6. Австрія.

Нова Австрія виявила також чималу активність на полі націологічних дослідів. Керує цими студіями відомий австрійський вчений проф. В. Вінклер. Австрійська націологія мала переважно статистичний напрям. Не треба доводити, яке велике значення може мати статистика для націологічних дослідів взагалі, а зі становища національних меншостей зокрема. Адже ж справа національної статистики є одним з найболючіших питань як теоретичної націології, так і практичної етнополітики. Заходами проф. В. Вінклера в 1922 р. у Відні був заснований Статистичний Інститут народів меншостей, що розвинув дуже жваву видавничу діяльність. Між іншим, його заходами вийшов фундаментальний „Статистичний підручник соборної німецькости". Відтак накладом цієї установи було видано фундаментальний „Статистичний підручник європейських народів", як одна з перших спроб з'ясування національних взаємин в Европі у світлі статистичних даних. На жаль, цікавий цей почин, як слушно це підкреслила критика, не уникнув політичної тенденційности за рахунок наукової об'єктивности.

У Відні виходив також спеціяльний націологічний журнал, головно етнополітичного напрямку, а саме щомісячник "Нація й держава", як часопис, що своїм завданням уважав систематичне вивчення справи європейських національних меншостей. У ньому політика також здебільшого домінувала над наукою.

7. Польща.

Відновлена самостійна Польща національними справами цікавиться більш теоретично, ніж практично їх вирішує, не зважаючи на очевидну політичну актуальність проблеми національних меншостей для цієї держави. Після Німеччини, Польщу, як країну національних дослідів, можна поставити на другому місці. Цікаво, що й характер національних студій в цих двох країнах дуже подібний: в обох цих народів вони зосереджуються довкола державно-національних інтересах свого народу, цебто мають націоцентричний напрям. Німецька націологія виходить і базується на вивченню соборної всенімецькости; польська — також має яскраво польогоцентричний напрям навіть і тоді, коли фактично вона виходить у цих студіях далеко поза межі Польщі, як напр., у систематичних дослідах азійського сходу або Кавказу.

Націологічні студії в Польщі зосереджені у варшавському Інституті дослідів національних справ (Instytut badan spraw narodowosciowych), що був заснований 1926 році і на чолі якого стоїть згаданий вже тут попередньо націолог Ст. Й. Папроцкі. Цей Інститут реорганізовиний в 1926 p., має кілька спеціяльних секцій (для досліду справи української, жидівської, литовської й німецької), а крім того загальну секцію для вивчення національних питань в сусідніх країнах. Його накладом видається націологічний журнал — „Sprawy Narodowosciowe" з французьким додатком „Question minoritaires" (Справи меншостей), для інформації чужини, що

виходить чотири рази у рік. Згадана польська націологічна централя видає також книжки, присвячені вивченню та з'ясуванню національної проблеми („Biblioteka Narodowosciowa"), В цьому видавництві минулого року вийшла студія заслуженого польського націолога Л. Василевського: „Національний склад європейських держав" (1933 p.), яку можна вважати першою систематичною етнологічною націографією сучасної Европи.

Польська націологія в останніх роках почала спеціялізуватися за засадою поділу праці. Так, напр., в 1931 р. в Торуню був заснований спеціяльний „Балтійський Інститут", завданням якого є організоване вивчення Поморя. У Вільні існує „Науково-дослідний Інститут для Сходу Европи", у Варшаві працює інтенсивно „Східній Інститут", що видає квартальник „Wschod-Orient", у Кракові „Товариство для дослідів Сходу Европи". Всі ці польські установи розвинули чималу видавничу та викладову діяльність. Практично-націологічний характер має варшавський, добре редагований, тижневик „Biuletyn Polsko-Ukrainski" — спеціяльно присвячений аналізі польсько-українських взаємин.

Польська націологічна література за останні часи наявне поширюється. В цій діяльності чільне місце належить невтомному й заслуженому каменяреві польської націології, попередньо цитованому Л. Василевському (Плохоцькому), авторові багатьох націографічних і етнологічних книг і розвідок на різних мовах, а також і джерельної польської монографії про українське питання: „Ukraina і sprawa ukrainska", Краків, 1911 p.), яка пізніше вийшла у новому виданні й з новим заголовком: „Ukramska sprawa narodowosciowa w jej rozwoju historycznym", (1925 p.). В новітній польській націологічній літературі на окрему увагу заслуговує спеціяльна студія проф. М. Гандельсмана про розвиток новочасної нації, вміщена на вступі першого тому його націознавчих розвідок: „Rozwoj narodowosci nowoczesnej" (1923 p.), а, отже, й як цінний вклад до наукової теорії нації взагалі.

Велике зацікавлення до національних питань виявляє польсько-національна демократія. До її табору належать два активні націологи: С. Ґрабскі, автор етнополітичної монографії „Panstwo narodowe" (1929 p.) та проф. P. Рибарскі, що видав соціологічну студію „ао, еоа і аа" (1926 p.). На жаль, в обох цих працях наука є на послугах політики й державного націоналізму.

Як було вже зазначено, крім загально націознавчих установ і видань, в Польщі функціонувало ще кілька спеціяльно польонознавчих товариств і організацій, здебільшого практично-етнополітичного характеру, завданням яких є захист або поширення польськости в прикордонних провінціях, як напр., „Zwiazek Obroncy Kresow Zachodnich" з централею в Познані, що видає часопис „Strazniza Zachodnia", орган „Wschod Polski") до цієї категорії доводиться зарахувати також товариство „Rada organizacyjna polakow z zagranicy", яка видає свій часопис „Polacy zagranica".

Як бачимо, теоретично націологія в Польщі була представлена добре, на жаль, не можна сказати, щоб польська теоретична націологія мала вплив на практичну етнополітику польської держави. Під цим оглядом треба сконстатувати наявний дисонанс. Практично нова Польща не знайшла шляху до позитивного вирішення національних питань, зосібна ж українського. До речі, варто тут згадати про спробу національних меншостей в Польщі видавати свій орган. Маю на увазі місячник „Natio", що почав виходити у 1927 році і де всі матеріяли друкувалися паралельно в чотирьох мовах: польській, німецькій, французькій та англійській. Цей часопис, що мав обслуговувати національні інтереси української, жидівської, німецької та білоруської меншости в Польщі, на жаль, проіснував недовго.