей фактор історії — висів би, немов у повітрі, як на тих китайських малюнках, де немає землі. Слід зауважити, казав він, що шляхом харчування та через підсоння, вона сотками способів впливає на людей. Яке гніздо — такий птах. Яка батьківщина, така людина". Тим поетичним образом Ж. Мішле гарно змалював ролю території у процесі етногенези. Бож земля — це справді гніздо народів.

Дальшим кроком у цьому напрямі було з'ясування впливу не як чогось однобічно арбітрального, але, як взаємини між землею та людиною у зв'язку з культурним її розвитком, громадською організованістю, а головно технічною винахідливістю та працездатністю, завдяки чому людина почала перемагати природу, щоб стати нарешті її паном.

Людська організована співпраця міняє обличчя землі. Людська праця, базована на технічному поступі, є силою, з допомогою якої людина визволяється з рабства природи. Насмілюються навіть виправляти її. Сам Мішле, говорючи про бельгійську Фляндрію, мусів констатувати, що вона була „витворена, так би мовити, проти природи й є ділом людської праці".

Отже, модерна наука, досліджуючи взаємини між природою (головно й конкретно землею) та людиною, залишила в процесі розвитку становище фаталістичного геодетермінізму, щоб вийти на вірний шлях творчого георелятивізму, якого головно дотримується новочасна французька „людська географія".