§4. Суспільна ефективність монополістичної конкуренції

Економічні наслідки функціонування монополістичноконкурентного ринку з’ясуємо порівнявши цю ринкову структуру з чистою конкуренцією та монополією. Як і на монопольному ринку, за монополістичної конкуренції у стані довготривалої рівноваги ціна товару перевищує граничні витрати Р > MC. В той же час, як за досконалої конкуренції, ціна продукції зрівнюється з середніми витратами P = LATC і економічний прибуток дорівнюватиме нулю.

Відмінності довготривалої рівноваги за чистої та монополістичної конкуренції полягають в наступному: за чистої конкуренції в стані рівноваги досягається розподільна та виробнича ефективність, оскільки ціна зрівнюється з мінімальними середніми витратами, Р = МС = АТС_min. За монополістичної конкуренції ситуація інша (рис. 11.4).

Рис. 11.4. Суспільна ціна монополістичної конкуренції

Монополістичний конкурент виробляє менший обсяг продукції Q_MK, ніж той, за якого мінімізуються середні загальні витрати Q_C. Збільшення обсягу виробництва є невигідним для фірми, оскільки призведе до зниження ціни товару. За таких умов фірма не повністю використовує свої виробничі потужності, а тому виробнича ефективність на ринку монополістичної конкуренції не досягається. Монополістично конкурентна ціна Р_МК перевищує конкурентну ефективну ціну Р_ДК: P_MK > P_ДК. В той же час, за умов рівноваги ціна монополістичного конкурента перевищує граничні витрати: P_MK > МС, тобто не досягається і розподільна ефективність.

Отже, у випадку монополістичної конкуренції ресурсів витрачається більше, ніж при досконалій конкуренції. Поясненням цьому є те, що монополістичноконкурентні виробники несуть додаткові видатки на диференціацію продукції та її рекламу, що збільшує вартість виробництва і призводить до підвищення ціни.

Певна монопольна влада на встановлення ціни дає фірмі змогу обмежувати виробництво, що спричинює для суспільства незворотні втрати (площа заштрихованого сегмента AEF рис. 11.4).

Величина незворотних втрат є платою суспільства за повніше задоволення смаків споживачів та за інформування їх щодо переваг окремих товарів на ринку. Деякі критики вважають, що монополістична конкуренція є неефективною ринковою структурою, оскільки ціна перевищує ціни конкурентного ринку, а обсяги споживання менші, ніж на ринку досконалої конкуренції. Проте, якщо взяти до уваги, що функцією процесу виробництва є задоволення потреб споживачів, а не максимізація обсягів виробництва, то очевидний висновок, що еволюція досконало конкурентних ринків в напрямку до монополістично конкурентних є явищем очікуваним, закономірним і обов’язковим. Споживачі готові платити за можливість більшого вибору і повніше задоволення своїх смаків і уподобань.

§5. Характерні риси олігополії

Олігополістична структура ринку посідає проміжне місце між монополією та монополістичною конкуренцією і є переважною формою сучасних ринкових структур.

Термін «олігополія» походить від грецьких слів «oligos» – декілька і «poleo» – продаю. Не є чітко визначеною кількість виробників на олігополістичному ринку. Їх може бути два або декілька десятків, але в кожному випадку – обмежена кількість фірм, що виробляють увесь або значну частину ринкового обсягу продукції. Не завжди мають однозначне тлумачення й інші ознаки олігополії, а саме:

• продукція, яку виробляють олігополісти, може бути стандартною або диференційованою. Якщо підприємства галузі виробляють стандартну продукцію, галузь називають чистою олігополією (виробництво чорних і кольорових металів, цементу, пального, вибухових речовин і тощо). Якщо олігополія виробляє неоднорідний, але одного функціонального призначення продукт, галузь називають диференційованою олігополією (виробництво автомобілів, побутової техніки, зубної пасти, цигарок і тощо);

• можливості проникнення в олігополістичну галузь нових виробників є суттєво обмеженими: від повністю блокованого входу (як за чистої монополії) до абсолютно вільного (як в моделі досконалої конкуренції). Значні бар’єри до входження в галузь пов’язані із значними капіталовкладеннями. Економія від масштабів виробництва (ефект масштабу) є найважливішою причиною широкого розповсюдження і тривалого функціонування олігополістичних структур. Наприклад, у нафтопереробній галузі найменший ефективно діючий завод коштував би біля 1 млрд. доларів США, а виробнику автомобілів для досягнення ефективного обсягу виробництва потрібно виробляти не менше 300 тис. легкових автомобілів за рік. Такі великі інвестиції доступні далеко не всім фірмам, тому створюються об’єктивні умови збереження провідних позицій автомобільних заводів-гігантів. В наукомістких галузях зазвичай спрацьовує патентний захист, який захищає фірму олігополіста від внутрішньої конкуренції на термін дії патенту. Контроль над рідкісними джерелами сировини (світові ринки нафтопродуктів, алмазів), високі витрати на рекламу (шоу-бізнес, виробництво напоїв) слугують бар’єрами вступу в галузь нових фірм;

• на олігополістичному ринку, як і за умов монополістичної конкуренції, унікально важливе значення відводиться методам нецінової конкуренції, оскільки цінові маневри тут не завжди прийнятні та успішні.

Головною ж відмінною рисою олігополістичної моделі є загальна взаємозалежність учасників олігополістичного ринку. Пояснюється це тим, що олігополія виникає за умов, коли кількість фірм-учасників ринку є малою, тому кожна з них при формуванні стратегії, тактики своєї бізнесової поведінки змушена зважати на можливу реакцію конкурентів. Наприклад, коли одне підприємство оголошує зміну ціни, або виводить новий товар на ринок, то конкуренти мають вирішити, як їм реагувати у відповідь. Конкуренція в олігополії є високо персоніфікованою. Тут кожен виробник знає, що його найефективніша стратегія залежить від стратегії конкурентів. Взаємозалежність учасників олігополістичного ринку поширюється на усі сфери конкуренції: ціну, обсяги продажів, сегмент ринку, диференціацію продукції, послуги покупцям тощо. Прогнозування відповідної реакції конкурентів є одним із найскладніших рішень, які приймаються учасниками олігополістичних змагань. Неможливість передбачити відповідь суперників на рішення олігополіста ускладнює обґрунтування параметрів поведінки (обсягу виробництва і ціни), що максимізують його прибуток.

• Лише для олігополії характерними є цінові війни. Вони мають вигляд циклів поступового зниження діючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Цінова війна триває доти, поки фірми-виробники не досягнуть рівня беззбитковості, тобто ринок опиниться в стані конкурентної рівноваги. Від цінових війн виграють споживачі і програють виробники. Проте цінові війни є швидкоплинними і в сучасних умовах відбуваються доволі рідко. Конкурентна боротьба виробників-олігополістів частіше призводить до домовленостей, явних чи таємних змов.

Сутність співробітництва між конкурентами є важливим фактором, що впливає на структуру ринку і визначає стратегічну взаємодію його учасників.

Саме тому не існує єдиної, загальної моделі олігополії, як у випадку моделі досконалої конкуренції чи монополії.

Моделі поведінки фірм за олігополії є досить різноманітними і ґрунтуються на різних підходах щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми: різноманітних способах ведення конкурентної боротьби та взаємодії із суперниками.

Якщо виробники діють незалежно один від одного, то їхню стратегію можна описати моделями некооперованої олігополії.

В залежності від того, що виробник обирає у якості визначального критерію: обсяг випуску чи ціну, розрізняють кількісну чи цінову олігополію.

Якщо виробники вступають у змову явну чи таємну, чим узгоджують свої рішення щодо цін та обсягів пропозиції, то така стратегія репрезентується моделями кооперованої олігополії.

Варто зауважити, що при вибудові стратегічної поведінки олігополістичних виробників завжди присутні елементи ігрових, ймовірнісних розрахунків, тому бізнесову поведінку виробників легше осягнути через теорію ігор.