12. Російська еміграція й національне питання.

(П. Н. Мілюков). У зв'язку з темою цього параграфу, треба зказати кілька слів також про російську еміграцію. Практично, вся вона опинилася впродовж останніх кількох років у реставраційному таборі, ідеалом якого є відбудування єдиної й неподільної Росії. Теоретично вона не уявляє великого зацікавлення до національних проблем, крім, правда, проф. П. Мілюкова, автора ґрунтовної та оригінальної націології (национальный вопрос, 1925). Цей видатний російський вчений трактує національне питання на Сході Европи також у своїх останніх історичних працях, присвячених розпаду царської держави й змальованню останніх фаз розвитку російської культури, з другого боку. Мілюков тепер більше політик, ніж вчений. Через це в його писаннях на національні теми практична етнополітика переважає над теоретичною націологією. Він аполегет держави взагалі, а російської великодержави зокрема.

13. Евразійство.

На чужині, серед російської еміґрації постала й не без успіху поширювалася один час нова ідеологічна течія, що мусить цікавити націолога, й яка має певний інтерес з погляду науки про націю. Це — евразійство, спроба орієнтації Росії на Азію, але заразом й спроба культурно-політичної синтези між Азією та Европою через Москву. Евразійство є це своєрідний і проте типовий вияв російської націософії. Ось чому про нього краще буде говорити у дальшому розділі спеціяльно присвяченому націософії.

14. Італія.

Цим, властиво, вичерпується огляд післявоєнної націології. Лишається ще сказати кілька слів про деякі надбання з цієї наукової царини в інших країнах, де націологія плекається епізодично й несистематично. насамперед слід згадати тут ще про одну країну, що колись була батьківщиною пренаціології, й яка тепер не відіграє жодної майже ролі з погляду націознавчих дослідів. Мова йде про Італію, що, як ми бачили, в часи свого risorgimento (відродження) була піонером наукового підходу до національної проблеми; що національну засаду проголосила „святою й божеською справою , — що заініціювала великий національний здвиг по всій Европі (Молода Европа), й що від світової війни зовсім замовкла, як країна національних дослідів. Сучасна Італія етнополітично пішла на шлях державного утиску та асиміляції національних меншостей. Фашизм, як пануючий державний лад в Італії, є, безперечно, своєрідним виявом сучасного італійського націоналізму.

15. Жидівський Науковий Інститут.

Одним із найцікавіших проявів ренесансу є безперечно, жидівський сіонізм, ця подивугідна спраба відродження народу Агасфера після двотисячного національного набуття. Річ ясна, що ця спроба вимагає також належного обґрунтування з боку науки. Нова жидівська наука гебраїстичного напряму, зосереджена в малому єрусалимському університеті, що став одним з найголовніших осередків семітологічних дослідів взагалі, а зокрема ж — справжньою фортецею жидівської науки й національної культури. Крім цього, в Европі жиди мають другу наукову установу першорядного національного значення. Це Жидівський Науковий Інститут, заснований у Вільні в 1925 році. Його завданням є наукове дослідження жидівства в минулому й сучасному націологічною методою. Він має кілька спеціяльних секцій, а саме: мовну, господарську, статистичну, історичну, педагогічну та психологічну. Це установа, що має у Вільні власну будівлю, розпоряджає величезною бібліотекою та численними архівами. Вона розвинула велику видавничу діяльність, випустивши цілу низку джерельних праць з обсягу націології. Коло цього Інституту скупчені жидівські наукові сили та дослідники з всього світу.