Видатки місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України 17

(%)

Групи видатків	Роки:
	2002	2003	2004
Загальнодержавні функції	20,0	21,5	21,6
Громадський порядок, безпека та судова влада	7,2	2,4	1,9
Промисловість та будівництво	0,2	0,2	0,3
Сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство	0,7	1,1	1,1
Транспорт, звязок, телекомунікації та інформатика	38,3	29,7	17,3
Охорона навколишнього природного сере-довища та ядерна безпека	20,2	21,2	24,2
Житлово-комунальне господарство	96,3	95,5	96,0
Соціально-культурні заходи	57,9	60,8	54,6

Постійно зростають видатки місцевих бюджетів на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, утримання об’єктів культури, фізичної культури і спорту, засобів масової інформації, земельних ресурсів, водне, лісове і риболовецьке господарство, мисливство, благоустрій міст.

За допомогою місцевих бюджетів проходить реалізація загальнодержавних програм, повязаних з розвитком галузей народного господарства, здійснюється підтримка вітчизняних виробників, фінансуються заходи по підвищенню життєвого рівня населення, створенню нових робочих місць, по реабілітації та працевлаштуванню інвалідів, виплачуються допомоги незаконно депортованим особам, біженцям, реабілітованим. З коштів місцевих бюджетів проводяться превентивні, оздоровчі, спортивні та культурні заходи.

3. Тенденції формування та склад доходної бази

До перших законодавчих актів, що визначили склад доходів місцевих бюджетів України належать закони “Про бюджетну систему Української РСР” від 5.12.1990 р. та “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування” від 7.12.1990 р. Даними документами була створена правова основа для впровадження і розвитку системи місцевого самоврядування, визначена матеріально-фінансова основа його функціонування. В законі “Про бюджетну систему Української РСР” була вперше зроблена спроба чіткого розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

У 1992 р. був прийнятий закон “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”, згідно якого розмежовувались поняття “місцеве самоврядування” і “регіональне самоврядування”, “бюджети місцевого самоврядування” і “місцеві бюджети”, визначався базовий рівень місцевого самоврядування (місто, селище, село). В даному законі були визначені доходи бюджетів місцевого самоврядування, районних та обласних бюджетів.

Наступним кроком у впорядкуванні доходів місцевих бюджетів стало прийняття Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про бюджетну систему Української РСР” від 29.06.1995 р., в якому визначались доходи: 1) республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, міських Києва та Севастополя; 2) районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів; 3) районних у містах бюджетів; 4) міських (міст районного підпорядкування), селищних, сільських бюджетів.

Передбачена законом “Про бюджетну систему України” схема розподілу доходних джерел між бюджетами на практиці була втілена лише частково. За роки, що минули з часу виходу даного закону неодноразово змінювався перелік доходів як державного, так і місцевих бюджетів. У 1996 р. була прийнята Конституція України, а у 1997 р.  Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, які по-новому визначили місце і роль окремих видів бюджетів, а саме обласних та районних. В наступні роки доходи державного та місцевих бюджетів переглядалися також у звязку із щорічними змінами у механізмі бюджетного регулювання і, зокрема, в складі регулюючих податків. Закріплення за Державним бюджетом України непрямих податків, а за місцевими  прямих (з числа регулюючих) докорінно змінило склад їх доходів.

15 січня 1999 р. був прийнятий закон “Про столицю України  місто-герой Київ”, який визначив особливості формування столичного бюджету. Відмінності в складі доходної частини бюджету міста Києва у порівнянні з іншими місцевими бюджетами зумовлені спеціальним статусом міста як столиці нашої держави, особливостями здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті. Закономірно, що виконання функцій столиці держави вимагає додаткових коштів і тому чинним законодавством встановлено, що держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування столичних функцій, а необхідні для цього кошти щороку передбачаються у державному бюджеті.

Порядок формування доходів місцевих бюджетів України зазнав певних змін у зв’язку із запровадженням в бюджетну практику, починаючи з 2000 року, відокремлення у бюджетах усіх рівнів та видів загального та спеціального фондів. Поділ бюджету на вказані складові частини передбачений також і Бюджетним кодексом України. До загального фонду бюджету надходять кошти, які мають загальнодержавний характер і є об’єктом загальнодержавного перерозподілу. У спеціальному фонді зосереджуються доходи державних цільових фондів, а також спеціальні кошти бюджетних організацій, які мають, головним чином, компенсаційний характер і використовуються у спеціальних цілях. Вище відзначені концептуальні підходи до поділу бюджету на загальний і спеціальний фонди знаходять відображення у складі доходів вказаних фондів. Окрім цього, складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів, згідно вимог Бюджетного кодексу України, є бюджети розвитку місцевих бюджетів.

Дослідження процесів формування доходів місцевих бюджетів вимагає їх аналізу, виходячи з різних характерних ознак: економічної природи, територіальної локалізації, відношення до чинної системи оподаткування тощо. Згідно бюджетної класифікації, запровадженої у 1996 р., всі доходи місцевих бюджетів за економічною природою поділялись на:

 податкові надходження (податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості, податки на власність, збори за спеціальне використання природних ресурсів, внутрішні податки на товари та послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, інші податки);

 неподаткові надходження (доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження);

 доходи від операцій з капіталом (надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів і нематеріальних активів, податки на фінансові операції та операції з капіталом);

 державні цільові фонди (перелік фондів та їх включення до бюджетів визначається чинним законодавством);

 офіційні трансферти (від органів державного управління інших рівнів, із-за кордону, з недержавних джерел).

Бюджетний кодекс України вніс зміни у класифікацію бюджетних доходів і поділяє їх на чотири розділи: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Виключення державних цільових фондів з переліку доходів бюджетів пов’язано з включенням даних цільових надходжень до спеціального фонду бюджету, а також позбавленням органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і бюджетних установ права створювати позабюджетні фонди.

Новацією Бюджетного кодексу України є запровадження поділу доходів місцевих бюджетів (у відповідності до діючого порядку розрахунку дотацій вирівнювання) на:

1) власні доходи – т.б. доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

2) закріплені доходи – т.б. доходи. що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Перелік власних та закріплених доходів визначений у Бюджетному кодексі на тривалу перспективу, що повинно створити необхідні передумови для здійснення перспективного планування.

Надходження власних доходів не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам, що сприяє встановленню безпосередньої заінтересованості органів місцевого самовряднування у нарощуванні доходної бази.

Закріплені доходи місцевих бюджетів складають основу для визначення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на розміри бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету України.

За економічною природою, власні доходи місцевих бюджетів – це доходи, які формуються внаслідок дій і рішень, що приймають місцеві органи самоврядування. Власними можна рахувати лише такі доходи місцевих бюджетів, які одночасно відповідають наступним вимогам: вони є територіально локалізованими, безпосередньо залежними від діяльності місцевої влади, які повністю їх контролюють і використовують на свій розсуд. Найбільш характерними прикладами власних доходів є: місцеві податки і збори; платежі, які запроваджуються органами місцевого самоврядування; доходи від комунального майна та підприємств комунальної власності; штрафи та санкції, повязані із справлянням власних доходів (рис. 2.3).

ВЛАСНІ ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ

 місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самовряднування

 100% плати за землю для бюджетів міст Києва і Севастополя; 75% плати за землю  для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60% плати за землю для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань

 податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету

 надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами

 податок на промисел, що зараховуються до бюджетів місцевого самовряднування

 надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади

 плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету

 кошти від відчуження комунального майна, яке знаходиться у кому-нальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несіль-ськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності

 фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самовряднування

 плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності

 надходження від місцевих грошово-речових лотерей

 плата за гарантії, надані органами місцевого самоврядування

 гранти та дарунки у вартісному обрахунку

 власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету

 податок на прибуток підприємств комунальної власності

 платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення

 інші надходження, передбачені законом

Рис. 2.3. Склад власних доходів місцевих бюджетів України.

Закріпленими є доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або у визначеній, єдиній для усіх бюджетів частині. За своєю сутністю  це загальнодержавні податки, збори або доходи, які традиційно формують доходну частину місцевих бюджетів (податок з доходів фізичних осіб, державне мито, плата за ліцензії та торгові патенти тощо). Відповідно до чинної бюджетної практики, найбільш вагому частку закріплених доходів складає податок з доходів фізичних осіб, надходження якого розщеплюються між місцевими бюджетами окремих видів наступним чином (див. рис. 2.4).

ЗАКРІПЛЕНІ ДОХОДИ БЮДЖЕТІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

 податок з доходів фізичних осіб: до бюджетів міст Києва та Севастополя  100%, бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) і обласного значення  75%, до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об'єднань  25% від загального обсягу податку, що справляється на їх території

 державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам

 плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад

 плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконачими органами відповідних рад

 плата за за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів(автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконачими органами відповідних рад

 надходження адміністративних штрафів, які накладаються виконачими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями

 єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам

Рис. 2.4. Склад закріплених доходів місцевих бюджетів України.

Власні і закріплені доходи у більшості випадків виявляються недостатніми для фінансування витрат органів місцевого самоврядування і тому для збалансування місцевих бюджетів використовуються офіційні трансферти. Крім того, трансферти надаються у відповідності до передачі чи делегування функцій органів державної виконавчої влади місцевому самоврядуванню, яке, згідно вимог законодавства, повинно супроводжуватися передачею необхідних фінансових ресурсів. Вперше така вимога була встановлена у законі “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування” (1990 р.) Аналогічна норма міститься і у прийнятих в наступні роки законах “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” (1992 р.) та “Про місцеве самоврядування в Україні” (1997 р.). Метою надання трансфертів місцевих бюджетам з Державного бюджету України є також проведення фінансового вирівнювання.

Бюджети територіальних громад	Надходження податку
міста Київ та Севастополь	100% у кошик власних доходів
міста республіканського та обласного значення	75% у кошик власних доходів		25% в бю-джети АРК, областей
міста районного значення, селища, села та їх об’єднання	25% у кошик власних доходів	50% в районний бюджет	25% в бю-джети АРК, областей

Рис. 2.5. Розподіл надходжень податку з доходів фізичних осіб.

Згідно Бюджетного кодексу України застосовуються наступні види міжбюджетних трансфертів: дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

Структура доходів місцевих бюджетів у відповідності до бюджетної класифікації представлена в табл. 2.6.

Таблиця 2.6.