1. Піонери винаходу телебачення.

Прагнення створити технічний засіб, за допомогою якого можна було б бачити на відстані – давня ідея багатьох вчених. Однак тільки 1880 року російський фізик і біолог Порфирій Іванович Бахметьєв запропонував створити прилад, у якому зображення повинно було розкладатись на окремі елементи для їх наступного передавання на відстань. Цей майбутній прилад, який так і не був створений, П. Бахметьєв назвав «телефотографом». Майже одночасно ідею послідовного передавання елементів зображення висловив португалець Адріанові ді Пайва.

У грудні 1884 року цю ідею вдалося перевірити експериментально. Саме тоді німецький студент Пауль Ніпков винайшов так званий «диск Ніпкова», запатентований ним 15 січня 1885 року.

То був світлонепроникний диск с малесенькими отворами, які були зроблені спіралевидно по краях диску.

Коли диск обертався, світло послідовно проходило через кожний отвір, тобто посилався один елемент зображення, або один кадр. Свій винахід Ніпков назвав електричним телескопом для відтворення об´єктів, що світяться, і …забув.

Лише через багато років цю ідею було покладено в основу так званого механічного телебачення за допомогою диска Ніпкова, а у Німеччині його ім´ям навіть було названо телецентр.

Сучасне ж електронне телебачення свої витоки пов´язує з іменами кількох видатних фізиків. Американський вчений Уіллоубі Сміт 1873 року відкрив явище так званого «внутрішнього фотоефекту», завдяки якому надалі стало можливим отримувати зображення на екрані телевізора.

Німецький вчений Генріх Герц 1887 року провів плідні досліди по вивченню цього явища та відкрив явище «зовнішнього фотоефекту» – здатності деяких металів випромінювати електричні сигнали під дією електромагнітного опромінення.

1879 року британець Уільям Крукс створив так звану «електронну

трубку» – прилад, який дозволив встановити, що електронні промені, які випускає один з електричних полюсів трубки – катод, можуть відхилятися магнітним полем.

1888 року російський вчений Олександр Столєтов ретельно дослідив зовнішній та внутрішній фотоефекти і створив фотоелемент – прилад, який міг сприймати світлові сигнали і перетворювати їх на електричні.

1895 року німецький фізик Карл Браун удосконалив трубку Крукса, розробивши трубку власного імені, у якій промінь розвертався за допомогою дзеркала, що обертається. Через 11 років співробітники Брауна отримали патент на використання трубки Брауна для передачі зображень, а один з них – М. Дікман, розробив принцип фототелеграфного пристрою, у якому суміщалися трубка Брауна та диск Ніпкова.

Величезне наукове і психологічне значення для подальших спроб винайти спосіб передавання зображення на відстань мали винахід Олександром Поповим (березень 1895) та Гульєльмо Марконі (червень 1895) радіо, а також винахід братами Люмьєр кінематографа (грудень 1895).

9 травня 1907 року російський вчений Борис Львович Розінг (1869 – 1933) вперше електронним способом отримав на приймачі досить чітку картинку і того ж року подав заявку на патент про винахід способу отримання рухомих зображень за допомогою розробленого ним електронно-променевого приладу.

9 травня 1911 року по дротах він отримав на скляному екрані електронно-променевої трубки перше телевізійне зображення – решітку, яку було розміщено перед об´єктивом передавача. Того ж року йому видали «привілей №18076» на перший у світі електронний телевізор.

А у вересні 1913 року професор Б.Л. Розінг у лабораторних умовах першим застосував повну сучасну схему отримання телевізійного зображення за допомогою електронно-променевої трубки з катодом, що нагрівався, і магнітним фокусуванням променю. Так Б.Л. Розінг став батьком телебачення, незважаючи на те, що це винахід колективний.

Сам термін «телебачення» було уведено до наукового обігу ще 1900 року в доповіді «Сучасний стан питання про електробачення на відстані (телевізування)», яку зробив на Всесвітньому конгресі електротехніків у Парижі штабс–капітан російської армії Костянтин Перський.