3. Мова й раса

В розділі про націю та расу була мова про тепер дуже модне т. зв. арійство, що під впливом расизму стало свого роду офіціальною націософією сучасної Німеччини. Ця наука про арійство й арійців видається за найчистішу расову філософію історії. В дійсності ж арійство не є поняттям расовим, але мовним. Збудоване воно на мовному спорідненні головних груп європейського населення. На початку XIX ст. (1816) німецький лінґвіст Фр. Бопп (Fr. Bopp) констатував, що більшість європейських мов, від античних до сучасних, а саме: грецька, латинська, кельтська, слов'янські, балтійські, германські, романські, латвійська, литовська й альбанська творять генетичну спільноту з деякими азійськими, як санскритом, іранською й вірменською; що всі ці мови походять від одної спільної прамови. Ця мовна спільнота була названа згодом „арійською". Німці її називають здебільшого індогерманською. Від ідеї арійської прамови був один крок до ідеї арійського пранароду. Таким чином факти порядку мовно-культурного були переведені у сферу етно-антропологічну, а між мовою й расою встановлено певний органічний зв'язок. Одним із фундаторів мовного арійства був славетний оксфордцкий філософ Макс Міллер. Спробу етнографічної класифікації народів на підставі мов зробив віденський видатний вчений Фр. Мюллер у своїй „Етнографії", що появилася в 1876-88 роках і знайшла жвавий відгук у науковому світі. Істоту арійства з наукового становища добре й популярно з'ясував О. Шрадер (О. Schrader) у своїй синтетичній праці "Die Indogermanen" (1911). Науково незабаром виявилася помилка арійської теорії, як расової. Було ясно, що раса й мова зовсім різні речі, які не можна плутати та не слід змішувати. Каменярі арійства мусіли рішуче спротестувати фатальне непорозуміння на цьому ґрунті. М. Міллер — напр., заявив: "для мене етнолог, що говорить про „арійську расу", „арійську мову", „арійські очі та волосся", є таким самим великим грішником, як мовознавець, що каже про довгоголовий словник, або короткоголову граматику". Його віденський колеґа Фр. Мюллер не менш рішуче проголосив, що „раса — це порожня фраза, звичайне шахрайство". К. Гартман каже, що „т. зв. арійці ніколи не існували як примітивний нарід, але що це винахід кабінетних вчених". Так само на думку Вірхова, ніколи не було віднайдено місце фактичного осідку арійців. Навіть великий прихильник арійської теорії, чеський мовознавець проф. В. Фляшганс, мусів констатувати, що „про цей великий нарід (тобто арійців. Б.) найважнішим для історії людства, історія не каже нам абсолютно нічого: ані про людей, з яких він складався, ані про його культуру ані про місце його первісного осідку, ані про його довгі та давні мандрування. Все, що ми знаємо про нього, відоме нам тільки на підставі мови". Може зарізко, але зовсім справедливо — Б. Фіна кваліфікує арійство, як „арійську хоробу" або просто навіть „арійську брехню", додаючи, що в історії людських помилок" ця доктрина займе колись без сумніву почесне місце та буде рішальним доказом того, як однаково легко можна обдурити фахових учених та профанів". Фахово аналізує це питання французький лінґвіст — А. Мейє у попередньо цитованій тут своїй книзі. І він також стверджує, що раса не має нічого спільного з мовою; що це явище зовсім різних категорій: природної та культурної. Храрактерні типи Европи, — каже він, — доліхоцефальний русявий, тип альпеиський та тип середньоморський, не є зовсім визначені кордонами, що розмежовують мовні типи". Мейс застерігається проти того, щоб поширювати прикметник арійський на європейські народи: „вживати його, — каже він, — у відношені до людини, що говорить слов'янською, германською або романською мовою, — це безпідставно поширювати сенс цього слова". Бо, на думку цього видатного сучасного мовознавця, арійцем можна називати тільки північно-західних індусів або іранців (персів).

Як бачимо, мову не слід плутати з расою, як дві зовсім різні речі. Це поперше. А подруге: т.зв. сучасне арійство в Европі, головно ж у Німеччині, — не має жодних підстав як расових, так і мовних. Є отже ідеологією суто політичною, що лише назверх замаскована псевдонауковою оздобою.