Ради депутатів в радянській державі

Протягом всього часу скільки проіснувала соціалістична держава, поняття «місцеве самоврядування» практично не згадувалося, але певний досвід самоуправління та народовладдя все ж таки був нагромаджений.

Основний закон проголошував СРСР як соціалістичну загальнонародну державу, яка виражала волю та інтереси робітничого класу, селянства та інтелігенції, всіх націй та народностей країни. У всіх конституціях, які приймалися, підкреслювалося, що вся влада належить народу і здійснюється через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу СРСР. В дійсності всі питання суспільного життя вирішувалися однією партією  комуністичною, яка не допускала існування інших партій та більш-менш серйозних політичних сил, що могли б скласти їй опозицію.

Місцеві Ради народних депутатів не визнавалися органами місцевого самоврядування, а діяли як місцеві органи державної влади та управління, тобто були провідниками політики держави. Конституційно визначалося, що місцеві ради повинні:

 вирішувати всі питання місцевого значення, виходячи із загальнодержавних інтересів та інтересів громадян;

 проводити в життя рішення вищестоящих державних органів;

 керувати на своїй території державним, господарським та соціально-культурним будівництвом;

 затверджувати плани господарського та соціально-культурного розвитку та місцеві бюджети;

 здійснювати керівництво діяльністю підпорядкованих ним державних органів та підприємств, установ та організацій;

 забезпечувати дотримання законів, охорону державного та громадського порядку, прав громадян;

 сприяти зміцненню обороноздатності країни.

Перелік завдань, поставлених перед місцевими радами в період існування соціалістичної держави формально відображав основні функції, які виконують органи місцевого самоврядування, проте конкретний механізм реалізації даних завдань і ті прийоми та методи, що практично використовувалися, несли на собі відбиток командно-адміністративної системи. Проте залучення широких верств населення до участі в роботі рад, набуття ними певного політичного досвіду, а також зміни, які відбувалися наприкінці 1980-х років і призвели до краху соціалістичної імперії, створили необхідне підгрунтя для відновлення і розвитку інституту місцевого самоврядування в незалежній Українській державі.

Передумови для відродження і розвитку місцевого самоврядування в Україні були закладені ще Законом СРСР «Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР» від 9.04.1990 р., прийняття якого проходило в умовах послаблення комуністичного впливу, скасування всеохоплюючого державно-партійного керівництва життям країни, зміцнення місцевих Рад народних депутатів, обраних на принципово нових майже демократичних засадах.

Відродження місцевого самоврядування в незалежній Україні

7 грудня 1990 р. в Україні вперше серед республік колишнього СРСР приймається закон «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». Цей закон був покликаний створити правову основу для впровадження і розвитку системи місцевого самоврядування. Власне саме цей документ ознаменував відродження інституту місцевого самоврядування в Україні, вихолощеного і спотвореного за радянських часів.

В преамбулі до закону вказувалося, що місцеве самоврядування  це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через державні і громадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя виходячи з інтересів населення, на основі законів Української РСР та власної фінансово-економічної бази.

Територіальною основою місцевого самоврядування визнавалися сільрада, селище, район, місто, район у місті, область. Поряд із цим вводилося поняття «базовий рівень місцевого самоврядування», до нього відносили  сільраду, селище міського типу, місто.

В період відновлення інституту місцевого самоврядування особливого значення набули проголошені у законі принципи місцевого самоврядування:

 народовладдя;

 законності;

 самостійності і незалежності Рад народних депутатів у межах своїх повноважень у вирішення питань місцевого значення;

 захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, соціальної справедливості;

 виборності Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування, їх підконтрольності, підзвітності і відповідальності перед населенням;

 гласності і врахування громадської думки;

 поєднання місцевих і державних інтересів, інтересів особи і всього населення відповідної території;

 економічної і фінансової самостійності території;

 взаємодії органів місцевого самоврядування з трудовими колективами, громадськими організаціями і рухами;

 самофінансування і самозабезпечення;

 оптимальної децентралізації;

 реальної керованості територією.

Відомо, що реальне здійснення місцевого самоврядування залежить від його матеріального і грошового забезпечення. І тому в законі була визначена фінансово-економічна база місцевого самоврядування, до якої увійшли:

 природні ресурси, розпорядження якими здійснюється Радами народних депутатів базового рівня;

 місцеве господарство, комунальна та інша власність, яка служить джерелом одержання доходів місцевого самоврядування і задоволення соціально-економічних потреб населення;

 фінансові ресурси (місцеві бюджети, позабюджетні кошти, валютні фонди місцевих Рад, кошти територіального громадського самоврядування).

В законі від 7.12.1990 р. значна увага приділялася питанням функціонування місцевих бюджетів: була закріплена самостійність місцевих Рад народних депутатів у розробці, затвердженні і виконанні місцевих бюджетів; неприпустимість при цьому втручання вищестоящих органів; вказано, що місцеві бюджети одних адміністративно-територіальних одиниць не включаються до бюджетів інших адміністративно-територіальних одиниць; визначено перелік доходних джерел та напрямків витрачання коштів місцевих бюджетів, а також основні засади бюджетного регулювання. Дані питання регламентувалися в контексті майже одночасно прийнятого Закону Української РСР «Про бюджетну систему Української РСР» від 5.12.1990 р., де вперше була зроблена спроба чіткого розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

Утворення незалежної Української держави дало новий поштовх до розвитку інституту місцевого самоврядування. Починаючи з 1992 р. було прийнято ряд законодавчих документів і Конституція України, які сприяли становленню місцевого самоврядування, визначили розподіл влади в країні, взаємодію органів місцевого самоврядування з органами державної виконавчої влади.