Розділ 11 Монополістична конкуренція і олігополія

Досконала конкуренція і чиста монополія, розгляду яких були присвячені попередні два розділи є антиподовими, полюсними ринковими структурами. Їх теоретична інтерпретація базувалась на припущені крайностей, що у реальному економічному середовищі зустрічаються вкрай рідко. Поширеними є ринкові структури які займають проміжне положення. Вони поєднують у собі окремі риси, як досконалої конкуренції, так і монополії, репрезентують собою недосконалу конкуренцію. Недосконала конкуренція є таким типом ринкової структури, де продавці мають певну ринкову владу, але вона не є абсолютною. До неповної, недосконалої конкуренції відносять монополістичну конкуренцію та олігополію. Їх розгляду і присвячується даний розділ посібника. Це дасть змогу з’ясувати логіку бізнесової поведінки фірми-виробника, що функціонує за умов недосконалої конкуренції.

Складність і багатоваріантність стратегій виробників в реальних умовах монополістичної конкуренції та олігополії обумовили власну логіку викладу матеріалу. Зокрема, у даному розділі передбачається розглянути:

• ознаки монополістичноконкурентного ринку;

• рівновагу монополістичноконкурентного виробника в короткостроковому і довгостроковому ринковому періодах;

• нецінові форми конкуренції;

• суспільну ефективність монополістичної конкуренції;

• характерні риси олігополії;

• теорію ігор в олігополістичній стратегії;

• моделі некооперованої олігополії, зокрема моделі кількісної олігополії Курно і Штакельберга та модель цінової олігополії Бертрана;

• модель «ламаної кривої попиту»;

• моделі кооперованих олігополій, серед них модель картелю та модель домінуючої фірми;

• суспільну ефективність олігополії.

§1. Ознаки монополістичної конкуренції

Екстремальні випадки чистої монополії і чистої конкуренції є відносно простішими ринковими структурами і їх можна використовувати як перше наближення до складних реальних структур: монополістичної конкуренції і олігополії. Обидві структури характеризуються ознаками недосконалої, неповної конкуренції, конкуренції із певними обмеженнями. Недосконала конкуренція переважає в галузях, де окремі продавці володіють певним ступенем контролю над ціною продукції цієї галузі. Інтервал свободи дій стосовно ціни у кожної фірми різний. У деяких галузях монополістична влада дуже незначна (роздрібна торгівля, побутове обслуговування і т.п.) і, навпаки, в інших (металургійна, автомобільна промисловість, машинобудування) доволі відчутна.

В першому випадку маємо ринкову структуру – монополістичну конкуренцію, в другому – олігополію.

Уперше поняття монополістичної конкуренції ввів американський економіст Е. Чемберлен у праці «Теорія монополістичної конкуренції». На думку Е. Чемберлена, є дві форми взаємопоєднання елементів монополії та конкуренції. По-перше, один, кілька або багато продавців можуть продавати ідентичну продукцію на ідентичних ринках. В цьому випадку слід говорити про модель дуополії і олігополії. По-друге, продавці можуть продавати продукцію на ринках, які є ідентичними, або істотно відрізняються. Разом з диференціацією продукції з’являється монополія. В цьому випадку кожен продавець має монополію на власний продукт, але, водночас, зазнає конкуренції з боку виробників недосконалих замінників цього продукту. Оскільки кожен є монополістом і, водночас, має конкурентів, то ми маємо право казати про них як про конкуруючих монополістів і про сили, які діють у подібній ситуації, як про сили монополістичної конкуренції.

Отже, монополістична конкуренція є таким типом ринку, на якому велика кількість продавців конкурують між собою за продаж диференційованого товару.

Означимо наступні риси монополістичної конкуренції:

По-перше, на ринку є достатньо велика кількість виробників, які пропонують схожу, але не ідентичну продукцію:

• фірм на ринку може діяти декілька десятків, а не тисяч, як за умов досконалої конкуренції;

• кожен виробник задовольняє відносно невелику частку ринкового попиту;

• розміри підприємств, як правило, середні або малі;

• наявність порівняно великої кількості фірм робить неможливим виникнення таємних змов щодо підвищення цін або обмеження обсягів продажів.

По-друге, товар кожного підприємства є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими учасниками ринку, тобто є диференційованим. Диференціація ґрунтується як на реальних, так і на удаваних відмінностях. Реальні відмінності товару досягаються за рахунок:

• якості товару, що може мати досить суттєві відмінності. Товари можуть відрізнятися певними функціональними особливостями, матеріалами, з яких вони виготовлені, дизайном тощо;

• поглиблення післяпродажного обслуговування через збільшення терміну гарантійного обслуговування, безкоштовної доставки тощо;

• місця продажу товару. Це стосується товарів, потреба в яких виникає в певному місці: заклади громадського харчування у людному місці і т.п.

Удавані відмінності товару підтримуються активною рекламною політикою фірм, використанням відомих торговельних знаків або торгових марок.

По-третє, виробник має обмежений вплив на ціноутворення. Диференціація товару за якісними показниками, розбіжностями в рекламі, іміджі підприємства дає змогу продавцям мати певну монопольну владу на формування ціни у своєму ринковому сегменті. Однак, ця можливість обмежена тим, що на ринку існує багато близьких товарів-субститутів, а тому покупець має змогу придбати товар іншого виробника, якщо його ціна є привабливішою.

По-четверте, ринок має відносно легкі умови входження у галузь. Оскільки на ринку велика кількість конкуруючих фірм, створити вагомі бар’єри для вступу в галузь нових виробників практично неможливо. І все ж, додаткові витрати пов’язані з диференціацією продукції, створенням іміджу (марки), широкою рекламною компанією підприємств, яка потребує більших витрат при вході на цей ринок порівняно з ринком досконалої конкуренції.