Розділ І. Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль

в економічній системі держави

1. Формування інституту місцевого

самоврядування і місцеві фінанси

Розвиток науки про місцеві фінанси проходив у нерозривному зв’язку з теоретичними дослідженнями суті і природи інституту місцевого самоврядування. Одночасно, на формування теорій і концепцій місцевого самоврядування, як показує світовий досвід, значний вплив мають особливості історичного розвитку кожної країни, специфічні процеси становлення держави, вдосконалення організаційних форм функціонування місцевого самоврядування. Крім того, вирішальний вплив на теоретичні уявлення завжди мають визначні події у сфері демократизації суспільства, такі як революції, визвольні рухи, конституційне закріплення прав і свобод громадян тощо.

Початкові форми територіальних громад

Первинною формою соціальної організації людей була община, яка сформувалася на основі родинних зв’язків, спільного ведення господарства, землекористування. На початкових етапах суспільного розвитку община набула повсемістного розповсюдження і стала універсальним інститутом, носієм всієї сукупності сіспільних функцій, яка визначала різноманітні відносини (виробничі, самоврядні, охоронні, сімейно-побутові, культурні). Серед всіх різновидів спільнот найбільшого розповсюдження мала поземельна община, в Україні вона називалася громадою, а в поселеннях козаків ще і товариством.

До складу громади входили домохазяї, які володіли спільно всіма або лише деякими угіддями. Найважливіші життєві питання громади вирішувалися на загальному зібранні, яке називалося велика громада, копа, купа, круг, віче. З членів громади щорічно вибирався голова – старець, головним завданням якого було збирання податків; він же представляв інтереси волості перед центральним урядом. Громада мала право самообкладання для задоволення своїх власних потреб.

Поземельній общині на території Русі, як основній формі спільного селянського землекористування, були притаманні такі риси як примусова сівозміна, володіння неподільними лісами і пасовищами, кругова порука, систематичний переділ земельних ділянок, відсутність права відмовитися від землі, неможливість купівлі-продажу землі. Особливо важкою і несправедливою була кругова порука, яка виражалася у примусовій колективній відповідальності селян за повне і своєчасне внесення податків і зборів, виконання різноманітних повинностей як на користь держави, так і на користь поміщиків. Общинний устрій був вигідним для царського уряду тому, що сприяв посиленню кріпосницького гноблення та стягнення з селян податків і викупних платежів (при їх виході з кріпосницької залежності).

Возвеличування російської общини було притаманне суспільному руху Росії 40-50-х років ХІХ ст. – славянофільству, яке стало проявом устремлінь російської суспільної і літературної думки до оригінальності, народності, самобутності. Поштовхом до розвитку таких настроїв стала Вітчизняна війна 1812 р., яка загострила почуття патріотизму і національної гордості у росіян. Прихильники ідеї славянофільства були противниками революційних перетворень, «західних» новшеств і закликали до повернення до стародавньої російської общини. Вони вважали, що з позиції соціального устрою нічого кращого за неї немає. Як аргумент на користь патріархально-общинного устрою висувалося те, що всі рішення в общині приймаються колективно.

Інтерес до російської общини в науці і літературі був спричинений публікацією у 1847 р. праць барона Гакстгаузена, який звернув увагу на патріархальний характер російської общини, її походження з сім’ї, що збільшувалася і розросталася; вважав її дуже зручною для внутрішнього суспільного устрою Росії. Ідеї Гакстгаузена мали значний вплив на славянофілів, як прихильників всього народного і самобутнього, були покладені в основу їхнього суспільно-філософського світогляду.

Прихильники славянофільства висували проекти буржуазного реформування, в основу яких покладалася думка про те, що Росія піде по іншому, ніж західні держави шляху. Але вже у перші роки після реформи 1861 р., яка ознаменувала початок капіталістичного етапу розвитку Росії, славянофільські ілюзії були нещадно розвінчані.

Розвиток ремесел, поява міст, зміцнення державності спричинили виникнення інших більш розвинутих форм соціальної організації людей ніж общини – місцевих спілок. На відміну від поземельної общини, як форми лише спільного землекористування, місцеві спілки представляли собою територіальні самоврядні формування, які об’єднували населення певних територій, що склалися в результаті тривалого історичного розвитку. В кожній країні вони мали свою національну специфіку: в Англії – це приходи, округа, міста, графства; у Франції – общини, департаменти; в Росії – земства, волості, міста; в Німеччині – провінційні округи; в США – міста, міські округи, графства тощо.

Місцеві спілки мали у своєму розпорядженні певне господарство, складали кошториси по його утриманню. По відношенню до держави місцеві спілки були підпорядкованими і тому складання кошторисів (бюджетів) та порядок їх затвердження значною мірою залежали від державної влади. Ускладнення економічного життя, розвиток суспільних потреб, посилення державно-правового значення місцевих спілок сприяли неухильному розширенню сфери діяльності місцевої влади, що вимагала відповідного фінансового забезпечення.

У 30-х роках ХІХ ст. в Європі виникають перші цільові спілки, метою яких було задоволення певних визначених потреб населення або виконання спільних проектів. Вперше цільові спілки з’явилися в Англії (1834 р.) для догляду за бідними. У другій половині ХІХ ст. цільові спілки створювалися у Франції для налагодження газового освітлення у містах, впорядкування течії рік; в Бельгії – для проведення каналів; в Голандії – для будівництва доріг, шкіл, використання місцевих залізних доріг, для потреб взаємного кредитування; в Італії – для спільної експлуатації трамваїв та інших підприємств; в Прусії – для впорядкування лікарень, газових та електричних підприємств, спільних доріг.