10. Англія.

Стан речей під цим оглядом в Англії де і в чім нагадує ситуацію у Франції. З однією, правда, кардинальною різницею. Бо, коли Франція була й лишається клясичною країною державного централізму, то Англія, навпаки, віддавна вже стала на шлях адміністративної децентралізації та клясичної самоуправи. Перевага домініонів і колоній над метрополією примушує її до цього. Бритійська спілка народів (British Commonwealth of Nations) програмове перебудовується на засадах як найдалі йдучої децентралізації. В ній складові частини (домініони) фактично є чи стають зовсім самостійними державами, лише короною або особою короля символічно зв'язані з метрополією й державним „центром" у Лондоні. Цей в істоті своїй дуже революційний процес проходить зовсім еволюційним шляхом. Але він має також свої „невралгічні точки", що стимулюють його заінтересовання. Маю на увазі справу ірляндську та індуську, які уявляють дві різні, а одночасно дуже актуальні аспекти національної проблеми для Англії. Перше донедавна ще зовсім внутрішнє державне питання Англії щодалі все більше пересувається у сферу закордонної політики. Бо вже є тільки справою часу — остаточне відокремлення Ірляндії від Англії, з чим у Лондоні реальні політики починають рахуватися. Індія ж для Англії загрозливе мементо колоніяльного ренесансу. Не знати, як довго Індія заспокоїться домініяльним положенням, яке фактично вона може вже його осягнути. Революційний індуський націоналізм виявляє стихійну ворожнечу до Англії. Методи його боротьби, як напр., опір М. Ґанді, для Англії іноді більше небезпечні за найреволюційнішу терористичну тактику індуських прихильників III Інтернаціоналу. Таким чином розвиток політичних подій висуває перед Англією національне питання, ставлячи його руба. Бо за Ірляндією самоозначується кельтський елемент (Кімри) в Уельсі й починає будитися Горішня Шотляндія, а за успіхом національно-визвольних змагань Індії пильно і горячково слідкують культурніші абориґенти інших англійських колоній, головно ж прихильники великоарабського руху. Як бачимо, є чимало підстав для зацікавлення Англії національною проблемою. Слід зазначити, що англійська наука зайнялася цією справою дуже ґрунтовно. Сучасна англійська націологія може бути цього доказом. Я згадав вже тут про джерельні розвідки видатного англійського націолога Р. Мюра, що свою увагу зосередив головно на двох центральних питаннях націознавчої проблематики, а саме: взаємин між державою й нацією, з одного боку, та між націоналізмом і інтернаціоналізмом, з другого боку. Крім нього декілька інших англійських вчених своїми працями кладуть фундаменти під модерну націологію. Подаю тут лише найголовніші із них: С. Герберта, праця якого „Національність та її проблеми" (1920 р.) є гідною уваги спробою систематичної націології. В історичному аспекті трактує національну проблему Й. X. Роуз (J. H. Rose), автор двох ґрунтовних моноґрафії: „Народність, як фактор модерної історії" (1926 р.) та „Розвиток європейських народів" (1879-1914 pp.), що вийшли одночасно з перше згаданою працею, продовжує свої націознавчі студії головно славістичного змісту — Сетон Вотсон, критично слідкуючи за розвитком національних відносин в Чехо-Словаччині та Юґославії. Його нові праці особливо цікаві, як матеріял до вивчення примінення засади національної соборности у державній політичній практиці.

Звичайно, національними справами цікавляться дуже також англійські „аложені". Найбільше Єгипет, що переживає оце саме фазу своєї революційно-самостійницької боротьби, та Індія, де визвольна боротьба досягла після війни найвищого свого напруження. Індуська соціологія з видатним її представником Радгавамала Мукериджім на чолі, докладно й всебічно з'ясувала істоту національної проблеми визвольних змагань цієї найбільшої колонії Англії. На увагу зокрема заслуговує відома з перекладів на європейські мови книга про націоналізм індуського поета й письменника, до речі, Нобелівського лавреата, Рабіндраната Такура (Rabindra Nath Tagore). Автор цей, дезорієнтований помилковою, європейською термінологією, що плутає поняття нації та держави, під назвою націоналізм фактично переводить нищівну критику державного протинаціонального абсолютизму та утиску.

Майже вся преса англійська і журнали систематично стежать за розвитком міжнаціональних відносин у післявоєнному світі, докладно інформуючи та аналізуючи сучасний національний ренесанс. В англійських наукових і спеціяльних товариствах ці справи дуже жваво дебатуються.

Зокрема питання захисту національних меншостей знаходить щирий відгомін і симпатії по той бік Ляманшу. Як бачимо, отже, сучасна Англія справді є однією із головних країн у націологічних дослідах та творення модерної науки про націю.