Розподіл надходжень від податків на малий бізнес між бюджетами і державними соціальними фондами України в 2001-2004 рр.

Назва податку	Нормативи відрахувань, %
	Бюджет		Державні соціальні фонди
	держав-ний	місце-вий	Пенсійний фонд	Фонд соціаль-ного страхува-ння у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності	Фонд соціального страхування на випадок безробіття
Податок з доходів фізичних осіб – суб’-єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності	–	100	–	–	–
Фіксований податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю	–	90	10	–	–
Податок на промисел	–	100	–	–	–
Плата за придбання спеціального торго-вого патенту на здійснення торговельної діяльності та діяльності з надання побу-тових послуг	5	75	17	2	1
Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва (єдиний податок на підприємницьку діяльність з юридичних осіб; єдиний податок на підприєм-ницьку діяльність з фізичних осіб)	–	43	42	11	4

Слід також відзначити, що у звітах органів Державного казначейства України про виконання місцевих бюджетів за доходами в 2003 році окремим рядком виділявся прибутковий податок з працівників малих підприємств і кооперативів, який, безумовно, потрібно включити до внеску малого бізнесу у формування доходів місцевих бюджетів. На жаль, у звітності за попередні і наступний роки цей показник більше не виокремлювався. Тому, враховуючи, що вказані надходження складали незначну частку у податкових і загальних доходах місцевих бюджетів (відповідно приблизно 0,8 і 0,4%), можна з великою імовірністю припустити, що їх доля була стабільною упродовж 2001-2004 рр.

Як видно з додатку 10, у період 2001-2004 рр. сукупна роль податків і зборів, які сплачуються в основному представниками малого бізнесу (з врахуванням ринкового збору і податку на доходи працівників малих фірм), у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів була невеликою – питома вага у податкових надходженнях і загальних доходах коливалась в межах відповідно приблизно 8-10% та 4,5-5,0%. Тобто щорічно зазначені фіскальні платежі давали менше, аніж сама плата за землю чи сумарні неподаткові надходження, зате в окремі роки вони перевищували обсяги податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів приблизно у 2-3 рази, а надходження до цільових фондів – у 2-5 разів.

Чільне місце серед вказаних податків і зборів, сплата яких є прерогативою суто малого бізнесу, займав єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва, фіскальний внесок якого упродовж 2001-2004 рр. збільшився з 3,1 до 5,7% від обсягу податкових надходжень та з 1,8 до 2,7% від загальних доходів місцевих бюджетів або відповідно в 1,8 та 1,5 рази. При цьому майже 3/5 надходжень єдиного податку до місцевих бюджетів забезпечували його платники – юридичні особи. Основними причинами такого зростання були достатньо різке збільшення кількості платників та консолідованих надходжень даного податку як загалом по Україні, що засвідчує рис. 3.8.

Р ис. 3.8. Динаміка чисельності платників та обсягів сплаченого ними єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва в 2001-2004 рр.⁴⁶

Чітко виражена стабільна тенденція до зміцнення позицій єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва у структурі дохідної частини місцевих бюджетів дозволяє зробити висновок, що він має всі підстави в перспективі перетворитися у справді вагоме джерело їх наповнення. Цьому сприятиме ліквідація виявлених на практиці недоліків механізму його справляння і надання місцевому самоврядуванню більше прав щодо регулювання даного спрощеного режиму оподаткування через модернізацію відповідного нормативно-правового забезпечення.

Друге і третє місця за показниками питомої ваги в доходах місцевих бюджетів серед вищевказаного переліку податків і зборів з малого бізнесу займали ринковий збір та фіксований податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю. Про стабільність і значною мірою вичерпаний фіскальний потенціал даних джерел надходжень свідчить, той факт, що протягом 2001-2004 рр. доля ринкового збору у податкових доходах місцевих скарбниць коливалася у діапазоні 1,6-1,8%, а для фіксованого податку – відповідно в межах 1,3-1,5%. Якщо ж брати співвідношення до загальних доходів, то навіть спостерігалась тенденція до незначного зниження частки ринкового збору з 0,9 до 0,8%, а фіксованого податку – з 0,9 до 0,6%, тобто відповідно на 0,1 та 0,3 відсоткового пункту. Таке становище з надходженнями даних платежів може мати ряд пояснень.

По-перше, з об’єктивних причин торговельна площа ринків не може постійно розширюватись. До того ж створення нових ринків та обладнання додаткових торгових місць в межах вже діючих вимагає значних капіталовкладень та часу на їх освоєння. Зрозуміло, що кількість осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на умовах сплати фіксованого податку, безпосередньо залежить від вищевказаних факторів.

По-друге, новоствореним індивідуальним підприємцям дуже складно конкурувати з тими, хто розпочав бізнес декілька років тому. Адже, за оцінками самих ринкових торговців, останнім часом для початку конкурентно–спроможного власного бізнесу на ринку необхідно $ 3-5 тис.,⁴⁷ що під силу далеко не всім підприємцям-початківцям.

По-третє, після введення спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності для суб’єктів малого бізнесу приватні підприємці, які були змушені штучно “заганяти” свою діяльність у “рамки”, визначені для фіксованого податку, отримали право обрати більш вигідний спосіб оподаткування. Так, збільшення верхнього граничного рівня податкової ставки з 100 грн. (для фіксованого податку) до 200 грн. (для єдиного податку) компенсується можливостями торгувати і поза межами ринків, істотно диверсифікувати власний бізнес та нарощувати його щорічні обсяги до 500 тис. грн. без необхідності повернення до недосконалого і громіздкого загальноприйнятого порядку оподаткування. А диверсифікація та укрупнення масштабів фінансово-господарської діяльності привабливі ще тим, що знижують ризик банкрутства. Звичайно, ті індивідуальні підприємці, кому був більш вигідний перехід на єдиний податок зробили це ще до початку 2001 року, і на ринках в основному залишилися справді дрібні підприємці, для яких має значення різниця у податкових ставках.

Таким чином, можна стверджувати, що на даний час все-таки не малий бізнес є головним фактором формування податкової бази вітчизняних місцевих бюджетів, а основну бюджетоутворюючу роль відіграють податок з доходів найманих працівників підприємств, установ та організацій, які не відносяться до малого бізнесу, а також міжбюджетні трансферти. Крім того, помітний фіскальний вклад у виконання дохідної частини вказаних бюджетів вносить плата за землю (див. додаток 10). Хоча, звичайно, зрозумілим є те, що обсяг перерахованих суб’єктами малого підприємництва податків і обов’язкових платежів не вичерпується переліком тих, по яких було здійснено розрахунки. Адже на малий бізнес також припадає певна частина обсягу сплаченого земельного податку, податку з власників транспортних засобів та багатьох інших податків і зборів, які зараховуються до бюджетів місцевого рівня.

До того ж малі суб’єкти господарювання сплачують цілий ряд фіскальних платежів до державного бюджету, зокрема, ПДВ і податок на прибуток, які є найважливішими джерелами його наповнення. Тому певний вклад малого бізнесу є також і в тій сумі коштів, яка “повертається” до місцевого бюджету у вигляді так званих офіційних трансфертів.

Повертаючись до інших (окрім податкових) джерел формування фінансової бази місцевого самоврядування в Україні, можна констатувати, що роль малого бізнесу у їх формуванні практично зводиться до нуля. Так, наприклад, якщо брати малі комунальні підприємства, то більшість з них є збитковими або малорентабельними і не мають достатніх коштів для належного фінансування власної господарської діяльності, не говорячи вже про їх передачу в місцевий бюджет чи розпорядження місцевої влади.

Для підтвердження цього можна навести такі дані. У 2003 році фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування малих підприємств комунальної та комунальної корпоративної форми власності був від’ємним і вказані сумарні збитки, отримані даним сектором місцевого господарства, становили 128,5 млн грн.⁴⁸ А величина частини прибутку (доходу) господарських організацій (які належать до комунальної власності, або у статутних фондах яких є частка комунальної власності), вилучена у 2004 році до місцевих бюджетів України, становила незначну суму - 7896,9 тис. грн. або 0,02% їх сукупних доходів (див. додаток 10). При цьому частина даної суми, яка припадала на суб’єкти малого підприємництва, очевидно, була ще меншою, бо розрахована на основі даних Держкомстату України частка малих комунальних підприємств у загальній їх кількості не перевищувала 60%.

А тепер детальніше зупинимось на основних проявах опосередкованого впливу сектору малого підприємництва на формування фінансової основи місцевого спрямування, а також, враховуючи об’єктивну складність кількісного оцінювання вказаних ефектів, хоча б окреслимо можливі підходи до такої оцінки.

Насамперед, мале підприємництво створює нові робочі місця без бюджетного фінансування, що забезпечує істотну економію ресурсів муніципальних бюджетів, які підлягають інвестуванню у місцевий господарський комплекс з метою підвищення рівня трудової зайнятості населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, як показує досвід економічно розвинутих країн, боротьба з регіональним і місцевим безробіттям за допомогою цільових бюджетних програм, що підвищують соціальний захист безробітних чи створюють для них додаткові робочі місця, є менш ефективною, аніж заходи щодо активізації процесів залучення у сферу малого підприємництва і заохочення самозайнятості населення. Це пояснюється тим, що малі форми бізнесу при створенні нових конкурентноздатних робочих місць, як правило, обходяться істотно меншими капіталовкладеннями на одного працівника, особливо це стосується сфери послуг місцевого господарства.

За оцінками вітчизняних експертів, створення одного робочого місця шляхом бюджетних інвестицій коштує десь не менше $ 25 тис., тоді як відкриття власного дрібного бізнесу чи місце найманого працівника суб’єкта малого підприємництва для цього вимагає приблизно у 5 разів менших капіталовкладень, тобто приблизно $ 5 тис.

Входження у сектор малого бізнесу все ширших верств місцевого населення дозволяє їм отримати доволі стабільне основне або додаткове джерело доходів, що не тільки забезпечує достатній рівень життя вказаних груп осіб, але й знімає напругу з місцевих бюджетів, бо скорочуються витрати на соціальний захист малозабезпечених категорій членів територіальної громади.

Економія фінансових ресурсів місцевого самоврядування також може бути отримана в результаті участі суб’єктів малого підприємництва в тендерах на постачання певних видів продукції (товарів) чи виконання робіт (послуг) на замовлення місцевої влади, у реалізації невеликих інвестиційних проектів, які фінансуються коштом місцевих бюджетів, а також внаслідок їх залучення до експлуатації об’єктів комунальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, на умовах концесії чи довготривалої оренди. Це пояснюється тим, що малі підприємницькі структури в окремих випадках володіють цілим рядом переваг перед великим і середнім бізнесом.

Підбиваючи загальні підсумки, хочемо відзначити, що потенціал малого бізнесу щодо формування фінансової бази місцевого самоврядування в Україні, адекватної реальним потребам територіальних громад, поки що належним чином не реалізований. Тому з метою посилення прямого і опосередкованого впливу даного сектора економіки на формування фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування доцільно здійснити ряд таких заходів:

1. Місцева влада повинна розробити стратегію і тактику та почати практичне втілення цілеспрямованої і ефективної політики, спрямованої на забезпечення форсованого розвитку малого підприємництва на своїй території та розширення його податкової бази. У свою чергу, це дозволить істотно збільшити надходження до місцевих бюджетів без посилення податкового тягаря, а також прискорити вирішення проблем безробіття і соціального захисту місцевого населення, реформування житлово-комунального господарства і оптимальної реструктуризації місцевого господарського комплексу без виділення на їх розв’язання додаткових бюджетних ресурсів;

2. Органи місцевого самоврядування повинні перейти від декларативного (чи формального) до реального стимулювання розвитку малого бізнесу за всіма відомими із світової практики напрямками його підтримки, а саме:

 формування дієвої інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва (створення бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, добровільних об’єднань суб’єктів малого підприємництва, безкоштовних консалтингових та інформаційних систем), організація на регіональному і місцевому рівнях підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для малих суб’єктів господарювання;

 забезпечення фінансово-кредитної підтримки малому бізнесу через створення різнопланових регіональних і місцевих фондів сприяння його розвитку (фондів інвестиційної підтримки і фінансового лізингу, фондів гарантування кредитних зобов’язань та компенсації комерційним банкам і страховим компаніям втрат від пільгового кредитування і страхування малих підприємницьких структур), комунальних банків для здійснення програм мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, кошти яких формуються за рахунок асигнувань з місцевих бюджетів, доходів від власної діяльності, добровільних і спонсорських внесків, благодійних пожертвувань, грантів і міжнародної допомоги, коштів від приватизації об’єктів комунальної власності та продажу комунального майна тощо;

 встановлення місцевих податкових та інших пільг для суб’єктів малого бізнесу, які здійснюють інноваційну діяльність та сприяють вирішенню важливих соціально-економічних проблем регіонального і місцевого значення;

 створення сприятливих умов для залучення в сектор малого бізнесу шляхом відкриття “власної справи” чи у формі найму на роботу соціально незахищених верств населення (інвалідів, жінок, молоді, безробітних, осіб, звільнених за скороченням з державної і місцевої служби, правоохоронних органів і лав Збройних сил України та ін.);

 сприяння в отриманні малими підприємницькими структурами необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності приміщень і споруд, земельних ділянок, інноваційних продуктів і програмного забезпечення, сучасного обладнання і технологій, інформаційних матеріалів тощо;

 широке залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання регіональних та місцевих науково-технічних і соціально-економічних програм, участі в тендерах (конкурсах) на поставку продукції (товарів), надання послуг для задоволення регіональних та місцевих потреб;

3. З метою формування сильних економічних (бюджетних) стимулів і реальної заінтересованості місцевого самоврядування у інтенсивному розвитку малого бізнесу на підпорядкованій їм території необхідно кардинально змінити пропорції розподілу надходжень податків і зборів від суб’єктів малого підприємництва на користь місцевих бюджетів, внісши наступні зміни до податкового і бюджетного законодавства:

 запровадити для суб’єктів малого підприємництва окремий порядок реєстрації і обліку фіскальних платежів в органах податкової служби України;

 надати статусу місцевих фіксованому податку на доходи приватних підприємців та єдиному податку для суб’єктів малого підприємництва, що дозволить виключити їх з переліку закріплених доходів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам;

 на довгостроковій основі 100-відсотково закріпити за місцевими бюджетами надходження від ПДВ та податку на прибуток, які сплачують малі підприємницькі структури;

 надати місцевим радам ширші права у регулюванні оподаткування суб’єктів малого підприємництва;

4. У цілях економного використання бюджетних ресурсів, ефективнішої реалізації інвестиційних проектів та прискорення реформ у сфері житлово-комунального і місцевого транспортного господарства залучати до надання відповідних локальних суспільно корисних послуг успішно господарюючих і досвідчених представників малого бізнесу шляхом передачі в довготривалу оренду та на концесійних засадах об’єктів комунальної інфраструктури.