3.4. Місцеві позики та їх розвиток в Україні

Одним з основних місцевих фінансових інститутів є комунальний кредит. Він представняє собою складну систему економічних відносин, що виникають між місцевою владою, з одного боку, та фізичними і юридичними особами – з другого боку; при цьому органи місцевого самоврядування виступають в якості частіше усього позичальника коштів, рідше – в ролі кредитора.

Причина існування комунального кредиту, як і державного, полягає у постійному протиріччі між потребами органів влади і реальними можливостями їх задоволення. Власне таке протиріччя виступає рушійного силою будь-якого розвитку, чи це стосується країни в цілому, чи окремих територій, населених пунктів, субєктів господарювання.

Проте комунальний і державний кредит мають одну істотну відмінність, яка полягає у продуктивному характері комунального кредиту на відміну від державного. Державні позики випускаються, як правило, з метою покриття бюджетного дефіциту, а місцеві позики – для здійснення інвестиційних, переважно прибуткових проектів.

Комунальний кредит – це сукупність економічних відносин між органами місцевого самоврядування, з одного боку, та фізичними та юридичними особами – з другого боку, при яких місцеве самоврядування виступає в якості частіше усього позичальника, рідше – кредитора.

Акумулюючи фінансові ресурси для виконання своїх повноважень, органи місцевого самоврядування стають перед вибором джерел формування ресурсної бази. При цьому постає дилема: обмежитися доходами, отриманими до бюджету на безповоротній основі, або ж залучити позикові надходження (рис. 3.3). Рішення на користь одного чи іншого вибору має свої переваги та недоліки.

Рис. 3.3. Джерела забезпечення бюджетних послуг.

У переважній більшості розвинутих країн останніми роками відбулося стрімке зростання обсягів як державних, так і місцевих запозичень. На це мали вплив кілька факторів: 1) для населення психологічно легше сприймається збільшення державного боргу ніж підвищення рівня оподаткування, тим більше скорочення обсягу видатків; 2) розповсюдження теоретичних обгрунтувань доцільності запозичень у фіскальній політиці держав; 3) стрімке зростання обсягів фінансових ринків.

Будучи альтернативою фінансування суспільних благ запозичення мають порівняно з податковими надходженнями бюджету деякі переваги. Як правило джерелом сплати обов’язкових платежів до бюджету виступають фінансові ресурси суб’єктів господарської діяльності, які розташовані на території відповідного органу місцевого самоврядування. Таким чином відбувається переміщення грошових ресурсів зі сфери приватних фінансів до державних, негативно впливаючи при цьому на потенційні можливості підприємницьких структур. Кредиторами у місцевих запозиченнях дуже часто, особливо в теперішній час розвитку фінансових ринків, виступають юридичні та фізичні особи з інших територій. В даному випадку відбувається притік капіталів ззовні, підвищуючи при цьому загальний потенціал регіону.

Сфері місцевих запозичень притаманні як позитивні, так і негативні аспекти. До негативних атрибутів місцевих запозичень відносять насамперед додаткові витрати бюджету, пов’язані з обслуговуванням боргу. При суттєвій обмеженості бюджетних ресурсів це має особливо велике значення. Сфері кредиту і місцевого кредиту зокрема притаманні певні ризики. В даному випадку ці ризики пов’язані зі зміною законодавства, яке визначає податкові правовідносини. В момент отримання позики органи місцевого самоврядування можуть не врахувати зміни, яку будуть внесені в майбутньому і будуть впливати на отримання доходів місцевими бюджетами. Також зміни законодавства можуть стосуватися видаткових зобов’язань бюджетів, що матиме безпосереднє відношення на спроможність обслуговувати борг. При отриманні кредитів у іноземній валюті виникають валютні ризики. В цьому випадку в практиці місцевих запозичень багатьох зарубіжних країн існує норма, яка передбачає обов’язкове хеджирування ризику.

Основні позитивні та негативні риси місцевих запозичень наведені в табл. 3.2.

Таблиця 3.2.