- •1. Першоджерела кінематографа
- •2. «Люмьєрівський» та «мельєсівський» напрямки у розвитку кінематографа
- •3. Новаторські досягнення кінематографістів «брайтонської школи»
- •4. Початок монополізації європейського кіно. Значення діяльності фірм «Пате» і «Гомон»
- •8. Голлівудська система «кінозірок» та її значення для розвитку кінематографа
- •10. Формування російського та українського кінематографа
- •11. Значення теоретичних і практичних розробок Льва Кулєшова в галузі кіномонтажу та акторської гри
- •12. Фільми с. Ейзенштейна «Панцерник «Потьомкін» і
- •13. Абель Ганс та Карл Дрейєр – режисери-новатори
- •14. Пошуки французького авангарду
- •15. Уроки німецького кіноекспресіонізму
- •16. Стандарти голлівудської кіноіндустрії
- •17. Голлівуд – пошуки нової екранної виразності
- •18. Провідні жанри радянського дозвукового кіномистецтва
- •19. Екранна гра Еміля Яннінгса як вище досягнення акторської гри у «німому» кіно.
- •20. Екранна документалістика як критерій художньої правди
- •1. «Зірки» кінематографа Марлен Дитріх, Грета Гарбо, Вівьєн Лі, Бетт Дейвіс. Головні спільні риси їх творчості
- •2. Провідні риси стилістики і виконавської майстерності у видатних досягненнях світового кіномистецтва 30-х років хх століття – фільмах ж. Ренуара «Велика ілюзія» та о. Уеллса «Громадянин Кейн»
- •3. Головні риси радянської кіноакторської школи 30-х років хх століття
- •4. Музична кінокомедія 30-х років та її уроки для сучасності
- •5. Напрям «поетичного реалізму» у французькому кіно
- •6. Визначальні ознаки школи італійського неореалізму. Фільм Вітторіо де Сіки «Викрадачі велосипедів»
- •7. Творчість Акіри Куросави – зв´язок двох культур
- •8. Альфред Хічкок – майстер саспенсу
- •9. Особливості стилю та виконавської майстерності кінематографістів французької «Нової хвилі»
- •10. Творчість ф. Фелліні та м. Антоніоні
- •11. Метафоричний кінематограф і. Бергмана, а. Вайди та
- •12. Особливості кіномови та акторської школи радянського кіно на прикладах фільмів «Летять журавлі», «Дев΄ять днів одного року», «Гамлет»
- •13. А. Тарковський та с. Герасимов – два полюси кінематографічної образності
- •14. Сучасна екранна мова. Від Анрі Кольпі до Боба Фосса. «Така довга відсутність», «Кабаре» та «Увесь цей джаз» як приклади сучаної кіномови
- •15. Визначальні етапи розвитку операторського мистецтва
- •1. Творчість о.П. Довженка та його внесок у розвиток українського і світового кіномистецтва
- •2. «Зірки» українського кіномистецтва дозвукового періоду.
- •3. І.П. Кавалеридзе – першовідкривач українського історичного кінематографа
- •4. Творчість і.А. Савченка та стилістика акторських образів у його фільмах
- •5. Акторські образи фільму л. Лукова «Велике життя»
- •6. Фільм м. Донського «Райдуга» та особливості екранного образу героїні, створеного н. Ужвій
- •7. Романтико-героїчний акторський кінематограф б. Барнета, в. Брауна, в. Івченка
- •8. Український поетичний кінематограф, його стилістика та визначні представники
- •9. Фільм с. Параджанова «Тіні забутих предків». Значення його естетики для подальшого розвитку українського кіно.
- •10. Акторська і режисерська творчість Івана Миколайчука та її значення для формування українського поетичного кіно
- •11. Фільми л. Бикова та особливості його акторської школи
- •12. Фільм в. Іванова «За двома зайцями» і традиції класичної української акторської творчості
- •13. Броніслав Брондуков – український Чаплін. Трагедія «маленької людини» у фільмі л. Осики «Камінний хрест»
- •14. Акторські образи сучасників у фільмах м. Хуцієва «Весна на Зарічній вулиці» та «Два Федори»
- •15. Творчість к. Муратової та особливості гри створених нею акторських ансамблів
- •16. Поетичний кінематограф ю. Іллєнка та його органічний зв´язок з народною творчістю (фільми «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою»)
- •17. Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженко – історичний шлях
- •18. Одеська кіностудія художніх фільмів
- •19. Українська студія хронікально-документальних фільмів
- •20. Київська кіностудія науково-популярних фільмів
- •1. Піонери винаходу телебачення.
- •2. Борис Грабовський – творець оригінальної системи телебачення
- •3. Володимир Зворикін – батько електронного телебачення
- •4. Хронологія розвитку техніки телебачення
- •5. Перші програми світового телебачення
- •6. Становлення масового телебачення сша
- •7. Система британського громадського телебачення
- •8. Телебачення Франції
- •9. Становлення масового радянського телебачення
- •10. Становлення українського телебачення
- •11. Структура українського телебачення
- •12. Становлення українського телевізійного кіно
- •13. Визначні особистості телевізійного ефіру
- •14. Система жанрів документального телебачення
- •15. Жанрові форми художнього телебачення
10. Становлення українського телебачення
Першу пробну телепрограму в Україні було показано 1 лютого 1939 року. Київський телецентр механічного телебачення працював до початку війни. 6 листопада 1951 року вже новий, електронний Київський телецентр вийшов у ефір з фільмом «Велика заграва», а на другий день техніки викотили дві камери на вулицю і забезпечили трансляцію параду на 662 телевізори, які вже з´явились у місті.
Після того майже п´ять років київське телебачення виходило в ефір двічі на день, переважно демонструючи художні, документальні та науково-популярні фільми й новини. Однак уже 1 травня 1952 року в ефір вийшла перша музична програма – концерт майстрів Київського театру опери і балету імені Т.Г. Шевченка.
1953 року Київський телецентр на Хрещатику, 26 був остаточно добудований, але регулярні програми почали виходити лише з 1956 року.
Тоді ж з´явилась перша ПТС – пересувна телевізійна станція. Це було революційним проривом у мовленні, хоча станція могла транслювати програми лише за умови прямого проходження сигналу на телевежу на відстані не більше 30 кілометрів. За допомогою ПТС кияни та жителі області змогли побачити спортивні змагання, концерти, театральні вистави, масові свята. У Києві почалися перші у Радянському Союзі виїзні трансляції з колгоспів, заводів, наукових установ, уперше на телебаченні з´явились відомі люди, які виступали без попередньо затвердженого тексту, зокрема видатні медики академіки О. Філатов, М. Амосов, селекціонер М. Блажевський.
Другим в Україні став Харківський телецентр. Телевізійне мовлення у колишній столиці Радянської України на аматорському рівні почалося ще у 30-х роках і відродилося 1951 року, але то були спроби ентузіастів, а 1955-го Харків отримав сучасну телецентр і телевізійну студію, яка дозволила реалізовувати творчий потенціал значній групі талановитих харківських журналістів і митців, серед яких слід виділити сценариста А. Ініна, режисерів С. Зелікіна, Г. Метченка, О. Караваєва, Я. Рєзнікова.
Розвивалась в Україні і система кінематографічної фіксації телевізійних програм. Ще 1956 року було сформовано кіногрупу Київської студії телебачення, яка почала знімати на 16-мм плівку позастудійні хронікальні сюжети, а надалі – телевізійні фільми різних видів і жанрів. На базі кіногрупи було створено оригінальну систему багатокамерних зйомок на 35-мм кіноплівку, яка була прообразом майбутнього відеозапису.
На початку 1962 року на Київській студії телебачення методом багатокамерної зйомки було створено фільм-спектакль «Свіччине весілля» (постановка Народного артиста СРСР Г.П. Юри та режисера кіногрупи КСТ Р. Єфіменка).
У листопаді 1959 року на Хрещатику, 26 було запущено установку для зйомок з екрана кінескопу. Це дало змогу фіксувати на кіноплівку кращі та найважливіші програми телебачення, у першу чергу телевізійні спектаклі.
У листопаді 1965 на Київській студії телебачення почалося освоєння відеомагнітної техніки, а у квітні 1969 року вийшла в ефір перша українська кольорова телепрограма.
Одночасно формувалися творчі кадри – диктори, редактори, оператори, звукорежисери, художники, режисери.
Серед провідних працівників початкового етапу українського телебачення слід назвати диктора Олену Даниленко, оператора Костянтина Куляєва, кіноінженерів Олександра Суського, Володимира Єгорова, режисерів Олександра Липницького, Олександра Липківського, Володимира Полякова, Юрія Суярка, Романа Олексіва, Віктора Кісіна, який у 1985 році створив перший український багатосерійний відеофільм «Останній довід королів», Вадима Чубасова – творця наймасштабніших телеспектаклів українського телебачення.
Серед вагомих подій у житті українського телебачення слід відзначити телемости 1988 року: Київ – Москва за участю М. Кашпіровського та Київ – Бірмінгем за участю ведучого Д. Маркова – майбутнього відомого українського дипломата.
А 30 грудня 1992 року у Києві став до ладу найбільшій у Східній Європі телецентр з редакційним корпусом на вулиці Мельникова, 42, прив´язаний до нової київської телевежі – справжнього шедевру інженерної думки.
Починався наступний етап українського телебачення – телебачення держави Україна.