§9. Моделі кооперованих олігополій

Обґрунтування бізнесової поведінки фірм-олігополістів вимагає аналізу найбільш поширених форм їх взаємодії. Заслуговують на увагу такі форми взаємодії фірм-олігополістів, які можуть бути представлені моделями кооперованих олігополій. Серед них виділяється, насамперед, модель картелю.

Олігополістична конкуренція є досить жорсткою і аби уникнути її небажаних наслідків, олігополісти часто вдаються до утворення картелю.

Як відомо, картель являє собою групу фірм, що вступають у відверту змову задля максимізації прибутків. Для організації картелю фірми повинні:

• узгодити галузевий обсяг випуску і спільну ціну продукції;

• встановити квоти кожного учасника картелю;

• виробити механізм запровадження угоди і контролю за її виконанням.

Картель може утворюватись з підприємств однієї або декількох країн. Перший тип картелю був розповсюджений в Німеччині і Європі загалом, другий тип утворюється і санкціонується урядами багатьох країн. Добре відомим прикладом картелю другого типу є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), яка в різні періоди своєї історії контролювала від 25% до 60% продажу нафти індустріальним країнам.

Якщо між учасниками змови (всіма виробниками відповідного товару) досягається чітка домовленість, то олігополістично конкурентний ринок перетворюється в чисто монопольний. При цьому, ринковий попит D забезпечується пропозицією S продукції фірм, що входять в картель і ринкова рівновага визначається точкою А, де МС = MR (рис. 11.8).

Рис. 11.8. Монопольна ціна і економічний прибуток учасників картелю

Проекція цієї точки на криву попиту D (т. А) визначає рівень монопольної ціни Р₀ і економічний прибуток картелю (площа Р₀АВС).

Встановлення монопольної ціни збільшує дохід всіх учасників, але вимагає від них обов’язкового зниження обсягу продажів. Як результат у кожного учасника виникає спокуса отримати подвійний виграш: продавати свою продукцію за високою картельною ціною, але з перевищенням картельних квот. Тому за межами угоди можливі таємні продажі на пільгових умовах. Ці явища часто проявляються за умов спаду виробництва, коли кожен виробник хоче вижити за рахунок інших.

Отже, картельна угода є прикладом змови, яка суперечить умовам економічної ефективності для суспільства, знижує суспільний добробут і тому забороняється антимонопольним законодавством.

Ще однією формою кооперованої олігополії є така структура взаємоузгодженої дії фірм, яка репрезентується моделлю домінуючої фірми.

Відомо, що важливою формою прихованої координації цінової поведінки олігополістів є цінове лідерство. За цих умов один з продавців контролює не менше половини ринку певного товару і отримує визнаний іншими статус цінового лідера. Він регулює ціну продукції, підвищує чи знижує її, а всі інші продавці утворюють його конкурентне оточення; конкурентне у тому розумінні, що кожен з них поводить себе подібно до конкурентної фірми як ціноодержувач з тією єдиною різницею, що ціна, яка ним приймається, задана не анонімним ринком, а відомим для всіх ціновим лідером.

Зазвичай цінове лідерство має характер глибоко прихованої змови, оскільки будь-які відкриті домовленості про ціни заборонені антимонопольним законодавством більшості розвинутих країн.

Ціновий лідер бере на себе ризик першим розпочати пристосування ціни до динамічних умов ринку, звільняючи від цього ризику фірми, що утворюють його конкурентне оточення. При цьому лідер має всі підстави вважати, що малі фірми погодяться з його вибором і не вплинуть на ціну своїми індивідуальним ціновими рішеннями.

Особливість цінової поведінки домінуючої фірми полягає в тому, що вона не прагне позбутися свого конкурентного оточення через зниження ціни. Наявність цього оточення і небезпека вторгнення на ринок новачків змушує домінуючі фірми підтримувати ціни на нижчому рівні, ніж вони були б у випадку монополії.

Модель домінуючої фірми можна зобразити графічно (рис. 11.9). Припустимо, що в олігополістичній галузі діє N + 1 фірма, яка забезпечує значну частину галузевого виробництва.

Рис. 11.9. Модель домінуючої фірми:

а) обсяг випуску малими фірмами Q_B;

б) утворення ринкової ціни Р_А домінуючою фірмою.

Перетин кривої ринкового попиту D і кривої пропозиції S_N з боку N невеликих фірм, які є конкурентним оточенням домінуючої фірми (рис. 11.9,а) визначають ціну Р₀ невеликих фірм, за якою вони запропонували б стільки продукції, скільки споживачі погоджуються придбати (Q₀). На рис. 11.9, б зображена крива попиту на продукцію фірми-лідера (D₀) та крива її граничних витрат (МС). За рахунок нижчих середніх витрат домінуюча фірма може продавати за нижчими цінами, ніж Р₀ такий обсяг, який потрібний для задоволення ринкового попиту. Обсяг попиту, який може задовольнити домінуюча фірма, дорівнює різниці між обсягом ринкового попиту та обсягом, що готові запропонувати фірми-послідовники за такою ціною. Домінуюча фірма у стані рівноваги А, коли вона максимізує власний прибуток, пропонуватиме обсяг Q_A за ціною Р_А. Обсяг ринкового попиту за цією ціною становить Q_С (рис. 11.9, а): одну частину якого задовольняють фірми-послідовники Q_В, а другу домінуюча фірма – обсяг (Q_А = Q_С – Q_В).

Отже, домінуюча фірма визначає ринкову ціну і свій обсяг виробництва, а послідовники, які приймають задану ціну, встановлюють лише обсяг виробництва. Тому такий спосіб олігополістичного ціноутворення має назву лідерство у цінах.

Розрізняють два основних типи цінового лідерства: лідерство фірм з суттєво нижчими середніми витратами, ніж у конкурентного оточення, і лідерство фірм, що домінують на ринку, але з незначною різницею в середніх витратах на виробництво їх продукції.

Природно, що домінуючою може стати фірма з найменшими середніми витратами, сформованими за рахунок кращого управління чи використання досконалішої технології, найтривалішого перебування в даній галузі, значно ранішого, у порівнянні з іншими фірмами галузі досягнення ефективного масштабу виробництву.

Другим чинником, що сприяє появі фірми-лідера, є диференціація продукції. Домінування при цьому можна досягнути завдяки репутації фірми як постачальника бездоганно якісної продукції, чому значною мірою сприяє її рекламування.

Коли не всі фірми галузі входять до картелю, що регулює ринок, група картелізованих фірм може діяти як домінуюча фірма, а фірми, що не ввійшли до картелю, опиняються у становищі її конкурентного оточення. Якщо картельною угодою охоплені всі фірми галузі, картель, як уже зазначалося, перетворюється у звичайну монополію. В цьому випадку в олігополістичній моделі можуть застосовуватись форми економічної поведінки характерні для інших моделей: дискримінаційне ціноутворення як при монополії, нецінова конкуренція як при монополістичній конкуренції.