- •О. І. Бочковський Вступ до націології
- •І. Проблематика, завдання та початки науки про націю (націології)
- •1.Національне пробудження й відродження Европи
- •2. Перші спроби національної ідеології й території
- •3. Національне питання й наука
- •4. Наука про націю чи розподілення проблеми нації між окремими науками
- •5. Деякі особливості нації, як об'єкту наукового дослідження
- •6. Чи є можлива і виправдана спеціяльна наука про націю?
- •7. Преісторія й каменярі націології
- •. Війна й національна справа
- •9. Т. Ґ. Масарик і початки націології
- •10. Р. В. Сетон Востон та його націологічні праці про Австро-Угорщину
- •11. Національна програма тижневика „The New Europe"
- •12. Поширення націологічних дослідів під час світової війни
- •13. Шляхами розвитку націології після війни
- •3. Німеччина.
- •5. Конґрес європейських національних меншостей.
- •6. Австрія.
- •7. Польща.
- •8. Чехо-Словаччина.
- •9. Франція.
- •10. Англія.
- •11. Ссср.
- •12. Російська еміграція й національне питання.
- •13. Евразійство.
- •15. Жидівський Науковий Інститут.
- •16. Націологія й еміґрація.
- •17. Каталонія й Україна.
- •18. Каталонці.
- •19. Українці.
- •20. Українська еміграція й націологія.
- •15. Націологія та її архітектоніка
- •1. Нарід і нація (етнологія й націологія).
- •II. Складники й будова нації (Етногенеза й націогенеза)
- •16. Загальний огляд всесвітньої етногенези
- •18. Австралія та Океанія
- •III. Суспільна структура нації
- •19. Підстави для розрізнювання етно- й націогенези
- •20. Вплив суспільної складні на формування й розвиток народу.
- •2. Два типи народів етно- та націогенези
- •2. Місто і село
- •3. Радянська націологія й соціяльна структура нації
- •21. Що таке нація?
- •1. Рудницький, Манчіні та Ронан
- •IV. Елементи нації
- •22. Раса й нація
- •2. Ж. А. Ґобіно й Ляпуж
- •3. Г. Ст. Чемберлен
- •4. Л. Вольтман
- •5. Соціял-антропологія. (о. Аммон)
- •6. Німецький расизм (г. Гюнтер)
- •7. Антисемітизм
- •8. Жиди й раса
- •9. Жидівський тип — витвір середовища
- •23. Нація й територія.
- •2. Територія та етногенеза
- •3. Від геодетермінізму до георелятивїзму
- •4. Географічна типізація та антропогеографічна специфікація
- •5. Схід Европи з антропогеографічного та етно-націографічного боку
- •6. „Механіка" мезологічних взаємин
- •7. Мовно-національні та природні кордони
- •8. Українська справа з мезологічно-антропологічного боку
- •9. Територія у світлі націології
- •24. Нація й мова
- •1. Рідна й чужа мова
- •2. Нація не є тотожна з мовою
- •3. Мова й раса
- •4. Висновки
- •25. Нація і культура
- •1.Культура як критерій національної самобутности
- •2. Зв'язок між культурою й нацією
- •1. Релігійний універсалізм і націоналізм
- •2. Реформація й початки європейської націогенези
- •27. Нація — як психоволюнтаристична спільнота
- •III. Етнополітика
- •28. Проблематика й завдання етнополітики
- •1. Що таке етнополітика?
- •2. Нація й партія
- •29. Нація й держава
- •1. Самовизначення народів
- •2. Питання національних меншостей
- •3. Проблематика національних меншостей
- •30. Спроби синтези між державою й нацією
- •1. Юґославія
- •2. Чехо—Словаччина
- •3. Про державну й національну соборність
- •4. Етнополітичні перспективи
- •V. Націософія
- •31. Проблематика націософії
- •1. Людина й нація
- •2. Головні течії національної ідеології
- •3. Паннаціоналізм, як переходова криза націоналізму
- •32. Панрасизм і панконтиненталізм
- •1. Панрасизм
- •2. Панконтиненталізм
- •1. Панамериканізм
- •2. Панафриканізм
- •3. Паназіятизм
- •4. Паневропа
- •33. Нація й людство
- •34. Націократія
3. Національне питання й наука
Національні ідеології були першими теоретичними рефлексами на прояви національного ренесансу, про який тут згадувалося на вступі. Суспільні ідеології, навіть коли вони суто теоретичні, не можуть бути науково зовсім об'єктивними. На них все лишається певне тавро неминучого суб'єктивізму в наслідок заінтересованости, що є невідлучною ознакою людей, діючих як представники громадських гуртків або течій. Ця власне обставина найбільше ускладнює науковий дослід суспільних явищ і наявно гальмує розвиток і поступ громадознавства. Цим у великій мірі можна пояснити релятивно запізнене постання соціології, як окремої науки, як і всі ті манівці, якими мусіла пройти ця молода галузь науки, заки вона щойно у цьому столітті вийшла справді на науковий щлях свого розвитку. Не можна дивуватися, отже, що спеціяльні соціологічні дисципліни поставали і відокремлювалися також з великим запізненням. Не дивно, що й наука про націю ще й досі власне не самовизначилася як слід і є все дискусійним питанням між заінтересованими поодинокими науковими ділянками. Адже нація, без сумніву, належить до найскладніших витворів людського співжиття, природу та істоту якої науково дуже тяжко збагнути або з'ясувати. І це тим більше, що згадане явище відзначається великим динамізмом. Зокрема від середини минулого століття ритм і рух національних процесів є дуже швидкий. Націю символічно можна порівняти з річкою, береги якої викликають ілюзію тривкости форми, але яка вічно пливе, все міняючи своє русло. До цього боку національної проблеми доведеться ще звернутися у зв'язку із самоозначенням націології, як самостійної науки.
Цих кілька попередніх зауважень мають пояснити, чому початки наукового підходу та трактування національних питань були більш випадкового, ніж систематичного характеру й чому в них імпровізація й інтуїція поки що переважали над методичністю й систематичністю. Психологічно не мусить теж дивувати обставина, що піонери націології переважно виходили з рядів поневолених народів і що наука державних націй менше цікавилася націологією й мало сприяла її творенню. Історія або слушніше преісторія націології красномовно стверджує цю тезу. Національна проблема в середині XIX ст. найбільше зацікавлення викликає серед німців та італійців, що переживали у цю добу процес свого політичного самоозначення. Має вона чимало самостійних дослідників серед поневолених народів габсбурзької та царської монархії: чехів, мадярів, поляків, українців, що, або боролися за свою державність (мадяри й поляки), або були захоплені процесом національного відродження (чехи, українці). Властиво, кожний поневолений нарід у процесі своєї національної боротьби скоріше чи пізніше мусить мати не тільки своїх ідеологів нації, але й теоретиків, що більше чи менше науково обґрунтовують засади та загальну програму його визвольних змагань. Багато в них різного й своєрідного в залежності від індивідуальности кожного окремого народу. Але чимало є в них теж спільного і загального у зв'язку з всеевропейським спочатку, а тепер уже всесвітнім характером новочасного національного ренесансу. Саме цей факт, так би мовити універсальної актуальности й подібности між усіма національними рухами, є одною з підстав для творення й виправдання націології, наперед забезпечуючи в ній типологічну методу дослідів, цебто використання способом порівнання збірного, мовляв, характеру національних явищ.