19. Українська студія хронікально-документальних фільмів

Українська студія хронікально-документальних фільмів, а скорочено Укркінохроніка, веде свою біографію від невеликої харківської студії товариства «Друзі радянського кіно». 1939 року на її базі було утворено Київську студію кінохроніки. Окрім поточної хронікальної продукції на її базі були створені такі значні публіцистичні фільми як «Звільнення» (1939) автора-режисера О.П. Довженка, «Буковина – земля українська» (1940) режисерів Ю. Солнцевої та Л. Бодика). Обидва фільми розповідали про події на Західній Україні, приєднаній до Радянського Союзу.

Роки Великої Вітчизняної війни стали роками творчого і життєвого подвигу українських кінохронікерів. Золотими літерами до титрів історії кіно вписані імена героїчних кінооператорів В. Смородіна, М. Бикова,

В. Орлянкіна, І. Гольдштейна, М. Гольбриха, К. Богдана, І. Кацмана та багатьох іншіх творців екранного літопису народних страждань і великої Перемоги.

Визначні за творчими і хронікальними якостями кадри й епізоди, відзняті українськими кінооператорами, стали основою двох видатних творів кінодокументалістики, створених спільно Центральною і Київською студіями хронікальних фільмів – «Битва за нашу Радянську Україну» (1943) та «Перемога на Правобережній Україні» (1944) автора-режисера О.П. Довженко.

Ці шедеври кінопубліцистики стали найбільшим здобутком світової кінопубліцистики часів Другої Світової війни.

У післявоєнний період на студії були створено кілька хвилюючих і змістовних фільмів, присвячених відбудові народного господарства, життю республіки після кількох років відбудови: «Донбас»(1946) режисера М. Білинського, «Дніпрогес» (1947) режисерів О. Підгорецької, М. Большинцова, «Радянська Україна» (1947) режисерів М. Слуцького та Г. Тасіна, перший кольоровий документальний фільм студії «Квітуча Україна» режисера М. Слуцького, відмічений високими призами у Каннах і Карлових Варах.

З початком 60-х років студія наче отримала друге дихання. З´явились нові митці, нові ідеї, загальна атмосфера в країні дала змогу вивести на екран живих, не сконструйованих у сценаріях героїв реального життя.

Кращі фільми студії завдячують своїм успіхом високій репортажній майстерності операторів, професійному вмінню режисерів відібрати з життєвого матеріалу найвиразніше, типове, психологічно достовірне. Усе це властиво фільмам «Кораблі не вмирають» (1965) режисера М. Юдіна,

«Керманичі» І. Грабовського, «Двоє з мартену» (1965) режисера В. Шкуріна, «Гаряче дихання» (1966) режисера А. Слісаренко та деяким іншим тогочасним фільмам.

Пошуки образних екранних рішень тем далекої і близької історії були властиві творчості режисерів Р. Сергієнко, Р. Нахмановича, монументальні екранні твори, присвячені життю республіки створювали

В. Небера, В.Косинов, В. Шкурін.

Фільми «Справжня людина» режисера А. Золозова, «Ніна Хахаліна» режисера М. Лактіонова-Стезенка, «Іду до тебе, Іспанія» режисера

А. Фернандеса, «400 біографій» режисера Б. Волкова, «Солдатські вдови» режисера В. Артеменка, кращі фільми режисерів М. Мамедова, О. Коваля, Г. Шкляревського, В. Шевченка, О. Буковського та інших режисерів, гострота погляду і оперативність численних талановитих операторів «Укркінохроніки» створили величезну екранну галерею життя України, образів її кращих людей.

Гостро відгукнулись кінохронікери на драматичні події у житті народу – Чорнобильську катастрофу, злам соціального устрою і події, пов´язані з проголошенням незалежності України.

Однак невмолимий розпад державного керівництва кінематографією зрештою призвів до повного занепаду студії, яка поступилася місцем набагато оперативнішій і безпосередньо пов´язаній з глядачем документалістиці телевізійній.